УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 113/2778/2012Суддя у І-й інстанції: Трубніков Ю.Л.

Провадження №11/191/1/14 Суддя-доповідач: Гриценко Ю. Ф.

09 січня 2014 року, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого-судді - Гриценка Ю.Ф.

суддів - Фаріни Н.Ю., Белоусова Е. Ф.

при секретарі - Сеттаровій У.А.

за участю прокурора - Лесіна С.Л.

засудженої - ОСОБА_2

захисників - ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії кримінальну справу за апеляцією засудженої ОСОБА_2 на вирок Ленінського районного суду АР Крим від 14 червня 2013 року, яким

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Вінниця, громадянка України, освіта вища, одружена, на утриманні неповнолітніх дітей не має, пенсіонер, інвалід 2-ї групи, адвокат Київської колегії адвокатів, зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судима,

визнана винною у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.190, ч.2 ст.15-ч.4 ст.27-ч.4 ст.369 КК України та їй призначено покарання:

- по ч.1 ст.190 КК України у виді штрафу в розмірі 850 гривень

- по ч.2 ст.15-ч.4 ст.27 -ч.4 ст.369 КК України у виді 4 років позбавлення волі.

Прийнято рішення про самостійне виконання кожного покарання з посиланням на положення ст.ст.70 ч.1, 72 ч.3 КК України.

На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбуття покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки.

Відповідно до ст.76 КК України покладено на неї обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишений у виді підписки про невиїзд.

Стягнуто з ОСОБА_2 в рахунок відшкодування судових витрат витрати на проведення судово-хімічної експертизи у розмірі 1 741 гривня 20 копійок.

Вирішено питання речових доказів.

В С Т А Н О В И Л А:

Згідно вироку суду ОСОБА_2, будучі адвокатом та діючи на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1, виданого Київською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, здійснюючи правову допомогу ОСОБА_6 на підставі угоди від 24.04.2012 року, достовірно знаючи про те, що у Керченському міському суді буде розглядатися кримінальна справа за звинуваченням ОСОБА_6 по ст.309 ч.1 КК України, маючи намір на підбурювання ОСОБА_6 на дачу хабара посадовій особі, яка займає відповідальне становище, 24 квітня 2012 року повідомила ОСОБА_6 про те, що для застосування судом відносно нього міри покарання, не пов'язаної з позбавленням волі необхідно дати хабар у вигляді спиртних напоїв та продуктів харчування судді Керченського міського суду, на розгляді якого знаходиться вказана справа та працівнику прокуратури м.Керчі АР Крим, який буде підтримувати державне обвинувачення по справі, в розмірі 100 доларів США. При цьому наміру на здійснення давання хабара судді та працівнику прокуратури ОСОБА_2 не мала, а відомості про необхідність давання хабара надала з метою заволодіння чужим майном шляхом омани та зловживання довірою.

Перетворюючи свій злочинний намір на реальне виконання, будучі впевненою, що їй вдалося переконати ОСОБА_6 в тому, що для отримання покарання не пов'язаного з позбавленням волі, необхідно дати хабар, 16.05.2012 року приблизно о 14 год. 30 хв. в районі зупинки громадського транспорту «АТС», яка розташована по вул.Горького м. Керчі біля буд. № 8 по пров.1-й Портовий м. Керчі, отримала від ОСОБА_6 гроші в розмірі 300 доларів США нібито для передачі в якості хабара судді Керченського міського суду та працівнику прокуратури м. Керчі, не збираючись насправді давати ці гроші в якості хабара. Своїми злочинними діями заподіяла потерпілому ОСОБА_6 майнову шкоду в розмірі 300 доларів США, що станом на 16.05.2012 року за курсом НБУ складає 2397 грн.

Засуджена ОСОБА_2, не погодившись з вироком суду, подала апеляцію в якій просить вирок суду першої інстанції скасувати, кримінальну справу відносно неї закрити мотивуючи свої вимоги тим, що висновки зроблені судом першої інстанції, містять істотні суперечності, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні. Апелянт вказує, що суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, при цьому при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначено чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.

У доповненні до апеляційної скарги засуджена ОСОБА_2 в додаток до заявлених апеляційних вимог, просить звільнити її від відшкодування судових витрат, оскільки вона має інвалідність 2-ї групи, яка пов'язана зі службою в органах внутрішніх справ

На думку апелянта, суд першої інстанції не надав належної оцінки та не врахував, що розшифровки звукозапису, здобутого під час проведення оперативних заходів за заявою ОСОБА_6, які були зроблені оперуповноваженим, слідчим та експертом відрізняються один від одного. Вважає, що показання потерпілого ОСОБА_6 стосовно вимагання нею у нього 300 доларів США у якості хабара спростовуються судовою експертизою відео-звукозапису, у якій на її думку цей факт не знайшов свого підтвердження.

На думку апелянта суд не надав належної оцінки тому факту, що слідчий додав до матеріалів копії аудіо-видеозаписів, а на запит експерта надав інший диктофон ніж той, що вилучався у потерпілого, що не дало можливості судовій експертизі відповісти на головне питання чи є на них ознаки монтажу.

Апелянт вважає, що основні докази, яки були покладені в основу обвинувачення, а саме звукозапис розмов, зроблених потерпілим, та відеозапис передачі грошей, були зроблені без проведення належним чином оформлених оперативно-розшукових і слідчих заходів, тобто з грубим порушенням її прав, а тому повинні були бути визнані судом першої інстанції неналежними.

Апелянт додатково звертає увагу, що з розшифровки звукозапису, зробленої експертом, яка на її думку є об'єктивною та правдивою, вбачається, що ініціювання передачі судді та прокурору хабара зроблено голосом співрозмовника чоловічої статі, в якому потерпілий ОСОБА_6 визнав свій голос, а вже під час запису 16 травня 2012 року, останній навмисно змінив тактику розмови натякаючи на те, що передає гроші нібито на прохання жінки.

Також апелянт вказує, що потерпілий ОСОБА_6 та його дружина ОСОБА_8, яка проходила у справі у якості свідка, протягом досудовому слідства надавали завідомо неправдиві свідчення щодо обставин телефонних розмов між ними та апелянтом, обізнаності потерпілого про дату судового розгляду а також надали суперечливі свідчення щодо суми хабара, чому суд першої інстанції не надав належної оцінки

Крім цього, на думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про проведення авторознавчої експертизи по заяві ОСОБА_6 до ОВС, оскільки останній не зміг сформулювати своїх показів, які ним були дані на досудовому слідстві.

Апелянт вважає, що оперуповноважений міліції та слідчий прокуратури, які не володіють спеціальними навиками розшифровки аудіо запису, навмисно зробили розшифрування звуко та відеозаписів, які текстуально по суттєвих моментах відрізняються від розшифрування, зробленого експертом НДІСЕ.

Все викладене, а також навмисна втрата потерпілим диктофону та знищення своєї картки з мобільним номером, на думку апелянта, свідчить про штучне створення доказів її винуватості у скоєнні злочинів та провокації хабара з боку правоохоронних органів, на що не звернув уваги суд першої інстанції під час розгляду справи.

Прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, у запереченні на апеляційну скаргу засудженої, просить вирок суду першої інстанції залишити без змін, оскільки вважає його законним, обґрунтованим та винесеним на підставі об'єктивного судового розгляду всіх обставин справи в їх сукупності згідно норм кримінально-процесуального кодексу.

Вказує, що ні під час досудового слідства, а ні під час судового розгляду засуджена не вказувала на зловживання під час розслідування кримінальної справи.

Звертає увагу, що суд, у вироку, посилався як на доказ - на висновок судової експертизи звуко та відеозапису, який підтверджує свідчення потерпілого в частині підбурення його адвокатом до дачі хабара, а не на протоколи прослуховування записів, виконані слідчим прокуратури, як про це стверджує апелянт.

При цьому прокурор вказує, що засуджена жодного разу не оспорювала належність голосів на аудіо записах їй та потерпілому, а також достовірність викладених в експертизі обставин розмови між нею та співбесідником.

Заслухавши доповідь судді, засуджену ОСОБА_2 та її захисників ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які наполягали на задоволенні вимог апеляційної скарги, а у судових дебатах просили скасувати вирок суду, закривши провадження у справі, прокурора, який не підтримав апеляційну скаргу та під час дебатів наполягав на залишенні її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, надавши останнє слово засудженій ОСОБА_2, в якому вона просила колегію суддів, в разі визнання її винуватою у скоєнні злочинів, пом'якшити покарання, вивчивши матеріали кримінальної справи і обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга засудженої ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості засудженої ОСОБА_2 у вчиненні вказаних злочинів за обставин, наведених у вироку, відповідає матеріалам справи, оскільки підтверджується доказами, які ретельно були перевірені у судовому засіданні.

