ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.01.2014 Справа № 901/4266/13
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Україна - Трейдінг»
до відповідачів:
1. Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Східенергопостач -2»
про визнання договорів недійсними
Суддя Іщенко І.А.
За участю представників:
від позивача- не з'явився;
від Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - Пількевич В.В., довіреність № 14-60 від 22.03.2013, представник;
від Товариства з обмеженою відповідальністю «Східенергопостач-2» - не з'явився.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Газ Україна - Трейдінг» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідачів Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Східенергопостач -2» та просить суд: визнати недійсним договір №02/03/12 купівлі-продажу природного газу від 27.03.2012 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Україна - Трейдінг» і Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»; визнати недійсним договір поруки № 28/03/12 від 28.03.2012 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Україна - Трейдінг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Східенергопостач -2».
Позивач явку свого представника до судового засідання не забезпечив, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином. 28.01.2014 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Україна - Трейдінг» до суду надійшло клопотання, згідно якого заявник просить справу без його участі не розглядати, слухання справи відкласти на іншу дату.
Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи , суд зазначає наступне.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 № 2-7/10608-2008.
Крім цього, явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає за можливим розглянути її за наявними матеріалами, оскільки вони в достатній мірі характеризують взаємовідносини, що склалися між сторонами.
Враховуючи викладене, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Газ Україна - Трейдінг» про відкладення слухання справи.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Східенергопостач -2» явку до судового засідання не забезпечив, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причина неявки представника відповідача суду не відома. Вимоги господарського суду Автономної Республіки Крим, щодо надання відзиву або заперечень на позов відповідачем виконано не було.
Представник Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» проти позову заперечував за мотивами викладеними у відзиві на позов, згідно якого зазначає, що твердження щодо неправомірності одночасного стягнення пені та штрафу за порушення зобов'язання є безпідставними і такими, що мають на меті уникнення від відповідальності за грубе порушення грошового зобов'язання (а.с. 25-27).
Розгляд справи здійснювався в межах строку встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.
Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального пристрою в порядку статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд
ВСТАНОВИВ:
27.03.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГазУкраїна - Трейдінг» (покупець) і Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) укладено Договір №02/03/12 купівлі-продажу природного газу (а.с. 10-13).
Пунктом 1.1 Договору передбачено, що Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2012 році природний газ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього Договору.
Згідно пункту 5.1 Договору Оплата за природний газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 (сто) відсоткової попередньої оплати вартості планових обсягів поставки природного газу за 5 (п'ять) днів до початку здійснення поставки.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 6.2 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 5.1. цього Договору Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем пункту 5.1 умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.
28.03.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газ Україна - Трейдінг» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Східенергопостач - 2» (поручитель) укладено Договір поруки № 28/03/12 (а.с. 14)
Умовами Договору поруки передбачено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Східенергопостач - 2» в разі невиконання Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» зобов'язання про передання у власність Кредитора природного газу, який є предметом купівлі-продажу за Договором №02/03/12, гарантує та приймає на себе зобов'язання з переданням у власність Кредитора природного газу, який є предметом купівлі-продажу за Договором №02/03/12 в розмірі 5% від загального об'єму купівлі-продажу за Договором №02/03/12.
Позивач вважає, що Договір №02/03/12 укладений на умовах, які суперечать діючому законодавству України, через що повинен бути визнаним недійсним.
Оскільки умови Договору поруки № 28/03/12 є похідними від виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором №02/03/12, позивач вважає, що даний правочин також має бути визнаний недійсним.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
За приписами пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Згідно з пунктом 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 вказаного Кодексу встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно статті 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно частини 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абзац 3 пункт 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").
Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на незаконність пункту 6.2 спірного Договору № 02/03/12, яким встановлено відповідальність за порушення позивачем строків оплати поставленого природного газу, а саме сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 10 днів додатково сплати штрафу у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського кодексу України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
У даній справі, договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.
Таким чином, твердження позивача, щодо неправомірності одночасного стягнення пені та штрафу за порушення зобов'язання є безпідставними і такими, що мають на меті уникнення від відповідальності за грубе порушення грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011.
Статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (частина 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України).
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим не знайшов підстав для їх задоволення.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено 31.01.2014.
Керуючись статями 32, 33, 49, 75, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
У позові відмовити.
Суддя І.А. Іщенко