АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №22-ц/796/209/2014 Головуючий у 1 інстанції - Дубінін В.І. . м.Київ Доповідач - Борисова О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

головуючого судді : Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Гаращенка Д.Р.

при секретарі: Мурга М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виділ частки та визнання права власності в порядку спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виділення часток із спільної часткової власності, визнання права власності, визначення спадкової частки, визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 червня 2013 року первісний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 - задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 за кожним із них право власності на 1/600 частину від спадкового майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 а саме: житловий будинок з надвірними будівлями з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1; трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2; комплекс нежитлових приміщень загальною площею 153 кв.м за адресою: АДРЕСА_3; автомобіль «Мерседес W 220», 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1; ТОВ «КНВП «Автосервіс» за адресою: м.Київ. вул. Глибочицька, 101, а в іншій частині відмолено.

В іншій частині позову - відмовлено.

Зустрічний позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_7 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року право власності на 1/100 частини майна: житловий будинок з надвірними будівлями з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2; комплекс нежитлових приміщень загальною площею 153 кв.м за адресою: АДРЕСА_3; автомобіль «Мерседес W 220», 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1; ТОВ «КНВП «Автосервіс» за адресою: м. Київ. вул. Глибочицька, 101.

Визнано за ОСОБА_3 та дітьми ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 за кожним з них право власності на 1/600 частину спадковою майна після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 а саме: житловий будинок з надвірними будівлями з земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1; трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2; комплекс нежитлових приміщень загальною площею 153 кв.м за адресою: АДРЕСА_3; автомобіль «Мерседес W 220», 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1; ТОВ «КНВП «Автосервіс» за адресою: м. Київ. вул. Глибочицька, 101.

Частка дітей у спільному частковому майні складає для кожного з них 99/100.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 170 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 170 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу та посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просять рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення первісного позову в повному обсязі та відмовити у задоволенні зустрічного.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказують, зокрема, що суд першої інстанції прийняв як доказ шлюбний договір, проте вказаний доказ є сфабрикованим, оскільки оригінал вказаного документу не було надано для огляду, а підпис, який стоїть на шлюбному договорі, не належить ОСОБА_7

Зазначили, що суд першої інстанції не дав оцінки тим обставинам, що дія шлюбного договору припинилася, оскільки пунктом 6 даного договору передбачено, що чинність договору припиняється внаслідок смерті одного із подружжя.

Крім того, приватний нотаріус який посвідчив вказаний договір, був засуджений за підробку нотаріально посвідчених документів.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивачів підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглядати справу у її відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої

інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у

суд першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи первісний позов частково та задовольняючи зустрічний, суд першої інстанції виходив з того, що шлюбним договором були визначені частки кожного із подружжя, а тому визнав за сторонами право власності на 1/600 частин від спадкового майна, визнав за за ОСОБА_7 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року право власності на 1/100 частину майна.

Проте, з таким висновком суду погодитись неможливо, оскільки такого висновку суд дійшов, не з'ясувавши дійсні обставини спору, не перевіривши доводи і заперечення сторін та без належної оцінки доказів.

Зазначені порушення норм матеріального та процесуального права є підставою відповідно до ст.309 ЦПК України до скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст.ст.213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони стверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_7 з 27 липня 2007 року та мають трьох дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 року народження.

Від попереднього шлюбу у ОСОБА_7 є син - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5 року народження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер.

Оскільки ОСОБА_7 за життя не слав заповіту, то згідно з ст.1261 ЦК України до першої черги спадкоємців за законом увійшли шість осіб, а саме: син ОСОБА_1, мати померлого - ОСОБА_2 (позивачі за первісним позовом), а дружина померлого ОСОБА_3 (відповідач) і троє дітей спадкодавця: ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Вирішуючи спір між сторонами по справі, суд визнав за сторонами право власності на 1/600 частину спірного майна в порядку спадкування.

Проте, такий висновок суду є передчасним з огляду на наступне.

Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Отже, у разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена залежними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це є підставою для відмови у позові.

