номер провадження справи 12/2/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2014 Справа № 908/63/14

Суддя Господарського суду Запорізької області Смірнов О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу № 908/63/14

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш", м. Суми

до відповідача: Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС", м. Енергодар

про стягнення 219146,21 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - Кисіль А.В., довіреність від 08.01.14 р.

від відповідача - Татаренко А.М., довіреність від 28.03.13 р.

СУТЬ СПОРУ: Публічне акціонерне товариство "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" про стягнення заборгованості за Договором поставки продукції № 413(2)13УК/11-11-9-13-2004 від 15.07.13 року в сумі 217000,00 грн., пені в сумі 1468,46 грн. та трьох процентів річних в сумі 677, 75 грн.

Позивач наголошує, що його права та охоронювані законом інтереси порушено, а відтак наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач - Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом " в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" , надав суду, в порядку ст. 59 ГПК України, відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, мотивуючи свою позицію наступним:

· оскільки три проценти річних та пеня є різновидами одного виду відповідальності - цивільно-правової, то стягнення за одне і те саме правопорушення, суперечить ст. 61 Конституції України;

· порушення зобов'язання по сплаті суми, нарахованої на підставі ст. 625 ЦК України може мати місце лише по закінченню семиденного строку з дня вимоги за приписами ст. 530 ЦК України;

· у відповідача не виник обов'язок сплати додатково нарахованих на суму боргу платежів на момент звернення з позовом до суду, а відтак між сторонами не існувало спору щодо заявлених сум.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи позивача та заперечення відповідача, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що 15.07.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш", далі Постачальник, та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом " в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС", далі Покупець, був укладений Договір поставки продукції № 413(2)13УК/11-11-9-13-2004, далі Договір.

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язався поставити, а Покупець прийняти й оплатити компресори згідно таблиці: компресор роторний ВР46-15/1,5ш, код ЗРЗ 11-10-10-21 у кількості 2 шт., далі Продукція, на загальну суму 217000,00 грн. разом з ПДВ.

Згідно з п. п. 1.2. - 1.3. Договору строк поставки - серпень - вересень 2013р. Покупець має право зменшити обсяг закупівлі залежно від реального фінансування.

Розділом 2 Договору сторонами погоджено умови щодо якості та комплектності Продукції.

Пунктами 3.1., 3.2. Договору визначено, що загальна сума договору становить 217000, 00 грн. (двісті сімнадцять тисяч грн. 00 коп.), у т. ч. ПДВ 20 % 36166,66 грн. Розрахунки за поставлену продукцію проводяться шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника з відстрочкою 30 календарних днів з моменту постачання всієї продукції.

Відповідно до п. п. 4.1. - 4.4. Договору постачання продукції відбувається відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010 на умовах EXW м. Суми. Вантажоодержувач: Запорізьке відділення ВП «Складське господарство», адреса: м. Енергодар, вул. Промислова, 133, склад № 5. Поставка продукції Постачальником здійснюється в строки згідно з п. 1.2. Продукція, що поставляється, повинна супроводжуватися наступними документами:

а) витратна накладна - оригінал (3 примірника);

б) паспорт на товар - оригінал;

в) рахунок-фактура - оригінал;

г) податкова накладна - оригінал.

Постачальник зобов'язаний оповістити Покупця про відвантаження товару телеграмою (факсимільним зв'язком, телефонограмою, листом з повідомленням про вручення) за 7 (сім) днів до початку відвантаження з обов'язковою вказівкою наступних даних: дата відвантаження, номер договору, кількість місць, кількість штук, ціна.

Умовами розділу 5 Договору передбачено, що Постачальник поставляє продукцію в тарі (упаковці), яка забезпечує її збереження при транспортуванні на великі відстані (до 4000 км), перевантаженні, зберіганні, реалізації. Вартість тари і упаковки включається у вартість одиниці продукції.

Згідно з п. 6.1. Договору приймання продукції за якістю і кількістю здійснюється Покупцем відповідно до вимог діючих в Україні «Інструкції про порядок приймання продукції по кількості» - П-6, затвердженої ухвалою Держарбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.06.65р., «Інструкції про порядок приймання продукції за якістю» - П-7, затвердженої ухвалою Держарбітража при Раді Міністрів СРСР від 25.04.66р. з подальшими змінами і доповненнями.

Відповідно до п. 11.1. Договору він вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє на протязі одного року з моменту укладення.

Так, на виконання умов Договору, позивачем поставлено продукцію - компресор роторний ВР46-15/1,5ш с ЧРП у кількості 2 шт. на загальну суму 217000,00 грн., та виставлено рахунок № Р-1408 від 28.09.13р. на оплату вищевказаного компресора на загальну суму 217000,00 грн. Втім, відповідачем не виконані договірні зобов'язання щодо оплати отриманого товару, внаслідок чого за ним рахується борг в сумі 217000,00 грн., який позивач намагається стягнути.

Оскільки мало місце прострочення оплати товару, позивач намагається стягнути з відповідача за період з 29.10.13р. по 05.12.13р. пеню в сумі 1468,46 грн. на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України.

З посиланням на приписи статті 625 ЦК України позивач вказує на прострочення грошового зобов'язання з боку відповідача, а тому намагається стягнути з нього додатково три проценти річних в сумі 677,75 грн.

Судом досліджені правові норми, які підлягають застосуванню у спірних відносинах сторін. За своєю правовою природою між сторонами було укладено договір поставки. Відповідно до вимог Господарського кодексу України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціни. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну, строк дії договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 639, 712 ЦК України та ст. ст. 180, 181 ГК України, він вважається укладеним згідно частини 7 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Частиною 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 ГК України також визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. У частині 2 статті 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Предмет поставки за Договором відповідає вказаним вимогам.

Так, докази по справі свідчать, що поставлену позивачем Продукцію отримано уповноваженим представником відповідача - Кірюшиним В'ячеславом Олександровичем на підставі довіреності № 3/7256 від 25.09.13р., копія якої міститься в матеріалах справи. Факт отримання Продукції Покупцем підтверджується видатковою накладною № ГП-1408 від 28.09.2013 року, підписаною сторонами та скріпленою печатками їх підприємств. Тобто, відповідач товар прийняв, його не повернув, а тому повинен здійснити за нього оплату за умовами договору.

В силу загальної норми, передбаченої у статті 599 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов'язань за договором щодо оплати за поставлену Продукцію, що підтверджується підписаною видатковою накладною, в наявність боргу з боку відповідача в сумі 217000,00 грн. підтверджено матеріалами справи. Відповідач доказів оплати боргу суду не надав, заявлених до нього вимог не спростував.

Звірку розрахунків між сторонами не проведено належним чином, проте суд звертає увагу на те, що акт звірки є суто бухгалтерським документом, за яким бухгалтерії підприємств-учасників певних господарських операцій звіряють бухгалтерський облік цих операцій (у контексті визначення дебіторської або кредиторської заборгованості), а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо. Надані первинні документи, а саме видаткова накладна та рахунок-фактура, які є первинними документами, в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно яких проводяться розрахунки між сторонами у справі, підтверджують факт проведення між сторонами господарських операцій за договором поставки, та виникнення дебіторської заборгованості у позивача, та, відповідно, кредиторської заборгованості у відповідача.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" боргу в сумі 217000, 00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача пені та трьох процентів річних суд зазначає наступне.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено що розмір пені, який встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, законодавець встановлює, що передбачений частиною шостою статті 231 ГК України розмір відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі. Однак, сторонами Договору не визначено ані відповідальність за невиконання Покупцем зобов'язання щодо оплати поставленої продукції, в т. ч. у вигляді пені, ані її розмір, про що свідчать умови розділу 7 «Відповідальність сторін» укладеного Договору. За таких обставини, у задовленні позовних вимог до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" щодо стягнення пені в сумі 1468, 46 грн. слід відмовити, як необґрунтовано заявлених.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, наданий позивачем розрахунок процентів річних судом перевірений та відповідає вимогам вказаної статті. Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 677, 75 грн. підлягають задоволенню.

Стосовно заперечень відповідача, суд зазначає наступне.

Пунктом 1.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р. передбачено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

При цьому в п. 4.1. вищевказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Також в постанові зазначено, що стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Крім того, судова практика займає позицію, що проценти річних, передбачені статтею 625 ЦК України, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею, про свідчить постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.08.2003 року.

Враховуючи вищевикладене, одночасне застосування за порушення грошового зобов'язання пені та трьох процентів річних не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки в даному випадку проценти річних є не різновидом цивільно-правової відповідальності, а заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання та способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Посилання відповідача на відсутність вимоги за приписами ст. 530 ЦК України щодо сплати позивачу трьох процентів річних не ґрунтуються на законі, оскільки попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату, зокрема процентів річних, не передбачено нормами законодавства, а відтак не є обов'язковим. Отже не подання позивачем доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 28.01.2014 року, згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 625, 629, 638, 712 ЦК України, ст. ст. 193, 265, 266 ГК України, ст. ст. 33, 34, ч. 3 ст. 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Вєтрова, будинок 3) в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (71504, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, код ЄДРПОУ 19355964, на користь:

- Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш", 40020, м. Суми, проспект Курський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00220434, борг в сумі 217000 (двісті сімнадцять тисяч) грн. 00 коп., три проценти річних в сумі 677 (шістсот сімдесят сім) грн. 75 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 4353 (чотири тисячі триста п'ятдесят три) грн. 55 коп., видавши наказ.

3. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче акціонерне товариство "ВНДІкомпресормаш" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" щодо стягнення пені в сумі 1468, 46 грн. відмовити.

Повне рішення складено - 03.02.2014 року

Суддя О.Г. Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.