АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа №22-ц/796/695/2014 Головуючий 1 інстанції - Трусова Т.О.
м. Київ Доповідач - Борисова О.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 січня 2014 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Гаращенка Д.Р.
при секретарі: Мурга М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон, -
В С Т А Н О В И Л А:
В серпні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до Дарницького районного суду м. Києва суду з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд її неповнолітньої дочки ОСОБА_4 за межі України до Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії для навчання на один навчальний рік з 4 вересня 2013 року по 30 червня 2014 року без згоди батька.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 вересня 2013 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної у місті у м. Києві державної адміністрації про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордонзадоволено.
Надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України (до Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії) для навчання на строк до 30 червня 2014 року неповнолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженці м. Харкова, громадянці України, проживаючій за адресою: АДРЕСА_1, без згоди батька ОСОБА_2
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 114,70 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 вересня 2013 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
Посилається на те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушив норми матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взяті до уваги клопотання відповідача про відкладення розгляду справи; суд однобічно розглянув справу ухваливши заочне рішення.
ОСОБА_3 також зазначає, що він згоду на укладення договору від 20 березня 2012 року між ОСОБА_3 та від імені ОСОБА_2 - ОСОБА_5 не давав, а про його існування дізнався лише при розгляді справи про позбавлення батьківських прав.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення залишити без змін.
В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції прокурор заперечувала проти апеляційної скарги та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявку суду не повідомив.
Третя особа в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином та від неї надійшла заява про розгляд справи у відсутності її представника, крім того просила ухвалити рішення згідно діючого законодавства України з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності осіб, які не з'явились.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення представника позивача, думку прокурора, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що з 29 грудня 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого відповідач удочерив неповнолітню дочку позивача ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
8 червня 2012 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва шлюб між сторонами розірвано.
Відповідно до нотаріально посвідченого договору укладеного 20 березня 2012 року між ОСОБА_3 та від імені ОСОБА_2 - ОСОБА_5, сторони погодили, що неповнолітня дочка ОСОБА_4 буде проживати разом з матір'ю, а батько щомісячно буде сплачувати матері аліменти на утримання дитини і братиме участь у додаткових витратах на дитину. Вказаним договором сторони зобов'язалися належним чином піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, що узгоджується з положеннями ст.150 СК України.
Відповідно до підтвердження зарахування учня неповнолітня дочка сторін ОСОБА_4 з 5 липня 2012 року зарахована до коледжу ім. Королеви Етельбурги у графстві Йорк Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії з дворічним курсом навчання для отримання атестату про загальну середню освіту.
Як вбачається з матеріалів справи на протязі навчального 2012-2013 pоку ОСОБА_4 навчалася за кордоном у вищевказаному навчальному закладі, виїжджаючи за межі України за згодою обох батьків.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 у червні 2013 року звернулася до ОСОБА_2 з заявою про надання нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон, до ряду країн, в тому числі до Великої Британії, на період з 30 червня 2013 року по 30 червня 2016 року.
Відповідач направив позивачу лист від 12 червня 2013 року в якому зазначав, що погодиться надати дозвіл на виїзд дитини за кордон, але за умови, якщоОСОБА_3 відкличе позов про позбавлення його батьківських прав та не буде чинити йому перешкод у спілкуванні з дочкою.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що є підстави для надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди батька, оскільки таке рішення відповідає інтересам дитини, що при вирішення даного спору є вирішальним.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Відповідно до ст.313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Відповідно до положень ч.7 ст.7 та ст.ст.150, 155 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України. Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов'язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї; здійснення батьками своїх прав та виконання своїх обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності; батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини; ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно з ч.1 ст.3Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 рокуратифікованою Постановою Верховної Ради УРСР № 789 XII від 27 лютого 1991 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини, держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою забезпечення гарантованих державою прав та інтересів дитини, її всебічного духовного та культурного розвитку, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права колегія суддів відхиляє, оскільки вони не знайшли свого підтвердження.
Доводи апелянта про те, що він не давав згоди на укладення договору від 20 березня 2012 року між ОСОБА_3 та від імені ОСОБА_2 - ОСОБА_5, та те, що про існування даного договору він дізнався лише при розгляді справи про позбавлення батьківських прав, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки вони не стосуються предмету даного спору.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, і на законність оскаржуваного рішення не впливають.
Тому колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального та процесуального права, внаслідок чого підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.218, 303, 307, 308, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 вересня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: