КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2014 р. Справа№ 910/19946/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

Тарасенко К.В.

розглянув апеляційну скаргу ПАТ "АКБ "Київ" на рішення господарського суду м. Києва від 12.11.2013року № 910/19946/13(суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний

комерційний банк "Київ"

до Дочірньої компанії "Газ України" Національної

акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення 224 331,48 грн.

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва № 910/19946/13 від 12.11.2013р. відмовлено ПАТ "АКБ "Київ" у задоволенні позову до ДК "Газ України" про стягнення 224 331,48 грн.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В судовому засіданні, представник відповідача проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечував, вважає їх необґрунтованими, а рішення є таким що не підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав апеляційні вимоги, вважає рішення таким що підлягає скасуванню.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 31.12.2009р. між ПАТ "АКБ "Київ" (орендодавець) та ДП "Нафтогазмережі", правонаступником якого є ДК «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (орендар) укладено договір оренди № 340-10/13 за умовами якого орендодавцем було передано в оренду нерухоме майно (приміщення) загальною площею 2 352,1 кв.м., що знаходиться за адресою м. Київ, б-р Івана Лепсе, 16, строком з 01.01.2010 року по 15.01.2010 року, зокрема з моменту прийняття його орендарем за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

28.02.2011р., Перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України та банку до ДП «Нафтогазмережі» про стягнення заборгованості по орендній платі за час перебування ДП «Нафтогазмережі» в орендованому приміщенні з 16.01.2010 року по 03.02.2010 року.

Рішенням господарського суду м. Києва № 1/95 від 29.04.2011 позовні вимоги задоволено частково, з ДК «Газ України» на користь ПАТ "АКБ "Київ" стягнуто 1 539 922,18грн. заборгованості з орендної плати, судові витрати.

23.05.2011р. на виконання рішення виданий судовий наказ.

15.10.2013р., позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення суми, мотивуючи вимоги тим, що невирішеним залишилось питання по сплаті спожитих послуг за договором оренди за час фактичного користування орендованим майном у розмірі 224 331,48грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд виходив з того, що оскільки строк виконання зобов'язання з оплати спожитої електричної енергії, газу, тепла та води не визначений умовами договору, та враховуюче те, що 03.09.2010 р. договір оренди приміщення № 340-10/13 сторонами був припинений, про що свідчить акт повернення нежилого приміщення, то перебіг позовної давності починається з 04.09.2010 р. Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість застосування заявленої відповідачем заяви щодо строків позовної давності відносно вимог позивача про стягнення заборгованості за договором оренди від 31.12.2009р. в розмірі 224 331,48 грн., що є підставою для відмови позивачу у позові.

Заперечуючи проти рішення, позивач вказує на те, що судом неправільно визначено строк спливу позовної давності. Після прийняття господарським судом рішення №1/95, Банком на адресу відповідача були направлені рахунки щодо оплати комунальних послуг, які останним отримані 21.10.2011р., а отже строк виконання зобов'язання щодо сплати відповідних грошових коштів настав 27.10.2011р.(з урахуванням святкових днів) та закінчується 27.10.2014р.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Згідно ст. ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України інших актів цивільного законодавства звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі є хибними та такими, що не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Пленум Вищого господарського суду України у постанові № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначив, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Умова укладеного сторонами договору про те, що останній діє до повного виконання зобов'язань не є умовою про збільшення позовної давності, оскільки остання за своєю правовою природою є певним періодом у часі (частина перша статті 251, стаття 256 ЦК України), який починається від конкретного дня і спливає також у певний момент часу.

Так, про порушене право або охоронюваний законом інтерес позивач дізнався у січні- лютому 2010р.

Відповідно до приписів ст. 264 ЦК України визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

За змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК України.

Між тим, у справі господарського суду №1/95 не було заявлено позовних вимог щодо оплати вартості спожитих комунальних послуг.

Колегія суддів звертає увагу на те, що п.3.3 договору оренди покладає на орендаря обов'язок сплатити вартіть комунальних послуг протягом 3-х банківських днів на підставі рахунків наданих орендодавцем, згідно показників лічильників встановлених в орендованому приміщенні.

За таких обставин, у позивача повинні бути докази того, що комунальні послуги надані в конктетному обсязі (акти, табуляграми, показники лічильніків), що підписуються предстаниками обох сторін.

Тоді як позивачем, надаються рахунки на сплату комунальних послуг зі спливом майже півтора року з зазначених подій.

Крім того, зобов'язання зі сплати комунальних послуг мають похідний характер від орендних правовідносін, тому на ці вимоги не можна встановлювати інший строк позовної давності ніж строк встановлений для основного зобов'язання.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ПАТ "АКБ "Київ" залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва № 910/19946/13 від 12.11.2013 року -без змін.

2. Матеріали справи повернути, доручити господарському суду м.Києва видати відповідний наказ

Головуючий суддя Л.О. Рєпіна

Судді В.В. Сулім

К.В. Тарасенко