Твердження засудженої щодо відсутності у її діях ознак підбурювання до дачі хабара та про те, що вона отримала 300 доларів США в якості додаткової сплати за зірване судове засідання, судом обґрунтовано визнані безпідставними, бо спростовуються об'єктивними свідченнями потерпілого ОСОБА_6, згідно яких, під час зустрічі у квітні 2012 року, адвокат ОСОБА_2, скориставшись занепокоєнням потерпілого щодо можливості призначення йому за скоєний ним злочин покарання, пов'язаного із позбавленням волі, повідомила останньому про те, що наслідок розгляду кримінальної справи відносно нього цілком залежить від того, який саме суддя Керченського міського суду буде її розглядати та хто з працівників прокуратури м.Керчі буде підтримувати обвинувачення у суді. При цьому ОСОБА_2 натякнула на наявність у неї дружніх стосунків майже зі всіма суддями Керченського міського суду та деякими працівниками прокуратури м.Керчі і переконала його, що для стовідсоткової впевненості щодо наслідку розгляду справи, необхідно вирішити питання з цими посадовими особами. При цьому ОСОБА_2 зазначила в якому саме виразі необхідно буде надати хабар кожному з суддів та працівнику прокуратури. Всю цю розмову потерпілий фіксував на диктофон, який взяв з собою з метою не випустити з пам'яті важливі обставини про які йому буде говорити адвокат та які будуть мати важливе значення під час розгляду справи стосовно нього. Вказана поведінка та висловлення ОСОБА_2 збільшили невпевненість потерпілого у наслідках розгляду справи, внаслідок чого він вирішив погодиться з умовами, викладеними адвокатом та під час чергової телефонної розмови вони визначились з остаточною сумою хабара в розмірі 300 доларів США. Зібравши вказану суму потерпілий призначив зустріч засудженій 16.05.2012 року, але до цієї дати він дізнався, що за вчинений ним злочин покарання, пов'язане з реальним позбавленням волі, практично не дають, що викликало у нього підозру у діях адвоката ОСОБА_2, внаслідок чого він вирішив звернутися до міліції з відповідною заявою. Після чого він, під контролем працівників міліції, зустрівся із засудженою, де вона знов впевнила його про позитивний розгляд справи відносно нього у разі давання хабара, після чого він надав їй гроші в сумі 300 доларів США, які були попередньо оброблені працівниками міліції спеціальною речовиною, які остання поклала у свою сумку.

Такі показання потерпілого ОСОБА_6 повністю відповідають іншим зібраним у справі доказам, а саме:

- протоколу усної заяви (т.1 а.с.7), відповідно з яким ОСОБА_6 просить прийняти міри до адвоката ОСОБА_2, яка вимагає у нього хабар для подальшої передачі судді та працівнику прокуратури.

- протоколу застосування хімічних речовин від 16.05.2013 року (т.1 а.с.8), згідно якого гроші видані потерпілим ОСОБА_9 були оброблені спеціальною хімічною речовиною з люмінісцирующимі властивостями та відібраний зразок цієї речовини.

- протоколу огляду місця події від 16.05.2012 року (т.1, а.с.10-13), згідно до якого у ОСОБА_2 були вилучені гроші в сумі 300 доларів США, які мали свічення яскраво-зеленого світу, а також відібрані змиви з її рук.

- Висновку експерта №2/155 від 03.07.2012 року (т.1 а.с.78-82), згідно якого на вилучених у ОСОБА_2 грошових купюрах та змивах з її рук встановлено наявність хімічної люмінісцируючої речовини однорідної за своїм складом між собою та наданим на дослідження зразком.

- Протоколам допитів свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, (т.1 а.с. 111-118), які були присутніми у якості понятих при проведенні оперативних та слідчих дій та які підтвердили правильність відображення фактично проведених оперативних та процесуальних дій у складених процесуальних документах.

Вказані свідчення потерпілий ОСОБА_6 та свідки ОСОБА_10 і ОСОБА_11 повністю підтвердили під час допитів у судовому засіданні, а тому не викликають сумнівів у їх достовірності і у колегії суддів.

Крім цього винуватість засудженої ОСОБА_2 у вчинених злочинах підтверджується висновком судової експертизи відео-, звукозапису №1020 від 20.05.2013 року, яка була призначена судом за клопотанням сторони захисту та під час проведення якої експертом були зроблені друковані розшифрування розмов аудіо запису, зробленого потерпілим на диктофон під час зустрічі з засудженою у квітні 2012 року та відеозапису, зробленого під час проведення оперативно-технічних заходів працівниками міліції. Правдивість та об'єктивність цього висновку визнається засудженою в апеляційній скарзі (т.2 а.с.184 ), а також визнавалася стороною захисту під час розгляду справи в суді першої інстанції (т.2 а.с.127 на звороті).

Колегія суддів не приймає доводи апелянта про те, що на вказаному звукозапису та відеозаписах не її голос, оскільки будучи допитаною під час досудового слідства у якості підозрюваної (т.1 а.с.130-138 ) ОСОБА_2 власноручно виклала показання, у яких підтвердила факт зустрічі з потерпілим у квітні 2012 року, під час якої вона отримала від останнього гонорар за правову допомогу, а також розповіла суть розмови між ними, яка за більшістю обставин повністю відповідає зробленому експертом розшифруванню звукозапису з диктофона потерпілого. Разом з цим, згідно протоколу судового засідання (т.2 а.с.125 на звороті), 17.01.2013 року під час перегляду відеозапису подій, що мали місце 16.05.2012 року у судовому засіданні, підсудна ОСОБА_2 підтвердила, що на відеозапису зображена саме вона, ставлячи під сумнів лише належність їй голосу та суть розмов. Проте, як вбачається з висновку експертизи відео- аудіо запису № 1020 (т.2 а.с.75,76), ознак, характерних для електроакустичного монтажу відеофонограм, зафіксованих на диску DVD + R «Datex» та фонограм на диску CD-R «PRO» під час їх дослідження експертом не виявлено. Викладене дає підстави колегії суддів зробити висновок про те, що голос жінки, зафіксований на вказаних відео та фонограмах дійсно належить ОСОБА_2, а суть розмов, що містяться у розшифруванні, зробленому експертом, відповідають дійсності.

При цьому колегія суддів критично відноситься до доводів апелянта стосовно умисного ненадання експерту оригіналів фонограм звуко та відео запису працівниками правоохоронних органів, оскільки від сторони захисту скарг на незаконність проведення оперативно-технічних заходів не надходило, а відеозапис подій, що мали місце 16.05.2013 року, був зроблений в ході оперативно-технічних заходів за допомогою спеціального технічного засобу, назва та особливості форми якої містять службову таємницю, а тому надання цієї техніки експерту для дослідження є неможливим, оскільки це приведе до розголошення методів оперативно-розшукової діяльності, що є інформацією з обмеженим доступом.

Що стосується фонограми аудіо запису, яка міститься на диску CD-R «PRO», то як вбачається з протоколу огляду диктофона «Sanyo ICR FP-100» вилученого у ОСОБА_6 (т.1 а.с.50), цей аудіо запис був скопійований слідчим на диск саме з оригіналу звукозапису, що знаходився на диктофоні, у присутності понятих. Враховуючи, що сторона захисту не ставила під сумнів законність та належність проведення даної слідчої дії, колегія суддів приходить до висновку про відповідність копії фонограми на диску CD-R «PRO» оригіналу, що знаходився на диктофоні «Sanyo ICR FP-100», а тому вважає доводи апеляції стосовно штучного створення працівниками правоохоронних органів доказів винуватості засудженої шляхом надання експерту іншого диктофону неспроможними.

Також колегія суддів не приймає доводи апеляції щодо умисного надання неправдивих показань свідком ОСОБА_8, оскільки про обставини справи вона дізналась зі слів його чоловіка, та виклала свої показання у протоколі допиту на власне розуміння отриманої інформації, а невідповідність її свідчень щодо послідовності та черговості телефонних розмов між нею та засудженою, роздруківкам телефонних розмов, долученим до матеріалів справи, на що звертає увагу апелянт, не є суттєвою, оскільки не є доказом щодо винуватості або невинуватості засудженої.

Також непереконливими є доводи апелянта щодо умисного викривлення тексту розмов у розшифровках працівниками міліції та прокуратури, оскільки ці особи, про що також зазначено і апелянтом, не мають спеціальних навиків розшифровки аудіо запису та суд першої інстанції не посилався на вказані розшифрування як на докази винуватості засудженої.

Колегія суддів не може погодитися і з доводами апеляції, що в розшифровках розмов фонограм аудіо-відеозаписів, зроблених експертом та доданих до висновку експертизи № 1020, не вбачається ознак підбурювання з боку ОСОБА_2 до давання хабара, оскільки вважає, що її висловлення: «Главное чтоб не прикрыли» (т.2 а.с.82 на звороті, час 00:22:09,0) « С ОСОБА_13 я в очень хороших отношениях. Мы по ДТП с ним работали» (т.2 а.с.83 на звороті, час 00:25:26,9), «Вот если ОСОБА_14, ОСОБА_15 это на сто процентов все… А так действительно нужно поработать, подойти до этого к ним поговорить» (т.2 а.с.83 на звороті, час 00:25:52,4), «Вот я думаю, что надо немножко дать прокуратуре, у меня прокурор есть. Вот придет ОСОБА_16, то она попросит штраф.» (т.2, а.с.84, час 00:27:55,9), «Я думаю что сто долларов -во,во,во. Если прокурор попросит штраф-судья більше не даст» (т.2 а.с.84-85 час 00:28:39,6), «максимум 100 долларов прокуратуре. Если ОСОБА_14, то это сладости и бумага, Если, это самое ОСОБА_15 - значит хороший коньячок там, какая-то закусочка» (т.2, ас.с85 на звороті, час 00:34:14.7) безумовно містять в собі всі ознаки підбурювання до давання хабара суддям та працівникам прокуратури для вирішення питань, пов'язаних із призначенням покарання.

При цьому, визначаючись у питанні правомірності взяття в основу обвинувачення змісту розмов, зроблених безпосередньо ОСОБА_6 на диктофон у квітні 2012 року та змісту розмов відеозапису, який проводився під час оперативно-технічних заходів за заявою ОСОБА_6, колегія суддів виходить з наступного.

Конституційний Суд України рішенням від 20 жовтня 2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом», вирішив, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність", особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності.

В цьому ж рішенні вказано, що відповідно до частини другої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, за винятками передбаченими законом.

В той же час Конституційний Суд України зазначив, що фактичні дані про скоєння злочину чи підготовку до нього можуть бути одержані не тільки в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноважених на це осіб, а й зафіксовані фізичними особами, які здійснювали власні, в тому числі звукозаписи. При оцінюванні на предмет допустимості як доказів у кримінальній справі фактичних даних, що містять інформацію про скоєння злочину чи підготовку до нього та подані в порядку, передбаченому частиною другою статті 66 Кодексу, необхідно враховувати ініціативний або ситуативний характер дій фізичних осіб, їх мету та цілеспрямованість при фіксуванні зазначених даних.

При тих обставинах, що мали місце по справі, виходячи з пояснень, даних з цього приводу потерпілим ОСОБА_6 під час досудового слідства (т.1 а.с.95), згідно яких він вирішив взяти з собою диктофон, щоб не упустити деяких подробиць розмови з адвокатом, оскільки вони стосувались його інтересів у справі, тобто з метою захисту своїх законних інтересів у кримінальній справі порушеної стосовно нього, враховуючи позицію, викладену у вказаному рішенні Конституційного Суду України, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_6 як фізична особа, скориставшись своїм конституційним правом збирати ту чи іншу інформацію, зафіксував свої розмови з ОСОБА_2 ситуативним чином, з метою захистити свої законні інтереси, при цьому не порушуючи її прав, визначених статтею 32 Конституції України, а тому зміст цих розмов може вважатися як доказ, здобутий законним шляхом, який, на думку колегії суддів, міг бути використаним судом першої інстанції при вирішенні справи по суті.

Тому колегія суддів вважає, що позиція апелянта про те, що записи на диктофон зроблені ОСОБА_6 у квітні 2012 року використані в справі неправомірно, є неправильною.

