ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.02.2014Справа № 901/183/14

За позовом Приватного підприємства «Фірма Таіс»

до відповідача Приватного акціонерного товариства «Санаторій « 30 років жовтня»

про стягнення 14 859,06 грн.

Суддя Чумаченко С.А.

Представники сторін:

від позивача - Ізмоденов Д.В., довіреність № б/н від 03.01.2014, представник;

від відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: позивач - Приватне підприємство «Фірма Таіс», звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідача Приватного акціонерного товариства «Санаторій « 30 років жовтня» просить суд стягнути основний борг у сумі 13 976,26 грн., пеню в сумі 600,40 грн., 3% річних у сумі 128,66, грн., індексації інфляції у сумі 153,74 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 03.04.2013 між сторонами було укладено договір №30 з постачання продуктів харчування. Згідно умов вказаного договору продавець зобов'язався поставити товар, а покупець прийняти та сплатити вартість отриманого товару відповідно до пункту 1.1. договору. В процесі виконання договору покупцем було допущено прострочення сплати, що і стало підставою для звернення позивача із позовною заявою до суду.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, під час розгляду справи надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, у якому він вважає, що у позові відсутні законні підстави для задоволення вимог позивача в частині стягнення індексу інфляції та 3% річних, в той час як в іншій частині позов є обґрунтованим.

Присутній у судовому засіданні представник позивач підтримав позовні вимог та надав письмове заперечення на відзив відповідача.

З огляду на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши усі докази, враховуючи позиції сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

03.04.2013 між Приватним підприємством «Фірма Таіс» та Приватним акціонерним товариством «Санаторій « 30 років Жовтня» було укладено договір № 30 з постачання продуктів харчування (а.с. 11-12).

Відповідно до пункту 1.1 договору продавець зобов'язується поставити покупцеві продукти харчування та ТМЦ в асортименті партіями для ведення господарської діяльності, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його, відповідно до умов даного договору. Конкретна кількість, асортимент і ціни поставленого товару (партії товару) вказуються у видаткових (товарно-транспортних накладних), які є невід'ємною частиною цього договору.

Сторони домовилися про те, що умови цього договору поширюються на постачання кожної партії товару, що передається по окремій товарній накладній. Партією товару сторони визнають кількість товару, вказане в одній видатковій (товарно-транспортної) накладної (пункт 1.2 договору).

Згідно з пунктом 3.1 договору відпуск і прийом товару здійснюється в асортименті, кількості та за цінами встановленими за згодою сторін попередньо в заявках-замовленнях на кожну поставку і вказується в товарно-транспортних накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Загальна вартість цього договору визначається шляхом підсумовування вартості всіх партій товару, переданого за окремими видатковими (товарно - транспортним) накладним, відповідно до умов цього договору (пункт 3.2. договору).

Відповідно пункту 4.4 договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами супроводжуючих документів партії товару.

Перехід права власності на товар відбувається з моменту фактичної передачі товару представнику покупця та підписання сторонами товарно-транспортної (видаткової) накладної. Ризик випадкової гибелі або псування товару лежить на власника товару.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за придбаний товар, який поставляється за даним договором, проводиться покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 10 банківських днів з моменту поставки товару на склад покупця та підписання сторонами видаткової ( товарно - транспортної) накладної на відповідну партію товару.

За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором обидві сторони несуть майнову відповідальність згідно з чинним законодавством (пункту 7.1. договору).

У пункті 7.2. договору зазначено, що у разі несвоєчасної оплати за отриманий товар покупець сплачує пеню в розмірі 1,0% від неоплаченої суми за кожний день прострочення.

Пунктом 10.1визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року.

Відповідно до пункту 11.1 договору набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє в частині взаєморозрахунків до моменту його виконання.

В матеріалах справи відсутні докази визнання договору № 30 з постачання продуктів харчування від 03.04.2013 недійсним у встановленому законом порядку, а відтак він є обов'язковим для виконання сторонами.

На виконання умов укладеного договору постачальником був переданий у власність покупця товар, що підтверджується видатковими накладними на загальну суму 94 849,50 грн., а саме: № Т000002489 від 30.04.2013, № Т000003193 від 31.05.2013, № Т000003190 від 31.05.2013, № Т000003190 від 31.0.2013, № Т000003455 від 07.06.2013; № Т000003458 від 07.06.2013; № Т000003456 від 07.06.2013, № Т000003526 від 07.06.2013, № Т000003602 від 11.06.2013, № Т000004961 від 23.07.2013, № Т000005064 від 26.07.2013, № Т000005063 від 26.07.2013, № Т000005457 від 09.08.2013, № Т000005514 від 09.08.2013, № Т000005882 від 23.08.2013, № Т000006403 від 10.09.2013, № Т000006408 від 10.09.2013, № Т000006450 від 10.09.2013, підписаними без зауважень уповноваженими представниками сторін (а.с. 13-29).

Отриманий за вищевказаними видатковими накладними товар був оплачений відповідачем лише частково, на загальну суму 84 513,24 грн.

На цей час відповідачем залишилась неоплаченою частина товару за видатковими накладними в сумі 13976,26 грн.

Доказів погашення вищевказаної заборгованості у повному обсязі відповідачем суду не надано.

Крім того, матеріалах справи міститься відзив відповідача, відповідно якого він не заперечує проти основної заборгованості.

Розглянувши та ретельно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Фірма Таіс» підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, який недійсним у судовому порядку не визнавався, у зв'язку з чим, у силу статті 629 Цивільного кодексу України, він є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Стаття 692 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем та отримання відповідачем товару за договором поставки № 30 з постачання продуктів харчування від 03.04.2013, а також наявність заборгованості за поставлений товар у розмірі 13 973,26 грн.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи зі змісту статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, Приватним акціонерним товариством «Санаторій « 30 років жовтня» під час розгляду даної справи не доведений факт оплати отриманого за договором товару у повному обсязі, та не надано належних доказів погашення заборгованості за договором поставки № 30 з постачання продуктів харчування від 03.04.2013, а також наявність заборгованості за поставлений товар у розмірі 13 973,26 грн.

Таким чином, вимоги Приватного підприємства «Фірма Таіс» про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Санаторій « 30 років жовтня» основного боргу у сумі 13976,26 грн.. є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Санаторій « 30 років жовтня» пені в сумі 600,40 грн., 3% річних у сумі 128,66, грн., індексації інфляції у сумі 153,74 грн.

Відповідно до вимог статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань установленням окремого виду відповідальності.

Так, згідно з пунктом 9.2 договору в разі порушення покупцем погодженого сторонами строку оплати продукції, покупець зобов'язаний на вимогу постачальника, крім сплати процентів, сплатити також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 230 Господарського кодексу встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з пунктами 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Системний аналіз положень діючого законодавства, що регулює питання стягнення з боржника пені, зокрема, частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», свідчить про те, що платником пені може виступати лише особа, що несе грошові зобов'язання перед своїм контрагентом.

Статтею 230 Господарського кодексу встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 692 частина 3 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Суд, перевіривши розрахунки позивача, встановив, що вони здійснені вірно, відповідно до вимог діючого законодавства, а тому позовні вимоги Приватного підприємства «Фірма Таіс» до відповідача Приватного акціонерного товариства «Санаторій « 30 років жовтня» просить суд стягнути основний борг у сумі 13976,26 грн., пеню в сумі 600,40 грн., 3% річних у сумі 128,66, грн., індексації інфляції у сумі 153,74 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за можливими задовольнити позовні вимоги Приватного підприємства «Фірма Таіс» до Приватного акціонерного товариства «Санаторій « 30 років жовтня» про стягнення 14 859,06 грн. у повному обсязі.

Витрати зі сплати судового збору відносяться на відповідача у відповідності зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 04.02.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України. Повне рішення складено 07.02.2014.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Санаторій « 30 років жовтня» на користь Приватного підприємства «Фірма Таіс» основний борг у сумі 13 976,26 грн., пеню в сумі 600,40 грн., 3% річних у сумі 128,66, грн., індексації інфляції у сумі 153,74 грн., а також судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя С.А. Чумаченко

Розсилка простою кореспонденцією:

1. Приватне підприємство "Фірма Таіс", вул. Шабаліна, 27, м. Севастополь, Україна, 99029.

Розсилка рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення:

1. Приватне акціонерне товариство "Санаторій " 30 років жовтня", вул. Глазкрицкого, 17, м. Алушта, Автономна Республіка Крим, Україна, 98500.