АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа №: 22-ц/191/252/14Головуючий суду першої інстанції:Микитюк О.А.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Моісеєнко Т. І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого суддіМоісеєнко Т.І.,

суддівРоманової Л.В., Ломанової Л.О.,

при секретаріБогданович О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного Товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Публічного Акціонерного Товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 20 грудня 2013 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами 12 серпня 2008 року було укладено кредитний договір № SIXRFВ09661289, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 2046,23 грн. строком на 12 місяців зі сплатою відсотків у розмірі 5,04 % річних на суму залишку заборгованості. Позивач виконав свої зобов'язання за договором - надав відповідачу кредитні кошти, однак відповідач зобов'язання за договором виконував не належним чином, у зв'язку з чим станом на 28.08.2013 року виникла прострочена заборгованість у розмірі 28879,57 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту - 2046,23 грн., заборгованості по процентах - 59,83 грн., заборгованості по комісії 742,83 грн., 24179,27 пені за несвоєчасне виконання зобов.язань, штрафів - 500 грн та 1351,41 грн.

В добровільному порядку відповідач погасити заборгованість за кредитом не бажає, в зв.язку з чим позивач, посилаючись на положення ст. 526, 527, 530 ЦК України просив стягнути з відповідача вказану заборгованість в примусовому порядку.

Рішенням Феодосійського міського суду АРК від 20 грудня 2013 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ«Приватбанк» було відмовлено.

Непогодившись з вказаним рішенням суду, ПАТ КБ «Приватбанк» приніс апеляційну скаргу, в який йдеться про скасування рішення суду першої інстанції і прийняття нового рішення по справі про задоволення позовних вимог Банку повністю.

Апелянт вважає, що судом неправомірно було застосовано до спірних правовідносин строк позовної давнеості без відповідної заяви про це відповідача.

Апелянт також вважає, що судом не було взято до уваги визначений в Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам п.ятирічний строк позовної давності .

Посилання суду на те, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» «Стандарт» не містять підпису відповідача, в зв.язку з чим не є невід.ємною частиною кредитного договору , апелянт вважає помилковими і такими, що суперечать положенням ст.6, 638 ЦК України щодо свободи договору.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши надані сторонами докази в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 12 серпня 2008 року між позивачем і відповідачем був укладений кредитний договір SIXRFВ09661289 про надання споживчого кредиту фізичній особі. Згідно з договором позивачем був наданий відповідачу кредит в розмірі 2046,23 грн. строком до 12 серпня 2009 року. За умовами договору відповідач повинний сплачувати позивачу відсотки у розмірі 5,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення кредиту і сплата процентів за користування кредитом повинні здійснюватись позичальником частинами - щомісячними платежами у розмірах та у строки, передбачені графіком платежів.

Крім того, сторони передбачили у кредитному договорі відповідальність позичальника за порушення зобов'язань у формі:

- пені за порушення строків сплати кредиту та/або процентів за користування кредитом в розмірі 1.25% від суми простроченого платежу але не менше 1 грн. за кожен день прострочки платежу;

- штрафу у розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості (п.5.3 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам).

Пунктом 5.4 Умов надання споживчого кредиту було передбачено, що нарахування неустойки здійснюється протягом 3 років з дня, коли боржником порушений строк виконання відповідного зобов,язання . В той же час, пунктом 5.5 наведених Умов, строк позовної давності за порушення з погашення кредиту, процентів та неустойки було встановлено 5 років.

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов.язків, передбачених кредитним договором, утворилася заборгованість , яка станом на 28 серпня 2013 року становить 28879,57 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту - 2046,23 грн., заборгованості по процентах - 59,83 грн., заборгованості по комісії 742,83 грн., 24179,27 пені за несвоєчасне виконання зобов.язань, штрафів - 500 грн. та 1351,41 грн..

Відповідно до ст. 526, 527 Цивільного Кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін згідно з договором. Одностороння відмова від виконання зобов'язання та одностороння зміна умов договору не допускається, за виключенням випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 624 Цивільного Кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню , незалежно від відшкодування збитків.

Враховуючи наведені норми закону суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідач прострочив виконання зобов,язань за кредитним договором, що підтверджується довідкою банку та розрахунком заборгованості, а тому банк мав право нарахувати пеню та штрафи.

Наявність заборгованості за кредитним договором відповідачем не оскаржувалась.

Разом з тим, розглядая справу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, вважає їх обгрунтованими.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові , що передбачено ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

З положень ч. 2 ст. 258 ЦК України вбачається, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу ( платежу), а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами кожного місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що відповідач прострочив виконання свого зобов'язання у вересні 2008 року і не здійснив жодного платежу в погашення кредиту, отже позивачу вже з вересня 2008 року було відомо про порушення його права. ( а.с.2).

Судом також встановлено, що кредитний договір укладався на строк до 12 серпня 2009 року, проте з позовом до суду Банк звернувся лише 09 вересня 2013 року, тобто поза межами трирічного строку загальної позовної давності. З заявою про поновлення строку, з наведенням поважних причин його пропуску, Банк не звертався.

За такими обставинами колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Банку, оскільки Банк мав право на звернення із позовом до суду про відновлення порушеного права і стягнення заборгованості за кредитом, з нарахуванням неустойки, однак своїм право у встановлений законом строк не скористався.

Доводи апелянта про те, що суд без заяви відповідача застосував до спірних правовідносин строк позовної давності, що є порушенням ч.4 ст.267 ЦК України, не є обгрунтованими, оскільки матеріали справи містять заяву ОСОБА_7,( відповідача по справі) від 16.12.2013 року про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності . Вказана заява надійшла до ухвалення судом рішення по справі і підлягала застосуванню ( а.с.21)

Не є обгрунтованими і доводи апелянта про те, що судом порушені вимоги ст.6,628 ЦК України щодо свободи договору, оскільки п.5.5 Умов надання споживчого кредиту «Розстрочка» «Стандарт» термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту , ваідсотків за користування кредитом , винагороди, неустойки - пені та штрафів встановлений сторонами тривалістю 5 років ( а.с.7)

На підставі вказаних умов апелянт вважає, що строк позовної давності закінчується у серпні 2014 року, тобто Банк звернувся до суду із позовом в межах узгодженого між сторонами строку позовної давності, на що суд першої інстанції не звернув уваги.

Колегія суддів вважає, що зазначені доводи апелянта не відповідають вимогам чинного законодавства.

Так, за загальними вимогами щодо письмової форми правочину (ч. 2 ст. 207 ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст. 1056 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до ч.2 ст.1056 ЦК України, кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним .

За такими обставинами, доводи апелянта про те, що позовна давність , встановлена законом, була збільшена, що підтверджується Умовами надання споживчого кредиту «Розстрочка» «Стандарт», не заслуговують на увагу, оскільки договір про збільшення позовної давності має укладатися в письмовій формі. Зазначення в заяві позичальника про ознайомлення та згоду відповідачки з умовами надання споживчого кредиту не свідчить про укладення між сторонами договору про збільшення позовної давності у письмовій формі, умови надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» «Стандарт» не підписані відповідачем, як це вимагає ст.207 ЦК України.

Посилання апелянта на те, що умови надання споживчого кредиту є загальнодоступними, оскільки розміщені на офіційному сайті банку в Інтернеті та оприлюднені у відділенні банку не можуть бути прийняти до уваги, оскільки умови договору повинні бути підписані сторонами, що свідчить про їх погодження і досягнення між сторонами згоди щодо істотних умов договору, як це передбачено ст.207,1056 ЦК України..

Обгрунтованими є і висновки суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача нарахованих пені та штрафу, оскільки до вимог про стягнення неустойки ( штрафу, пені) застосовуються положення ст.258 ЦК України щодо спеціальної позовної давності.

Аналогічних позицій підтримується Верховний суд України в постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116 цс13, та Вищій спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справах в ухвалах № 6-39693 св13 від 20.11.2013 року, № 6-33413 св 13 від 18.12.2013 року, №6-35567св13 від 06.11.2013 року

Інші доводи апеляційної скарги не містять безсуперечних доказів, які спростовують висновки суду першої інстанції.

Підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.303,303, 313,315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Феодосійського міського суду АРК від 20 грудня 2013 року - відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АРК від 20 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів.

Судді:

Т.І.Моісеєнко Л.О. Ломанова Л.В.Романова