№ справи:123/8917/13-ц Головуючий суду першої інстанції:Тонкоголосюк О.В.

№ провадження:22-ц/190/521/14Доповідач суду апеляційної інстанції:Філатова Є. В.

________________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Філатової Є.В.

суддів:Любобратцевої Н.І. Харченко І.О.

при секретарі:Почотовій Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до ОСОБА_6 про стягнення виплаченого страхового відшкодування в порядку регресної вимоги, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

В серпні 2013 року ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулась з позовом до ОСОБА_6 просила відшкодувати шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в порядку зворотної вимоги (регресу) в розмірі 49 490,00 грн., а також судові витрати.

Вимоги мотивовані тим, що 27.01.2011 року між ПАТ Страхова компанія «Українська страхова група» та ОСОБА_6 укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АА/0701375, за умовами якого позивач прийняв на себе відповідальність за шкоду на території України, заподіяну життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації транспортного засобу Daewoo Nubira, д/н НОМЕР_1.

03.09.2011 року ОСОБА_6, керуючи транспортних засобом Daewoo Nubira, д/н НОМЕР_1, допустив зіткнення з транспортним засобом Nissan Tiida, д/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_7 Постановою Апеляційного суду АР Крим від 13.12.2011 року його визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ст. 29 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» виплатило ОСОБА_7 грошову суму страхового відшкодування в розмірі 49 490 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1266 від 10.02.2012 року.

Посилаючись на те, що ОСОБА_6 визнаний винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, та не повідомив страховика відповідно до існуючого чинного договору про настання страхового випадку, ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» просила стягнути в порядку регресу виплачене потерпілій особі страхове відшкодування.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 2013 року позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» задоволено; стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» виплачене страхове відшкодування в порядку регресу в розмірі 49 490 грн., судові витрати по сплаті судового збору 494,90 грн., а всього 49 984,90 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові. Апелянт визнає, що з приводу повідомлення страховика про ДТП до страхової компанії особисто не звертався, проте вважає, що суд невірно трактує п.33.1.2 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів». Зазначеною нормою не розкрито поняття «заходів для невідкладного… повідомлення страховика… про настання ДТП». На думку апелянта, надання постраждалому, який і звернувся до страховика, реквізитів страхової компанії свідчить про вжиття страхувальником необхідних заходів та виконанням вимог Закону.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволеню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 постановою суду, яка набрала чинності, визнаний винним у ДТП за участю постраждалої ОСОБА_7, якої відповідач сплатив страхове відшкодування у розмірі 49 490грн. Зазначені обставини достеменно підтверджені матеріалами справи та не оспорені апелянтом.

Задовольняючи вимоги, суд першої інстанції правильного виходив з того, що вони відповідають фактичним обставинам та ґрунтуються на законі. Колегія погоджується з такими висновками, виходячи з наступного.

Відповідно ст.993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах, фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому правовідносини страхувальника зі страховиком за договором мають певні особливості, які регулюються спеціальними законами.

Пунктом 38 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1.07.2004р. у редакції від 1.01.2011р. (далі Закону), діючої нас виникнення правовідносин, було передбачено виключний перелік підстав, за якими у страховика після виплати страхового відшкодування виникає право подати регресний позов до страхувальника або особи, яка спричинила дорожньо-транспортну пригоду. Зокрема п.п. ґ зазначеної норми передбачено, що таке право страховик набуває у разі, якщо володілець транспортного засобу не повідомив старховика про настання ДТП у строки та за умов, передбачених у підпункті 33.1.2. пункту 33 цього Закону.

Відповідно до підпункту 33.1.2. п. 33.1 зазначеного Закону учасники ДТП зобов'язані вжити заходи для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, про настання ДТП.

Апелянт визнає, що не звертався до страховика з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду. Колегія не може взяти до уваги посилання ОСОБА_6 на те, що він вжив інші заходи, а саме надав постраждалому необхідну інформацію про страховика, який скористався нею та у визначений законом термін звернувся до страхової компанії.

Такий довід не ґрунтується на законі та заснований на помилковому тлумаченні його змісту. П.33 Закону передбачені умови за якими виникають підстави для виплати страхового відшкодування постраждалому.

Втім п.38 Закону передбачені випадки, коли у страховика виникає право регресної вимоги. Підпунктом ґ п.38 Закону чітко встановлена залежність цього права від звернення до страховика саме винної особи. Тому виконання цього обов'язку постраждалим не має правових наслідків для спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на помилковому тлумаченні п.33 Закону, який не суперечить змісту п.38 цього Закону. Бланкетне посилання у п.38 на п.33 Закону стосується лише строків та умов повідомлення страховика про ДТП.

За п.33.1.3 Закону сторони зобов'язані проінформувати один одного про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси. Виконання цього обов'язку винною особою не свідчить про виконання вимог п.38 цього Закону та не звільняє зазначену особу від відповідальності в порядку регресу за шкоду, спричинену з її вини.

З огляду на таке, колегія вважає, що висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають фактичним обставинам та не суперечать закону. Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі, тому не є підставою для скасування рішення.

Враховуючи наведене і керуючись ст.ст. 303, 304, 308 Цивільного процесуального Кодексу України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити, заочне рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 15 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді: