№ справи:106/6183/13-ц Головуючий суду першої інстанції:Ружицька Т.В.

№ провадження:22-ц/190/992/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Філатова Є. В.

________________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Філатової Є.В.

суддів:Любобратцевої Н.І. Харченко І.О.

при секретарі:Урденко Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 28 листопада 2013 року,

в с т а н о в и л а :

В серпні 2013 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу в розмірі 639 032 грн.

Вимоги мотивовані тим, що між сторонами 04.04.2012 року укладено договір позики на суму 639 032. Відповідач зобов'язався повернути вказану суму в строк до 31 грудня 2012 року. Проте, зобов'язання не виконав.

Рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим від 28 листопада 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено; стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суму боргу в розмірі 639 032 грн., понесені судові витрати 3 441 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду та відмовити в позові. Вважає, що рішення ухвалено з неповним з'ясуванням усіх обставин справи та порушенням норм матеріального і процесуального права. Апелянт зазначає, що договір позики, як такий, між сторонами не укладався. Відповідач дійсно мав перед позивачем грошове зобов'язання, проте на його виконання за домовленістю сторін передав позивачеві у користування торгівельну площу за адресою: АДРЕСА_1. Тому вважає, що він виконав боргове зобов'язання.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог, колегія погоджується з цим висновком, як таким, що відповідає обставинам справи, зібраним по справі доказам та не суперечить закону.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, які випливають з договору позики.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої же якості. За правилами ст. 1047 Кодексу договір позики між фізичними особами на суму, що перевищує в десять разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, укладається обов'язково в письмовій формі.

Статтею 207 цього ж Кодексу встановлені умови, яким повинна відповідати письмова форма правочину. За змістом цієї норми правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному чи кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, та якщо воля сторін виражена в формі електронного та іншого технічного зв'язку, підписана сторонами та містіть домовленість стосовно всіх суттєвих умов.

Оскільки до справи долучені письмовий договір та розписка відповідача про одержання грошей та зобов'язання повернути їх саме 31.12.2012р., які відповідач не оспорив, суд обґрунтовано дійшов висновку проте, що договір позики між сторонами відбувся. Доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими, суперечать матеріалам справи та положенням закону.

Посилання апелянта на те, що ніяких грошей відповідач не отримував, між сторонами існували інші правовідносини у сфері бізнесу, колегія не може взяти до уваги, оскільки наявність інших грошових зобов'язань, які передували укладанню договору позики, не впливає на зміст договору, права та обов'язки сторін.

За правилами ст.60 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів або заперечень.

Відповідно до ст. 545 ЦК України, згідно з якими, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. А у разі неможливості - вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність розписки у кредитора свідчить про невиконання зобов'язання.

Апелянт визнає, що мав грошове зобов'язання перед позивачем. Посилання на те, що він розрахувався з позикодавцем шляхом передачі йому торгівельної площі за адресою: АДРЕСА_1, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки будь-яких доказів з цього приводу не представлено. У засіданні апеляційного суду ОСОБА_6 також пояснив, що ОСОБА_7 дійсно має договір на пайову участь у будівництві, проте будинок не зданий в експлуатацію, ніякого переоформлення його прав на ім'я позивача не було.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про невиконання зобов'язання та задовольнив позов.

Інші доводи також не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять правових підстав для скасування рішення.

Виходячи з викладеного, та керуючись ст.ст. 303, 304, ст. 308 Цивільного процесуального Кодексу України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити, рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 28 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді: