ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.01.2014 Справа №5002-15/ 4379-2012
За позовом Закритого акціонерного товариства «Новоандріївське»
до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Крим» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»
про стягнення 1661006,13 грн.
Головуючий суддя Іщенко І.А.
Судді Толпиго В.І.
Башилашвілі О.І.
За участю представників:
від позивача - Ліснича Ю.В., довіреність № 1-14 від 13.01.2014, представник
від відповідача - Івчик Н.Ю., довіреність №1 від 14.01.2014, представник
Суть спору: Закрите акціонерне товариство «Новоандріївське» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Крим» Публічного акціонерного товариства «маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та просить суд стягнути з відповідача збиток у сумі 1661006,13 грн.
Позовні вимоги мотивовані, тим, що відповідачем неналежно виконувалося зобов'язання, щодо користування орендованим майном, що призвело до значного пошкодження майна, руйнування будівель, приведення автотранспортних засобів у стан непридатний для використання, пошкодження обладнання, а також втрати майна орендодавця на загальну суму 1661006,13 грн. Факт пошкодження та втрати майна було підтверджено відповідачем при підписанні акту прийому - передачі майна від 29.12.2011 (а.с. 35-50).
Приймаючи до уваги предмет спору та складність справи, ухвалою Господарського суду автономної Республіки Крим від 25.02.2013 року судом було вирішено розглядати справу колегіально у складі трьох суддів.
Відповідно до частини 3 статті 2-1 Господарського процесуального кодексу України визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду.
Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Автономної Республіки Крим для розгляду справи № 5002-15/4379-2012 визначено склад колегії: головуючий суддя - Іщенко І.А., судді - Толпиго В.І., Башилашвілі О.І.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.04.2013 провадження по справі № 5002-15/4379-2012 було зупинено та призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено експерту Товариству з обмеженою відповідальністю «Судова експертна палата» Кострубі Анастасії Сергіївні (95001, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Леніна, 12, оф. 6).
08.01.2014 до канцелярії суду надійшов лист експертної установи про повернення матеріалів справи № 5002-15/4379-2012, у зв'язку з проведенням судової експертизи.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.01.2014 зобов'язано сторони направити своїх представників до приміщення господарського суду Автономної Республіки Крим (вул. О. Невського/Річна, 29/11, каб. 103, м. Сімферополь, АР Крим) 21.01.2014 о 10 годин 00 хвилин.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.01.2014 провадження у справі №910/1344/13 поновлено, строк розгляд спору продовжено на п'ятнадцять днів, розгляд справи призначено на 28.01.2014 на 14 годин 00 хвилин.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просить суд позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач проти позову заперечував за мотивами викладеними у відзиві на позов, згідно якого зазначив, що вимоги Закритого акціонерного товариства «Новоандріївське» є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам (а.с. 95-97, т.1).
Крім того, на думку відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом за межами трьохрічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України, що відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у задоволенні позову. З врахуванням викладеного, просить у позові відмовити (а.с. 98, т.1).
Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Розгляд справи здійснювався в межах строку встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.
Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального пристрою в порядку статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд
ВСТАНОВИВ:
01.09.2007 між Закритим акціонерним товариством «Новоандріївське» (орендодавець) та Дочірнім підприємством «Ілліч-Агро Крим» Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» (в подальшому перейменовано в Дочірнє підприємство «Ілліч-Агро Крим» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча») (орендар) укладено договір оренди майна (а.с. 23-27, т. 1).
Відповідно до пункту 1.1 Договору, орендодавець передає орендарю у тимчасове володіння та користування транспортні засоби та сільськогосподарські механізми, ток з устаткуванням, майстерні та склади, винзавод з устаткуванням, консервний цех з устаткуванням, холодильник з устаткуванням, склад № 1 з устаткуванням, душовий павільйон, насосні станції, іменоване в подальшому Майно, згідно Переліку майна оформленого як додаток № 1 до договору, що є його невід'ємною частиною, а Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату на умовах і в терміни, передбачені договором.
Відповідно до пункту 5.1. договору договірна орендна плата складає 23500,00 грн. (з урахуванням податку на транспортні засоби) на місяць, у тому числі ПДВ.
Згідно пункту 5.2. укладеного між сторонами договору орендна плата підлягає нарахуванню з моменту підписання сторонами акту прийому - передачі майна та нараховується до моменту фактичного повернення майна орендодавцю.
Крім того, пунктами 5.3., 5.4., 5.6. договору встановлено, що до складу орендної плати не включається оплата електричної енергії, водопостачання, каналізації, теплопостачання, послуг телефонного зв'язку, а також відшкодування витрат орендодавця на оплату земельного податку та іншим обов'язковим платежам; встановлену пунктом 5.1. орендну плату орендар зобов'язаний вносити у повному розмірі, за кожен місяць, незалежно від результатів господарської діяльності на рахунок орендодавця, не пізніше 5 числа місяця, наступного за розрахунковим; орендар відшкодовує орендодавцю витрати з оплати земельного податку та інших обов'язкових платежів, які здійснюються орендодавцем, на підставі окремо виставлених орендодавцем рахунків. Відшкодування здійснюється орендарем протягом 10 днів з моменту отримання рахунку на оплату.
Пунктом 7.1. договору встановлено, що орендар зобов'язаний, зокрема, своєчасно та у повному обсязі вносити орендну плату, а також оплату, пов'язану з відшкодуванням витрат орендодавця на оплату земельного податку та інших обов'язкових платежів.
Крім того, пунктом 9.1. укладеного договору було передбачено, що орендар несе наступну відповідальність за даним договором, зокрема: у випадку прострочення оплати орендних платежів оплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми не внесених своєчасно платежів за кожен день прострочки платежу.
01.09.2007 між Закритим акціонерним товариством «Новоандріївське» та Дочірнім підприємством «Ілліч-Агро Крим» Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» на виконання умов Договору був складений та підписаний акт приймання - передачі майна (а.с. 29-34, т.1).
Пунктом 2 акту приймання-передачі від 01.09.2007 сторонами зазначено, що майно, яке надається в оренду, знаходиться в повній комплектації, в робочому та технічно справному стані.
По закінченню дії основного договору від 01.09.2007, сторонами 01.09.2008 було підписано додаткову угоду до договору оренди майна б/н від 01.09.2007 (а.с. 28, т. 1), відповідно до якої сторони визначили, зокрема, наступне.
Змінено пункт 4 договору та пункт 4.1. викладено у наступній редакції: «Договір вступає в силу з моменту підписання акту прийому - передачі орендованого майна, який підписується двосторонньою комісією у складі не менш двох чоловік та діє до 01.09.2009 року».
Змінено пункт 5 договору на наступну редакцію: «Договірна орендна плата складає: за вересень місяць 2008 року - 19071,60 грн. (з ПДВ, з урахуванням податку на транспортні засоби), за період з 01.10.2008 року по 01.09.2009 року по 15000,00 грн. з ПДВ кожний місяць, з урахуванням податку на транспортні засоби.
Змінено пункт 5 підпункт 5.4. договору на наступну редакцію: «Встановлену в пункту 5.1. орендну плату орендар зобов'язаний вносити у повному розмірі, за кожен місяць, на розрахунковий рахунок орендодавця, згідно виставленого рахунку».
Змінено пункт 5 підпункт 5.6. у наступній редакції: «орендар відшкодовує орендодавцю витрати з оплати земельного податку, який здійснюється орендодавцем, на підставі окремо виставленого рахунку та надання документу, який підтверджує здійснену орендодавцем оплату».
Пункт 7 підпункт 7.1. (2) викладено у наступній редакції: «своєчасно та у повному обсязі вносити орендну плату, а також оплату, пов'язану з відшкодуванням витрат орендодавця на оплату земельного податку».
Підпункти 8.3, 9.1. (2), 9.1. (3) виключено.
Отже фактично, договір оренди майна укладений 01.09.2007 був продовжений ще на один рік, шляхом підписання додаткової угоди до нього від 01.09.2008, у зв'язку з чим, час дії основного договору було продовжено до 01.09.2009.