Необґрунтованою є також і позиція апелянта про те, що відеозапис фактів, які мали місце 16.05.2012 року, проводився з порушенням вимог закону України «про оперативно-розшукову діяльність», оскільки згідно наявного в матеріалах справи листа заступника начальника ГУ МВС України в АР Крим №7702 Дз від 17.12.2012 року (т.2, а.с.64) вказаний захід був вчинений відповідно до ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», в рамках заведеної оперативно-розшукової справи стосовно ОСОБА_2

За результатами проведення зазначених оперативно технічних заходів прокурором АР Крим, до повноважень якого, згідно закону «Про оперативно-розшукову діяльність», відноситься здійснення нагляду за законністю її проведення, було винесено постанову про порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_2

При вказаних обставинах колегія суддів вважає, що немає підстав сумніватись у законності проведених 16 травня 2012 року оперативно-розшукових заходів з позиції дотримання вимог Закону щодо правомірності їх проведення та сумнівів щодо законності отриманих результатів.

Також колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції щодо недоцільності призначення авторознавчої експертизи по заяві ОСОБА_6, оскільки його звернення до ОВС було оформлено протоколом усної заяви, тобто суть звернення була викладена іншою особою - працівником міліції на власне розуміння його слів, при цьому факт звернення до ОВС не заперечується самим потерпілим, а тому доводи апеляції в цій частині є неспроможними.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ретельно дослідивши наведені докази, дав їм належну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості засудженої у інкримінованих їй злочинах.

Враховуючи майновий стан засудженої, а також те, що вона вчинила корисливий злочин, колегія суддів не вбачає підстав для звільнення засудженої від сплати судових витрат, а тому вважає за необхідне залишити вимоги апеляції в цій частині без задоволення.

Разом з тим, при призначенні засудженій покарання, суд першої інстанції неправильно застосував кримінальний закон, що згідно зі ст.367 КПК 1960 року є підставою для зміни судового рішення.

Так, згідно до ч.1 ст.70 КК України при сукупності злочинів суд, призначивши покарання за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Як вбачається з вироку суду, призначивши покарання засудженій ОСОБА_2 у виді штрафу в розмірі 850 гривень та 4 років позбавлення волі за кожен з злочинів окремо, суд першої інстанції послався на положення ч.3 ст.72 КК України, згідно якої основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю при призначенні їх по сукупності злочинів та по сукупності вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають та виконуються самостійно.

Однак, суд першої інстанції не врахував, що основне покарання у виді штрафу може бути поглинуто більш суворим покаранням у виді позбавлення волі та безпідставно не застосував норми ч.1 ст.70 КК України, не навівши ніяких доводів не застосування такого принципу призначення остаточного покарання.

На підставі викладеного, керуючись положеннями ст.365 КПК 1960 року, колегія суддів вважає необхідним виправити вирок в цій частині шляхом його зміни, визначивши остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, оскільки це не погіршує становище засудженої.

Керуючись ст.ст.365, 366, 367, 371, 373, 377 КПК 1960 року, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляцію засудженої ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Ленінського районного суду АР Крим від 14 червня 2013 року у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.190, ч.2 ст.15- ч.4 ст.27- ч.4 ст.369 КК України змінити в частині призначення покарання та призначити ОСОБА_2 покарання:

- за ч.1 ст.190 КК України у виді штрафу в розмірі 850 /вісімсот п'ятдесят/ гривень.

- за ч.2 ст.15- ч.4 ст.27 - ч.4 ст.369 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 /чотири/ роки.

Відповідно до вимог ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання у виді штрафу більш суворим покаранням у виді позбавлення волі остаточно визначити ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 3 /три / роки, якщо вона протягом цього строку не вчинить нового злочину і виконає обов'язки покладені на неї судом.

Відповідно до ст.76 КК України покласти на засуджену обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; періодично з'являтися для реєстрації во кримінально - виконавчій інспекції.

В іншій частині вирок Ленінського районного суду АР Крим від 14 червня 2013 року відносно ОСОБА_2 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту набрання нею законної сили.

СУДДІ:

/підпис/ /підпис/ /підпис/

Гриценко Ю.Ф. Фаріна Н.Ю. Белоусов Е.Ф.

копія ухвали згідно з оригіналом

ухвала набрала законної сили 09.01.2014 року

Суддя Ю.Ф. Гриценко