З матеріалів спадкової справи №2 вбачається, що сторони по справі не отримали відмови нотаріуса у видачу їм свідоцтва про право на спадщину, а тому підстав для визнання за ними права власності в порядку спадкування немає.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову та зустрічних позовних вимог в частині визнання права власності в порядку спадкування.

Колегія суддів також вважає помилковим висновок суду про визнання за померлим ОСОБА_7 права власності на майно, з огляду на наступне.

Визначення судами частки подружжя у праві спільної сумісної власності на майно за померлими суперечить вимогам ст.3 ЦПК, статей 27-31 ЦПК, оскільки судом вирішується питання про права особи, яка не є сторонами процесу та у зв'язку зі смертю не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності.

Як вбачається з матеріалів справи 07 грудня 2006 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 було укладено шлюбний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального органу ОСОБА_8

Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст.97 СК України у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.

Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.

Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Як зазначено в п.2 шлюбного договору усе майно, яке буде належати їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності станом на 14 лютого 2010 року та усе майно, яке буде належати ОСОБА_7 на праві приватної власності станом на 14 лютого 2010 року, за умови, якщо вони станом на 14 лютого 2010 року будуть перебувати у шлюбі, з 15 лютого 2010 року буде належати на праві спільної часткової власності: ОСОБА_7. у частці 1 % від його загальної вартості, а частка у розмірі 99% відсотків від загальної вартості вищевказаного майна буде належати порівну дітям ОСОБА_7, народженим станом на 15 лютого 2010 року і матір'ю яких є (буде) ОСОБА_3

Згідно з ч.1 ст.100 СК України одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.

Зазначений шлюбний договір подружжя за життя не змінений і вони від нього не відмовилися (ст.101 СК України), вказаний договір не був розірваний (ст.102 СК України).

Частиною 1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Виходячи з умов шлюбного договору сторони домовилися про зміну часток дружини та чоловіки, а також визначилися щодо правового режиму майна, яке буде належати сторонам на праві приватної власності з 15 лютого 2010 року.

Колегія суддів вважає, що вказані умови договору, а саме домовленість щодо розміру часток в майні подружжя тягне за собою юридичні наслідки, як для самого подружжя, так і для третіх осіб, оскільки встановлені договором сторін частки у спільному майні подружжя та в частині зміни правового режиму майна, що належить кожному з подружжя на праві приватної власності повинні враховуватися у випадку його поділу та з урахуванням встановлених часток повинно здійснюватися спадкування кожного з подружжя так і інших осіб (спадкоємців).

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що частка померлого ОСОБА_7 у праві власності, а саме на: житловий будинок з надвірними будівлями з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1; трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2; комплексу нежитлових приміщень загальною площею 153 кв.м за адресою: АДРЕСА_3; автомобіль «Мерседес W 220», 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 становила 1/100.

Колегія суддів вважає можливим визнати за ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 право спільної часткової власності на 99/100 частин вищезазначеного майна.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку про те, що не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача за зустрічним позовом про виділ та визнання за ОСОБА_7 право власності на 1/100 частину ТОВ «КНВП «Автосервіс» та про виділ та визнання за ОСОБА_5 та неповнолітніми ОСОБА_4 та ОСОБА_6 права власності на 99/100 частин вартості майна ТОВ «КНВП «Автосервіс», виходячи з наступного.

З роз'яснень, викладених у п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» вбачається, що прийняття рішення про вступ спадкоємця (правонаступника) учасника до ТОВ (ТДВ) належить до компетенції загальних зборів учасників товариства.

При визначенні порядку і способу обчислення вартості частини майна товариства та частини прибутку, яку має право отримати учасник при виході (виключенні) з ТОВ (ТДВ), а також порядку і строків їх виплати господарські суди мають застосовувати відповідні положення установчих документів товариства.

У випадку неврегульованості в установчих документах вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості чистих активів товариства, що визначається в порядку, встановленому законодавством, пропорційно його частці в статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення). Розрахунок належної учаснику частини прибутку здійснюється на дату виходу (виключення) з товариства.