Відповідно до рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.12.2011 у справі № 5002-8/4712-2011, договір оренди майна від 01.09.2007 (з урахуванням додаткової угоди від 01.09.2008), є продовженим на новий строк та на тих же умовах: з 01.09.2009 по 01.09.2010; з 01.09.2010 по 01.09.2011.
Позивач стверджує, що орендар повернув орендодавцю орендоване майно, яким користувався починаючи з 01.09.2007 лише 29.12.2011, про що свідчить акт прийому- передачі майна (а.с. 35-50, т. 1).
В ході прийняття орендованого майна із оренди у відповідача було встановлено, що майно, яке знаходилося в оренді значно пошкоджене, а частина його взагалі відсутня.
Все відсутнє та пошкоджене майно було відображено сторонами при складені та підписанні акту прийому-передачі від 29.12.11.
Після підписання акту прийому-передачі 29.12.11 позивачем було створено комісію з метою проведення інвентаризації.
За результатами проведення інвентаризації встановлено, що орендарем не повернено Закритому акціонерному товариству «Новоандріївське» майно на загальну суму 1661006,13 грн.
За твердженням позивача, Закрите акціонерне товариство «Новоандріївське» не може користуватися своїм майном, внаслідок його значного пошкодження та втрати, проте Дочірнім підприємством «Ілліч-Агро Крим» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» не вжито жодних заходів до відшкодування завданих збитків, що й стало підставою для звернення позивача з позовом про відшкодування збитків в розмірі 1661006,13 грн. до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За змістом частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до приписів статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
У відповідності до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Згідно статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
За загальним правилом збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, яке пов'язане з утиском її інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених нею витратах тощо.
Так, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності. Застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків можливе за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, і вини.
При цьому важливим елементом об'єктивної сторони правопорушення є причинний зв'язок між збитками, які виникли у кредитора та протиправними діями боржника, які виражені у порушенні ним взятих на себе зобов'язань. Тобто, протиправна дія є причиною, а збитки - наслідком протиправної дії.
Згідно з пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 №6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 Цивільного кодексу України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини, крім випадків, передбачених статтею 456 Цивільного кодексу України.
В Роз'ясненнях №02-5/215 від 01.04.1994 «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» Вищий арбітражний суд України зазначив, що для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).
Виходячи з цього, позивач повинен довести суду факт спричинення та розмір шкоди, заподіяної відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди.
Так у матеріалах справи наявний висновок судово - економічної експертизи по справі № 5002-15/4379-2012, відповідно до якого зазначено, що у зв'язку з виявленими різницями в визначенні балансовій вартості неповернутого Дочірнім підприємством «Ілліч-Агро Крим» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» майна, наданими первісними документами розмір завданих збитків Закритому акціонерному товариству «Новоандріївське», за договором оренди майна від 01.09.2007, відповідно до якого майно перейшло у користування Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Крим» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» визначити не надається можливим (а.с. 133-158, т.2).
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999, № 996-ХІУ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Відповідно до пункту 14 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затверджено наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 (в редакції, що діяла станом на грудень 2011 року), первісна вартість основних засобів може збільшуватись:
- на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта;?
- на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням та ремонтом об'єкта, визначену у порядку, встановленому податковим законодавством.
Крім того, згідно з пунктом 16 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" переоцінювати об'єкт основних засобів можна, якщо залишкова вартість цього об'єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу.
При цьому, згідно з наказом Головного архівного управління при КМУ від 20.07.1998 № 41 "Про затвердження Переліку типових документів» документи (протоколи, акти, звіти, відомості переоцінки й визначення зношеності основних засобів) про переоцінку основних фондів, нематеріальних активів, незавершеного будівництва повинні зберігатися на підприємстві до його ліквідації.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав і професійної оціночної діяльності в Україні" оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. При цьому, проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку.
Постановою Кабінету міністрів України від 10.09.2003 № 1440 затверджено Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», відповідно до пунктів 4 і 5 якого одним із принципів оцінки майна встановлено принцип корисності, з метою визначення якого під час оцінки враховується сучасний стан використання об'єкта оцінки.
16.01.2012 Закритим акціонерним товариством «Новоандріївське» було проведено інвентаризацію та переоцінку основних фондів, у зв'язку з чим до оборотно-сальдових відомостей та інвентарних карток були внесені зміни щодо збільшення вартості майна Позивача, повернутого з оренди Відповідачем.
Суд звертає увагу на наступні висновки/застереження експерта, зроблені під час дослідження та вказані у Висновку:
- акт приймання-передачі майна від 01.09.2007 до Договору не вказано кількість одиниць та вартість переданого майна, а вказано лише перелік майна;
- при зіставленні перелічених в акті прийому передачі найменувань майна з найменуванням основних засобів, вказаних в оборотно-сальдової відомості по рахунку 10 «Основні засоби» ЗАТ «Новоандріївське» та інвентарними картками за період з 01.09.2007 по 31.12.2011 встановлено, що первісна вартість майна переданого в оренду станом на 01.09.2007 складає 4622627,04 грн.
Відповідно до умов договору майно передано по ринковій оціночній вартості, визначеної висновком експертної компанії «Укравтоекспертиза» станом на 01.04.2007 становить 3594870,00 грн. в тому числі ПДВ.
- відповідач не здійснював поліпшення майна під час оренди, а Позивач з моменту отримання майна з оренди до 16.01.2012 не здійснював будь-які поліпшення/ремонт цього майна, що підтверджується інвентарними картками Позивача, отже відсутні підстави для збільшення Позивачем балансової вартості майна після його повернення (станом на 31.12.2011) у порівнянні з вартістю, встановленою Позивачем станом на 01.09.2007;
- при спів вставлені порівняльної відомості результатів інвентаризації основних засобів від 16.01.2012 з оборотньо - сальдової відомістю по рахунку 10 «Основні засоби» та інвентарними картками ЗАТ «Новоандріївське» за період з 01.09.2007 по 31.12.2011 встановлено, що в порівняльній відомості значаться основні засоби як наявні в оборотно-сальдової відомості, та основні засоби, які в оборотно-сальдової відомості відсутні.
Таким чином, Позивач безпідставно і з порушенням статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав і професійної оціночної діяльності в Україні" визначав первісну балансову вартість майна, як станом на 01.09.2007, так і на 31.12.2011, а отже, розмір збитків, визначений Позивачем, не є підтвердженим.
Крім того, виходячи з переліку документів, представлених експерту, у позивача відсутні первісні документи (договори купівлі-продажу, акти введення до експлуатації, матеріали переоцінки тощо), які підтверджують факт находження на балансі Позивача та вартість майна, що відображене в акті приймання-передачі від 01.09.2007 до Договору;
- з висновку, що наявність на балансі Позивача 52 найменування, які відсутні в акті приймання-передачі від 01.09.2007, підтверджується лише внутрішніми відомостями Позивача та не підтверджені первісними документами.
У відповідності з статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.
З наведеного вбачається, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Таким чином, всупереч вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не представлено суду безперечних доказів заподіяння збитків Дочірнім підприємством «Ілліч-Агро Крим» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» у розмірі 1661006,13 грн., не доведено факту вини, протиправної поведінки відповідача та причинно-пов'язаного зв'язку із діями відповідача та заподіяними збитками. Недоведеність вказаних ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків про стягнення яких звернувся у суд прокурор, через що у суду відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Крим» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь Закритого акціонерного товариства «Новоандріївське» збитків в розмірі 1661006,13 грн.
Відповідачем заявлено клопотання про застосування до позовних вимог правові наслідки спливу строку позовної давності.
Цивільним кодексом України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256). При цьому, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 Цивільного кодексу України).
У відповідності до частин 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Що стосується доводів відповідачів про пред'явлення позову поза межами позовної давності, то суд звертає увагу, що правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведене існування самого суб'єктивного права та факт його порушення. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушене, у позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
У даному випадку суд відмовляє у позові саме в зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю самих вимог позивача. Клопотання відповідача про застосування до позовних вимог правових наслідків спливу строку позовної давності судова колегія залишає без задоволення.
Судовий збір покладається на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено 31.01.2014.
Керуючись статями 32, 33, 49, 75, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
У позові відмовити.
Головуючий суддя І.А. Іщенко
Судді (підпис) В.І.Толпиго
(підпис)
О.І. Башилашвілі