ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 грудня 2013 р. Справа № 804/14731/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді :Конєвої С.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом гр.ОСОБА_2 до Відділу Держземагенства у Чорноморському районі Автономної Республіки Крим про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
11.11.2013р. гр. ОСОБА_2 звернувся з позовом до Відділу Держземагенства у Чорноморському районі Автономної Республіки Крим та просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо порушення порядку розгляду клопотання позивача про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовним розміром до 0,12 га із цільовим призначенням - для ведення садівництва в межах Міжводненської сільської ради Чорноморського району АР Крим із земель державної власності;
- зобов'язати відповідача розглянути клопотання позивача про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовним розміром до 0,12 га із цільовим призначенням - для ведення садівництва в межах Міжводненської сільської ради Чорноморського району АР Крим із земель державної власності у порядку і в строки, встановлені чинним законодавством України та надати мотивовану відповідь про результати розгляду даного клопотання.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він звернувся до відповідача з клопотанням про отримання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності та просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовним розміром до 0,12 га в межах Міжводненської сільської ради Чорноморського району АР Крим з цільовим призначенням - для ведення садівництва із земель державної власності. Однак 16.08.2013р. відповідач у листі за №Д-108 відмовив у задоволенні його клопотання з підстав того, що в межах населених пунктів землями повинні розпоряджатися відповідні ради, а за межами цих меж - органи виконавчої влади. Позивач вважає, що відповідач розглянув його клопотання із порушенням порядку розгляду клопотань, що передбачений чинним законодавством України та вийшов за межі своїх повноважень, чим порушив вимоги Конституції України, Земельного кодексу України у зв'язку з тим, що згідно ст.4 Указу Президента України №445/2011 від 08.11.2011р. саме до завдань Держземагенства України віднесена відповідно до закону безпосередньо або через визначені в установленому порядку територіальні органи передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб. З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідач не звернув уваги на те, що він бажає отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель саме державної власності і неправомірно відмовив йому у задоволенні клопотання, вказавши, що позивач повинен звернутися з даним клопотанням до Міжводненської сільської ради. Окрім того, позивач вказав і на те, що має право на звернення з даним позовом саме до Дніпропетровського окружного адміністративного суду за виробом позивача за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування,знаходження) особи-позивача згідно до вимог ч.2 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач засобами електронного зв'язку 19.12.2013р. надіслав на адресу адміністративного суду письмові заперечення на позов у яких просить у задоволенні позову відмовити, визнати позовні вимоги позивача незаконними та необґрунтованими посилаючись на те, що даний позов повинен розглядатися за місцезнаходженням відповідача згідно з ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України в окружному адміністративному суді м.Сімферополя, при цьому, зазначив, що позивачу на його звернення було надано вмотивовану відповідь в якій зазначалося, що відповідно до норм ст.ст. 116, 118 Земельного кодексу України, Закону України від 06.09.2012р. № 5245-УІ землями у межах населених пунктів розпоряджаються відповідні Ради ( в даному випадку - Міжводненська сільська рада), а тому відповідно, рішення про надання земельної ділянки у власність повинна приймати Міжводненська сільська рада.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином 17.12.2013р. та 21.12.2013р. у відповідності до вимог ст.ст.35,38 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується наявними в матеріалах справи змістом телефонограми та поштовим повідомленням (а.с.23,31).
В той же час, 29.11.2013р. позивач надіслав на адресу суду заяву від 27.11.2013р. в якій просив розглянути дану справу без участі позивача у зв'язку з неможливістю приймати участь в судових засіданнях, заявлені позовні вимоги підтримав (а.с.17).
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином 13.12.2013р. та 20.12.2013р. у відповідності до вимог ст..ст.35,38 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується наявними в матеріалах справи звітом про надіслання та отримання відповідачем факсу та поштовим повідомленням (а.с.24,31).
Згідно ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
За приписами ч.6 ст.128 вказаного Кодексу, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні.
Враховуючи наведене, подану позивачем заяву про розгляд справи без його участі, належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, строки розгляду і вирішення спору, встановлені ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні з урахуванням поданих відповідачем письмових заперечень на позов у відповідності до вимог ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою не здійснюється у разі розгляду справи у письмовому провадженні.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у справі.
Гр.ОСОБА_2 звернувся з клопотанням до Відділу Держземагенства у Чорноморському районі Автономної Республіки Крим про виділення йому безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовним розміром до 0,12 га в адміністративних межах Міжводненської сільської ради Чорноморського району АР Крим з цільовим призначенням - для ведення садівництва (а.с.8-9).
16.08.2013р. листом за №Д-108 Відділ Держземагенства у Чорноморському районі АР Крим надав відповідь позивачеві на його клопотання, в якому зазначив, що у відповідності до вимог ст.ст.116, 118 Земельного кодексу України, Закону України «Про внесення змін в деякі законодавчі акти України відносно розподілу земель державної і комунальної власності» від 06.09.2012р. №5345-УІ у межах населених пунктів землями повинні розпоряджатися відповідні Ради ( в даному випадку - Міжводненська сільська рада), а за межами населених пунктів - органи виконавчої влади (а.с.11).
Позивач вважає, що його клопотання відповідач розглянув із порушенням порядку розгляду клопотань про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що передбачений ст.118 Земельного кодексу України та відповідач вийшов за межі своїх повноважень, чим порушив вимоги Конституції України та Земельного кодексу України, при цьому, зазначив, що згідно ст.4 Указу Президента України №445/2011 від 08.04.2011р. саме до завдань відповідача належить передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову, виходячи з наступного.
Згідно статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
У відповідності до вимог ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
За приписами ч.6 ст.118 вказаного вище Кодексу, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У відповідності до ч.7 ст.118 цього ж Кодексу визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З 01 січня 2013р. вважаються розмежованими землі згідно з положеннями ст.83, 84 Земельного кодексу України,а розпорядження ними здійснюється в порядку, передбаченому розділом ІУ ЗК України.
Виходячи з положень вищевказаний статей ЗК України до земель державної власності відносяться усі землі України, крім тих, які відносяться до комунальної або приватної власності. В комунальній же власності перебувають всі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок державної і приватної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Наслідком розмежування земель на державні і комунальні стали зміни ряду ключових процедур по здійсненню операцій з землею. