ГОСПОДАРСЬКИЙ |
| ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.11.06 Справа № 5/530.
Господарський суд Луганської області у складі головуючого судді Закропивного О.В., при секретарі Буймирській О.В., за участю представників сторін:
від позивача –Скляренко В.І. (довіреність № 1 від 20.09.06.);
від відповідача – Чипізубова І.А. (довіреність № 59 від 01.11.04.);
розглянувши матеріали справи за позовом:
обласного комунального підприємства «Компанія «Луганськвода»(м. Луганськ , кв. Пролетаріату Донбасу, 166);
до хімічного казенного об’єднання ім. Г.І. Петровського (м. Петровське, Луганської області, вул. Леніна, 1);
про стягнення 282000,43 грн., –
В С Т А Н О В И В:
Суть справи: позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача вартості безпідставно отриманої технічної води в сумі 282000,43 грн.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі в обґрунтування яких зазначили наступне.
18.01.05. між позивачем та відповідачем був укладений договір №11/5-5/229-18-01-05 на постачання технічної води.
Умовами цього договору передбачено, що відповідач сплачує за спожиту воду відповідно до тарифу, який зареєстрований головним управлінням економіки Луганської облдержадміністрації.
Враховуючи, що ціна на технічну воду не регулюється облдержадміністрацією, наказом по підприємству ОКП „Компанія „Луганськвода" від 25.08.2005р. затверджено калькуляцію на технічне водопостачання з 01.10.05. по ціні 0.759грн. за м3 з ПДВ.
Відповідач відмовився оплатити груп-рахунки за новою ціною чим наніс збитки позивачу в сумі 282000,43 грн.
Згідно ст.189 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни –граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.
Згідно ст. 190 вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб’єкта господарювання.
У зв'язку з тим, що з 01.10.2005 р. ціна на технічну воду змінилася, а сторони не дійшли згоди з такої істотної умови договору як ціна, тому договір вважається таким що втратив чинність з 01.10.2005 р.
Позивач є суб’єктом природної монополії на ринках централізованого водопостачання та водовідведення Луганської області і займає монопольне (домінуюче) становище на цих ринках у межах частини території Луганської області, де знаходяться належні йому мережі, із часткою 100 відсотків.
Відповідач, сплачуючи за спожиту технічну воду за старим тарифом причиняє ОКП „Компанія „Луганськвода" збитки, тому він повинен нести відповідальність згідно ст. 1213 Цивільного кодексу України.
Відповідач наданим до суду відзивом на позовну заяву та його представник в судовому засіданні позовних вимог не визнали мотивуючи свої заперечення наступним чином.
Споживання та оплата відповідачем технічної води здійснюється на підставі договору від 18.01.2005 р. № 11/5-5/229-18-01-05. Даний договір пролонгований на 2006 р., згідно листа Позивача від 10.02.06р. № 88.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
До теперішнього часу зміни в діючий між позивачем та позивачем вищевказаний договір щодо обсягів технічної води та цін на неї, ні за взаємною згодою сторін, ні за рішенням суду не вносились.
Таким чином, відповідач законно отримує від позивача технічну воду, розраховується за неї по взаємно-погоджених тарифах і підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення вартості безпідставно отриманої технічної води не має.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін та оцінивши надані докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що вимоги позивача є не обґрунтованими з наступних підстав.
18.01.05. між позивачем в особі начальника його структурного підрозділу –Краснолуцького департаменту Склярова Н.К., який діяв на підставі доручення № 10 від 19.12.03. та відповідачем в особі генерального директора Шевцова В.О., який діяв на підставі статуту, був укладений договір №11/5-5/229-18-01-05 на постачання технічної води (далі по тексту «Договір»).
Пунктом 9.1. даного договору передбачено, що він набуває чинності з 01.01.05., діє до 31.12.05. і вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення терміну його дії, не буде надано заяви однієї із сторін про відмову від даного договору, або його перегляд.
В п. 7.5. «Договору»зазначено, що він може бути розірваний по взаємній згоді сторін за умови письмового попередження іншої сторони за два місяці до припинення його дії.
В судовому засіданні встановлено, що своїм листом № 88 від 10.02.06., підписаним начальником Краснолуцького департаменту ОКП «Компанія «Луганськвода»Скляровим Н.К., позивач повідомив відповідача, що зазначений договір вважається пролонгованим на 2006 рік. Жодних письмових попереджень за два місяці до припинення дії «Договору»позивач до відповідача не надсилав.
Частиною 1 ст. 188 ГК України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачене законом або договором.
Також, в ст. 651 ЦК України зазначається, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, суд приходить до висновку, що укладений між сторонами договір №11/5-5/229-18-01-05 на постачання технічної води є діючим до теперішнього часу, твердження позивача про його не чинність є безпідставним та надуманим.
В п. 5.3. «Договору»зазначено, що при зміні тарифу на воду «Постачальник»(позивач) повідомляє про це «Споживача»(відповідача) не пізніше як за місяць та складає додаткову угоду до цього «Договору».
В ході судового розгляду встановлено, що порядок подачі води, її ціна та порядок розрахунків між сторонами встановлений договором №11/5-5/229-18-01-05, який є діючим і жодних змін в нього на час слухання справи не внесено.
Таким чином, суд вважає, що відповідач законно –на підставі діючого договору, отримує від позивача технічну воду, розраховується за неї по взаємно-погоджених тарифах і підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення вартості безпідставно отриманої технічної води не має.
З урахуванням вищевикладеного, відповідно до ст. 49 ГПК України на позивача покладаються господарські витрати, понесені ним, по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України суд, –
В И Р І Ш И В:
1. В задоволені позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Рішення підписано 24.11.06.
Суддя О.В. Закропивний