УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/78/14Головуючий суду першої інстанції:Біленко Л.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Авраміді Т. С.

"14" січня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіАвраміді Т.С.,

СуддівСамойлової О.В., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Обслуговуючого кооперативу «Садовий кооператив «Войковець», третя особа - ОСОБА_7, про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 11 листопада 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом ОК «Садовий кооператив «Войковець» про відшкодування моральної шкоди шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за життя матері позивача ОСОБА_8, яка була членом кооперативу на підставі положень п.5.5 Статуту кооперативу позивачу у тимчасове користування була передана земельна ділянка за рішенням правління кооперативу від 12.02.2011 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивача померла. На час смерті матері земельна ділянка була передана у користування позивачці за актом від 14.02.2011 року.

Рішенням загальних зборів ОК «Садовий кооператив «Войковець» від 15 травня 2011 року вбула поділена земельна ділянка НОМЕР_1 між позивачкою та її братом - ОСОБА_7, відповідно до якого останньому у користування була виділена земельна ділянка, на якій знаходиться садовий будинок. Вказане рішення загальних зборів було визнано незаконним та скасовано рішенням Керченського міського суду АР Крим від 01 червня 2013 року. Внаслідок прийняття незаконного рішення загальними зборами позивач була позбавлена можливості користуватися садовим будинком та ? частиною земельної ділянки, освітленням та водопостачанням, була позбавлена саджати овочі та фрукту, життєвий уклад позивача змінився, врожай став значно меншим, що спричинило їй моральні страждання. Брат позивачки на підставі рішення зборів від 15.05.2011 року поставив огорожу та викинув з будинку речі матері та позивачки. Оскільки користування житлом та землею є основним фактором нормального життя та морального спокою, впевненості в майбутньому, яке було відібрано кооперативом у позивачки, остання просить стягнути з ОК «Садовий кооператив «Войковець» у відшкодування моральної шкоди 50000 грн.

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 11 листопада 2013 року у позові відмовлено.

Додатковим рішенням Керченського міського суду АР Крим від 22 листопада 2013 року судові витрати по справі віднесені на рахунок держави.

Не погодившись з рішенням суду 11 листопада 2013 року ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд не дав належної оцінки фактичним обставинам, встановив факти, які не мали місце, а також неповно встановив факти, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Також апелянт зазначає, що суд при вирішенні позову не врахував, що рішенням Керченського міського суду від 01 червня 2013 року скасоване рішення зборів від 15 травня 2013 року як незаконного. Оскільки до прийняття незаконного рішення позивач мала право на користування земельною ділянкою, тому внаслідок порушення прав позивача, що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, позивач не мала можливості в подальшому користуватися земельною ділянко.

Суд при вирішенні спору не звернув уваги на те, що мати за життя реалізувала своє право на земельну ділянку та передала її позивачці, а тому право на земельну ділянку до рішення зборів від 15 травня 2011 року було лише у позивачці і не звернув уваги на те, що базовим рішенням є рішення правління від 12.02.2011 року.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції дійшов неправильному висновку з приводу обставин за якими позивач зазнав моральних страждань. При вирішенні спору суд не врахував, що сторони визнавали факт знаходження на земельній ділянці споруд, що згідно ст.61 ЦПК України не підлягало доказуванню.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОК «Садовий кооператив «Войковець» просить її відхилити та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Будучи повідомлені про розгляд справи належним чином про що свідчать поштові повідомлення про вручення судових повісток, сторони та їх представники у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, тому судове засідання проведено відповідно до положень частини 2 статті 197, частини 2 статті 305 Цивільного процесуального кодексу України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає Закон України «Про кооперацію».

Відповідно до статті 11 вказаного закону вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.

Згідно п.3.3 Статуту ОК «Садовий кооператив «Войковець» прийом у члени кооперативу ведеться правлінням з послідуючим затвердженням на загальних зборах. Особа, прийнята в кооператив, вважається його членом з дня ухвалення рішення загальних зборів (а.с.84).

За положеннями ст. 35 ЗК України використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.

За статтями 8,12 ЗУ «Про кооперацію» Статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

Згідно зі Статутом ОК «Садовий кооператив «Войковець» був створений фізичними особами, які добровільно об'єдналися на підставі членства для спільної діяльності з ціллю планування, забудови, обробки своїх земельних ділянок і отримання врожаю для власного використання.

Згідно до положень п.5.5. Статуту ОК «Садовий кооператив «Войковець» члени кооперативу мають право передавати у тимчасове користування іншим особам, за взаємною згодою сторін і за узгодженням із правлінням кооперативу, виділені йому кооперативом земельні ділянки (цілком або частково) (а.с.86).

Як правильно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 (матір ОСОБА_6 та ОСОБА_7) за життя була членом ОК «Садовий кооператив «Войковець» та мала у користуванні земельну ділянку НОМЕР_1 площею 500 м. кв.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла.

За життя 07.01.2011 року ОСОБА_8 звернулася до кооперативу із заявою про передачу земельної ділянки НОМЕР_1 площею 500 м.кв. у користування ОСОБА_6 (а.с.4).

12 лютого 2011 року рішенням правління кооперативу на підставі п. 5.5 Статуту вказана земельна ділянка передана позивачці ОСОБА_6 у тимчасове користування (а.с.5).

17.04.2011 року на засіданні правління кооперативу було прийнято рішення про переоформлення вказаної земельної ділянки на ОСОБА_6 та загальним зборам кооперативу було рекомендовано прийняти її до членів кооперативу.

08.05.2011 року зазначене рішення правління було скасоване рішенням того ж правління як таке, що не відповідає умовам діючого законодавства (а.с.145).

15 травня 2011 року рішенням зборів уповноважених кооперативу виділено половину земельної ділянки НОМЕР_1 площею 500 м. кв. у користування ОСОБА_6, іншу половину ОСОБА_7(а.с. 7).

Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 01 червня 2013 року, яке набрало законної сили, у спорі між тими ж особами встановлено, вказане рішення зборів уповноважених в цій частині визнано незаконним та скасовано. Також вказаним судовим рішенням встановлені вищезазначені обставини.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 61 ЦПК України).

Відомостей про те, що позивач у встановленому порядку була прийнята до членів кооперативу (рішення загальних зборів членів кооперативу) матеріали справи не містять.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 про стягнення компенсації моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем того факту, що внаслідок прийняття загальними зборами уповноважених ОК «Садовий кооператив «Войковець» від 15 травня 2011 року рішення про виділення половини земельної ділянки НОМЕР_1 площею 500 м. кв. у користування ОСОБА_6, іншої половини ОСОБА_7, яке визнано згодом незаконним, позивачка зазнала моральних страждань.

З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ст. 1167 ЦК України).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Зі змісту позовної заяви, випливає, що завдана ОСОБА_6 моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, а саме у зв'язку з прийняттям ОК «Садовий кооператив «Войковець» 15 травня 2011 року незаконного рішення, яким виділено половину земельної ділянки НОМЕР_1 площею 500 м. кв. у користування ОСОБА_6, іншу половину з кам'яним будинком ОСОБА_7, внаслідок чого позивачка була позбавлена права на користування половиною земельної ділянки, садового будинку, освітленням та водопостачанням.

Оскільки вказаним рішенням не вирішувалось питання щодо водопостачання та електропостачання садової ділянки, посилання ОСОБА_6 на факт позбавлення її цих послуг, що призвело до неможливості використовувати земельну ділянку у якості городу, не є підставою для задоволення позову.

Також суд першої інстанції при вирішенні справи обґрунтовано не взяв до уваги посилання ОСОБА_6 на те, що у зв'язку із зменшенням площі її земельної ділянки зменшився обсяг вражаю, оскільки матеріали справи не містять будь-яких фактичних даних на підставі яких можливо було б встановити вказані обставини. Суд першої інстанції правильно зазначив, що матеріали справи місять також акти, якими зафіксовані факти невиконання позивачем своєчасно робіт по обробці рослин, сезонних робіт на виділеній їй земельній ділянці.

Докази, які б підтверджували зміни життєвого укладу позивача, останньою не надані.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про те, що суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував, що рішенням зборів членів кооперативу від 15 травня 2011 року порушені її права на земельну ділянку, яке виникло на підставі рішення правління кооперативу від 17 лютого 2011 року, не можна визнати обґрунтованими оскільки право на тимчасове користування іншою особою земельної ділянки члена кооперативу є похідним від права на земельну ділянку члена кооперативу, зокрема ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Відомостей про те, що позивач була прийнята до членів кооперативу у встановленому порядку матеріали справи не місять.

Також не може бути підставою для покладення обов'язку на ОК «Садовий кооператив «Войковець» по відшкодуванню моральної шкоди той факт, що ОСОБА_7 у користування була виділена земельна ділянка із кам'яним будинком, позбавивши таким чином ОСОБА_6 права на користування будинком.

Згідно п. 5.1 Статуту Кооперативу член кооперативу має право здійснювати будівництво садового будиночка й інших споруд з дотриманням санітарних, протипожежних, будівельних норм та правил.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частиною першою та частиною другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Так, 5 серпня 1992 року вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року N 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення" (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти.

Як вбачається з матеріалів справи спорудження будинку на спірній земельній ділянці здійснювалося у 1998 році (а.с.99).

Матеріали справи не містять відомостей про те, що у позивача виникло право власності на вказаний будинок у встановленому порядку та взагалі відсутні підстави вважати вказаний будинок завершеним будівництвом, таким, що прийнятий до експлуатації у встановленому порядку.

А тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказаним рішенням кооперативу не порушувались права ОСОБА_6 на вказаний будинок, оскільки такі права не виникали.

Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що при ухваленні рішення суд не врахував, що сторони визнавали факт наявності на вказаній земельній ділянці будинку, а тому цей факт не потребував доведенню з боку позивачки.

Інші моральні страждання, на які посилається позивач в позові, пов'язані виключно з поведінкою ОСОБА_7, до якого вимоги не заявлялись, а тому вказані обставини не мають правового значення для вирішення справи.

Отже, з вищенаведеного випливає, що причинний зв'язок між шкодою, на яку посилається позивач, і рішенням ОК «Садовий кооператив «Войковець», яке визнано незаконним, відсутні, що виключає підстави для задоволення позову, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив спір, відмовивши у задоволенні позивача .

Сама по собі незаконність рішення зборів членів кооперативу, за умови недоведеності позивачем наявності моральних страждань та причинно-наслідкового зв'язку, не є безумовною підставою для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення компенсації моральної шкоди, а тому посилання апелянта на незаконність рішення зборів як на підставу задоволення заявлених вимог не можна визнати обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в рішенні неправильно зазначив, що позивачу передана вказана земельна ділянка у тимчасове користування рішенням правління кооперативу від 08 травня 2011 року не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки суд першої інстанції зазначивши про це в рішенні, вказав, що це встановлено судовим рішенням від 01.06.2013 року (а.с. 8-9), до того ж це не призвело до неправильного вирішення спору, оскільки суттєве значення мають обставини наявності або відсутності права на земельну ділянку у позивачки до прийняття 15 травня 2011 року рішенням зборів уповноважених кооперативу, які судом першої інстанції були встановлено правильно.

Згідно ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, також не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не містять правових підстав для скасування чи зміни рішення суду.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення без змін рішення суду.

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 11 листопада 2013 року - відхилити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 11 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів.

Судді: Т.С. Авраміді А.П. Приходченко О.В. Самойлова