Справа №:123/13203/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Тихопой О.О.

№ провадження:22-ц/190/891/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Філатова Є. В.

______________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Філатової Є.В.

суддів:Любобратцевої Н.І. Харченко І.О.

при секретарі:Урденко Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим до ОСОБА_6, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог, Кримський республіканський вищий навчальний заклад «Кримський медичний коледж» про стягнення витрат, пов'язаних з навчанням у вищому навчальному закладі, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 12 грудня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

В серпні 2013 року Міністерство охорони здоров'я АР Крим звернулось з позовом до ОСОБА_6, просив стягнути з ОСОБА_6 вартість навчання у Кримському республіканському вищому навчальному закладі «Кримський медичний коледж» в розмірі 30 308,80 грн.

Вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_6 з 01 вересня 2007 року по 15 липня 2010 року навчалася в Кримському республіканському вищому навчальному закладі «Кримський медичний коледж», знаходилася на повному державному забезпеченні. Проте, після закінчення навчання, ОСОБА_6 не відпрацювала три роки за місцем направлення, у зв'язку з чим, зобов'язана відшкодувати вартість навчання та компенсувати замовникові усі витрати.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 12 грудня 2013 року позов Міністерства охорони здоров'я АР Крим задоволено; стягнуто з ОСОБА_6 на користь бюджету Автономній Республіці Крим 30 308,80 грн. витрати на навчання; стягнуто з ОСОБА_6 на користь Міністерства охорони здоров'я АР Крим судовий збір 303,09 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду та відмовити в позові. Вважає, що рішення ухвалено з неповним з'ясуванням усіх обставин справи та порушенням норм матеріального права. Апелянт зазначає, що п.3 Постанови КМУ «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» від 22.09.1996р., на яку посилався суд, поширюється на випускників вищих навчальних закладів, та не застосовується до спірних правовідносин, оскільки позивачка не отримала вищої освіти, а Кримський медичний коледж набув такий статус та отримав ліцензію Міністерства освіти і науки України з надання освітніх послуг пов'язаних з одержанням вищої освіти лише у 2008 році. Вартість навчання в укладеному між сторонами договорі не визначена. Механізм визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними угод про працевлаштування відсутній. Крім того, позивач не міг самостійно визначити місце її роботи, оскільки це є компетенцією виконавця державного замовлення, у даному випадку Міністерства охорони здоров'я України. Угоди з міністерством ОСОБА_6 не підписувала. До того ж відповідачка не змогла приступити до виконання трудових обов'язків з незалежних від неї причин.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує питання; 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги або заперечення; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місця обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доками вони підтверджуються; чим є інші фактичні данні (пропущення строку позовної давності), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають з установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції цим вимогам не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.09.2007 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_6 був укладений договір № 108 про підготовку молодшого спеціаліста за спеціальністю «сестринська справа». З тексту договору вбачається, що Кримський медичний коледж зобов'язався забезпечити якісну теоретичну та практичну підготовку молодшого спеціаліста згідно з навчальними планами, програмами і вимогами кваліфікаційних характеристик молодшого спеціалісту, після закінчення навчання та отримання відповідної кваліфікації місцем працевлаштування в державному секторі народного господарства, де студент зобов'язаний відпрацювати не менш трьох років. Студент ОСОБА_6 в свою чергу зобов'язалася у випадку відмови їхати за призначенням відраховувати в бюджет Автономної Республіки Крим вартість навчання в установленому порядку (аркуш справи 29).

Після закінчення курсу навчання 15.07.2010р. вона отримала картку працевлаштування до 2-ої поліклініки м. Сімферополя, проте відмовилася від роботи за направленням.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка не виконала умов договору, внаслідок чого позивач зазнав збитків, вартість яких доведена належними доказами. Колегія не може погодитися з цими висновками як такими, що не відповідають фактичним обставинам та суперечать діючому законодавству.

Відповідно до частини 2 статті 52 Закону України «Про освіту» випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На виконання вищезазначеної норми Закону був розроблений Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 року № 992.

За пунктом 4 Порядку, керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду. Згідно з угодою випускник зобов'язаний глибоко оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідною кваліфікаційною характеристикою та відпрацювати у замовника не менше трьох років, а вищий навчальний заклад забезпечити відповідні якість та рівень підготовки фахівця з вищою освітою.

Згідно пунктів 8, 14 вищезазначеному Порядку, випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років. У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Посилаючись на зазначені положення Закону, суд першої інстанції вважав, що вони регулюють спірні правовідносини, оскільки відповідача є випускницею вищого навчального закладу.

Суд не звернув уваги, що згідно п.2 Загальної частини зазначеного Порядку… у редакції 2004р., діючої на час виникнення правовідносин, молодими фахівцями, на яких поширювалася дія цього нормативного акту, вважалися випускники вищих навчальних закладів, яким присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів.Втім відповідачка отримала диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Сестринська справа», тобто зазначений порядок на неї не поширюється.

Крім того, відповідно до п.14 Порядку… у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням… випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до Державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Порядок компенсування та обчислення вартості навчання повинно встановлюватися нормативним актом централізованої влади. Проте, як на час закінчення відповідачкою навчального закладу так й до теперішнього часу такого порядку не розроблено.

За таких обставин розрахунок вартості навчання самостійно зроблений позивачем на базі фактичних витрат, не є обґрунтованим та не може бути належним доказом суми позовних вимог.

Виходячи з цього, правові підставі для стягнення з випускника на підставі п.14 Порядку витрат на користь Держави та замовника до розробки порядку їх обчислення взагалі відсутні.

Відповідно до приписів статей 627-629, 526 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору та визначенні його умов. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовами договору від 01.09.2007 року не передбачено відшкодування відповідачкою вартості навчання на користь позивача - Кримського республіканського вищого навчального закладу «Кримський медичний коледж» . До того ж позивач не стороною у цьому договорі або третьою особою, на користь якої сторони взяли на себе такі зобов'язання.

Суд першої інстанції не дослідив в повному обсязі фактичних обставин, та не надав їм належної оцінки, не встановив, які правовідносини виникли між сторонами та яким законом вони регулюються, внаслідок чого задовольнив позов у відсутності правових підстав.

Виходячи з цього, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові з вищенаведених мотивів.

Виходячи з викладеного, та керуючись ст.ст. 303, 304, п.4 ст. 309 Цивільного процесуального Кодексу України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити, рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 12 грудня 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення: в позові Міністерству охорони здоров'я Автономної Республіки Крим до ОСОБА_6 про стягнення витрат, пов'язаних з навчанням у вищому навчальному закладі відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді