ГОСПОДАРСЬКИЙ |
| ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ |
П О С Т А Н О В А
Іменем України
20.11.06 Справа № 5/506ад.
Господарський суд Луганської області у складі головуючого судді Закропивного О.В., при секретарі Агафоновій С.В., за участю прокурора Смірнова О.О. та представників сторін:
від позивача - Дудіна М.О. за дов. від 08.11.05. № 1/01-3843,
від І-го та ІІ-го відповідача – Ліпов С.Л. за дов. від 20.07.06. № 1390,
розглянувши матеріали справи № 5/506ад за позовом:
Заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Луганського міського центру зайнятості, м. Луганськ Луганської області
до І-го відповідача Управління Національного Банку України в Луганській області, м. Луганськ
ІІ-го відповідача Національного Банку України, м. Київ
про стягнення 2391 грн. 22 коп. , -
В С Т А Н О В И В:
Суть спору: заявлено вимогу про стягнення витрат за професійне навчання в розмірі 2391,22 грн., у тому числі на професійне навчання –310,20 грн. та на виплату матеріальної допомоги у період професійного навчання –2081,02 грн.
Прокурор та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі в обґрунтування яких зазначили наступне.
У Луганському міському центрі зайнятості 31.01.06. визнано безробітною громадянку Петрову Віру Василівну (наказ центру зайнятості від 31.01.06. № НТ-050131), яка 30.12.04. звільнена Управлінням Національного банку України в Луганській області відповідно до п. і ст. 40 КЗпП України з посади друкарки другого розряду. Протягом двох років, що передували вивільненню, Петрова В.В. не підвищувала своєї кваліфікації та не отримала суміжної професії, що підтверджується листом-відповіддю Управління Національного банку України в Луганській області №17-210/5036 від 05.12.05.
В період з 26.05.05. по 07.09.05. за скеруванням Луганського МЦЗ безробітна Петрова В.В. пройшла навчання у ЗАТ «Учбовий комбінат»за професією «Оператор котельні»(договір № 30/03-314 від 23.05.05.). Після закінчення навчання громадянка Петрова В.В. була працевлаштована центром зайнятості 19.10.05. оператором котельні в Луганському міському комунальному підприємстві «Туплокомуненерго».
Частиною 2 пункту 4 статті 26 Закону України "Про занятість населення" передбачено, що у випадку коли протягом двох років, які передують вивільненню, працівник не мав можливості підвищити свою кваліфікацію чи одержати суміжну професію за попереднім місцем роботи, і якщо при працевлаштуванні йому необхідно підвищити кваліфікацію або пройти професійну підготовку, то витрати на ці заходи проводяться за рахунок коштів підприємства, установи, організації, з яких вивільнено працівника.
Сума витрачених коштів на навчання згідно з кошторисом втрат складає 310,20 грн.
Крім того, в період професійного навчання, відповідно до ст. 25 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування на випадок безробіття»Петровій В.В. було виплачено матеріальну допомогу в сумі 2081,02 грн.
22.08.06. Управлінню Національного банку України у Луганській області Луганським міським центром зайнятості надіслано претензію про відшкодування коштів в сумі 2391,22 грн., витрачених на професійне навчання та виплату матеріальної допомоги безробітній Петровій В.В. Претензію відповідачем відхилено.
За таких обставин позивач просить стягнути вказану суму в судовому порядку.
Відповідач наданим до суду відзивом на позовну заяву та його представник в судовому засіданні позовних вимог не визнали мотивуючи свої запереченні наступним чином.
Відповідно до п. З ст. 18 Закону України „Про зайнятість населення", діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Відповідно до ст. 35 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" роботодавець зобов'язаний, своєчасно та в повному розмірі сплачувати страхові внески. За вичерпним переліком, визначеним п. 4 ст. 35 зазначеного Закону, із роботодавця утримуються:
- сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду;
- незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу;
- незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю.
Цей перелік не містить випадків утримання із роботодавця витрат на здійснення заходів з підвищення кваліфікації або професійної перепідготовки, а також матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного.
Крім того, відповідно до Положення про порядок надання Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття послуг з професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації (затверджене наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства освіти і науки України від 13.02.2001р. № 53/59), Інструкції про порядок укладання договорів з навчальними закладами, підприємствами і громадянами, які звертаються в державну службу зайнятості щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації (затверджена наказом Міністерства праці України від 29.03.1993 р. № 19), Порядку надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного (затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000р. № 308), Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки та Положення про порядок подання матеріальної допомоги по безробіттю (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1998р. N 578), виплата матеріальної допомоги безробітному у період професійного навчання та його фінансування здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши прокурора та представників сторін, оцінивши надані докази у їх сукупності суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані з урахуванням наступного.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 1 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття визначене як система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Відповідно до розділу 1 Положення про порядок надання Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття послуг з професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства освіти і науки України від 13.02.2001 N 53/59, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.04.2001 за N 345/5536, професійне навчання організовується державною службою зайнятості за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності чи відомчого підпорядкування за наявності в них ліцензій на надання освітніх послуг. Відповідно до розділу 6 цього ж Положення, професійне навчання безробітних здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в межах затвердженого бюджету.
Відповідно до п. 2 ст. 24 Закону України "Про зайнятість населення" професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка громадян організовується державною службою зайнятості за її направленням у навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організаціях (незалежно від їх підпорядкованості) згідно з укладеними договорами або у спеціально створюваних для цього учбових центрах за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Джерелами формування коштів Фонду згідно ст. 16 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття є:
- страхові внески страхувальників - роботодавців, застрахованих, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами; асигнування державного бюджету;
- суми фінансових санкцій, застосованих відповідно до цього Закону та Закону України "Про зайнятість населення" , інших законів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також: суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до Закону на посадових осіб та громадян за такі порушення;
- прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України.
Підприємства, установи та організації будь-якої форми власності з моменту їх державної реєстрації реєструються платниками страхових внесків на випадок безробіття.
Національний банк України як роботодавець відповідно до вимог ст. і та ст. 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", зареєстрований Фондом загальнообов'язкового державного страхування України на випадок безробіття платником страхових внесків на випадок безробіття та сплачує їх у відповідності до згаданого Закону.
Частиною 2 пункту 4 статті 26 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що у випадку коли протягом двох років, які передують вивільненню, працівник не мав можливості підвищити свою кваліфікацію чи одержати суміжну професію за попереднім місцем роботи, і якщо при працевлаштуванні йому необхідно підвищити кваліфікацію або пройти професійну підготовку, то витрати на ці заходи проводяться за рахунок коштів підприємства, установи, організації, з яких вивільнено працівника.
З наведеної норми вбачається, що обов'язковою умовою для відшкодування підприємством коштів є неможливість підвищення кваліфікації чи здобуття суміжної професії за попереднім місцем роботи.
Доказів того, що гр. Петрова В.В. не мала можливості для підвищення кваліфікації чи здобуття суміжної професії під час роботи в Управлінні Національного банку України у Луганській області суду не надано. Будь-яких доказів на підтвердження звернення гр. Петрової В.В. до керівництва Управління Національного банку України у Луганській області з цього приводу та відмови її у зв'язку з неможливістю підвищення кваліфікації чи здобуття суміжної професії суду не надано.
При цьому, суд відзначає, як було встановлено в ході судового розгляду, до звільнення Петрова В.В. працювала на посаді друкарки 2 розряду. Після звільнення і перебування на обліку в Луганському МЦЗ її декілька раз пропонувалась робота друкарки однак, за поясненнями представника центру зайнятості, вона відмовилась від даної роботи по причині її низької оплати.
Крім того, за даним персональної картки обліку, Петрова В.В. має базову вищу освіту за спеціальністю «Правознавство»з кваліфікацією «Юрист»
Іншою умовою для відшкодування підприємством коштів, встановленою частиною 2 пункту 4 статті 26 Закону України "Про зайнятість населення", є необхідність підвищити кваліфікацію або пройти професійну підготовку вивільненого працівника при працевлаштуванні.
Як вже зазначалось, суду не надано доказів і того, що після вивільнення Петрової В.В. її неможливо було влаштувати на посаду друкарки або юриста. Доказів відсутності відповідних вакансій для подальшого працевлаштування та необхідності підвищити кваліфікацію або необхідності пройти професійну підготовку для отримання цілком нової професії («Оператор котельні») Петровою В.В. позивачем не надано.
Також, суд приходить до висновку, що «Оператор котельні»не є суміжною професією з такими професіями як «Друкарка»чи «Юрист».
Додатково, суд відзначає, що порядок надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки та джерела фінансування таких виплат регламентується Порядком надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики від 20.11.2000 № 308, згідно з яким виплата матеріальної допомоги у період професійного навчання здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що у позивача відсутні достатні докази, які підтверджують обґрунтованість позовних вимог. Докази подані позивачем не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Судом також встановлено, що відповідно до ст.23 Закону України „Про Національний банк України" Управління Національного банку України в Луганській області є структурним підрозділом (філією) Національного банку, не має статусу юридичної особи і діє від імені Національного банку в межах отриманих від нього повноважень. Відповідно, Управління не володіє особистою адміністративною процесуальною правосуб'єктністю, а лише уповноважене представляти інтереси Національного банку України, тому судом другим відповідачем у справі залучено Національний банк України.
Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до ГПК України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами КАС України. При цьому, підсудність таких справ визначається ГПК України.
Згідно ст. 1 ГПК України Управління Національного банку України в Луганській області не може бути окремим відповідачем у справах що розглядаються господарськими судами України, а тому провадження у даній справі відносно нього підлягає закриттю на підставі п. ч. 1 ст. 157 КАС України.
Відповідно до ст. 95 Кодексу адміністративного судочинства України питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 112, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Провадження у справі відносно Управління Національного банку України в Луганській області закрити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 24.11.06. у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.
Суддя О.В. Закропивний