Частинами 1, 2 ст.147 ЦК України визначено, що учасниктовариства з обмеженоювідповідальністюмає право продатичиіншим чином відступити свою частку (їїчастину) у статутному капіталі одному абокількомучасникамцьоготовариства.

Відчуженняучасникомтовариства з обмеженоювідповідальністюсвоєїчастки (їїчастини) третім особам допускається, якщоінше не встановлено статутом товариства.

Відповідно до ч.5 ст.147 ЦК України аналогічно визначається вартість частини майна ТОВ (ТДВ), яка підлягає видачі або виплаті правонаступнику юридичної особи-учасника товариства або спадкоємцю фізичної особи-учасника у випадку відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства або відмови у прийнятті до товариства. Її вартість визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника (ст. 55 Закону України «Про господарські товариства»).

Згідно з ч.5 ст.147 ЦК України, частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства. Розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до положень ст. 148 ЦК України.

Статтею 148 ЦК України передбачено, що порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом. Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

Статтею 55 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв'язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.

Як зазначено в п.9 ПостановиПленуму Верховного Суду Українивід 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»вирішуючиспір про спадкуваннячасткиучасникапідприємницькоготовариства, необхідновраховувати, щоцедопускаєтьсястаттями 130, 147, 166 ЦК, статтями 55, 69 Закону Українивід 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарськітовариства» і не підпадаєпідзаборону пункту 2 частинипершоїстатті 1219 ЦК. При цьомуспадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі.

Згідно з ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з матеріалів справи в зустрічному позові заявляються вимоги про виділення та визнання права власності на частину майна підприємства.

Проте, позивачем за зустрічним позовом не заявлялися позовні вимоги про визнання за ОСОБА_6 та неповнолітніми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 права спільної часткової власності на 99/100 частки у статутному капіталі ТОВ «КНВП «Автосервіс» та відповідно не заявлялися позовні вимоги про визначення частки померлого ОСОБА_7 у статутному капіталі ТОВ «КНВП «Автосервіс» в розмірі 1/100.

А тому правовихпідстав для задоволеннязустрічнихпозовнихвимог про виділення та визнання права власності на частину майна товариства немає.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано те, що шлюбний договір є сфабрикованим, оскільки підпис спадкодавця, йому не належить колегія суддів відхиляє, оскільки вказаний договір є дійсним, належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин апелянтами не надано.

Посилання апелянтів на те, що приватний нотаріус, який посвідчував даний шлюбний договір був засуджений саме за підробку нотаріально посвідчених документів, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані обставини не стосуються предмету доказування по даній справі.

Доводи апелянтів про те, що дія шлюбного договору припинилася, а тому він не може бути взятий до уваги, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки за шлюбним договором сторони визначили свої права та обов'язки на період існування шлюбу, який припинився внаслідок смерті одного з подружжя (ч.1 ст.104 СК України).

Припинення чинності договору (строку його дії) внаслідок смерті одного з подружжя не тягне за собою наслідків його недійсності, не впливає на права, обов'язки та домовленості сторін, передбачені умовами шлюбного договору.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку , що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову та про часткове задоволення зустрічних позовних вимог.

Згідно з ст.88 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 по 84 грн. 96 коп. судових витрат з кожного.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 червня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про виділ частки та визнання права власності в порядку спадкування - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виділення часток із спільної часткової власності, визнання права власності, визначення спадкової частки, визнання права власності на спадкове майно - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_5 право спільної часткової власності на:

- 99/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями і земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- 99/100 частин квартири АДРЕСА_2;

- 99/100 частин комплексу нежитлових приміщень загальною площею 153 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3;

- 99/100 частин автомобіля «Мерседес W 220», 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.

Визначити, що частка ОСОБА_7, який померІНФОРМАЦІЯ_1 року у праві спільної сумісної власності на:

- житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- квартиру АДРЕСА_2;

- комплекс нежитлових приміщень загальною площею 153 кв.м за адресою: АДРЕСА_3;

- автомобіль «Мерседес W 220», 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 - становила 1/100.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 та з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 на користь ОСОБА_3 по 84 грн. 96 коп. судових витрат з кожного.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: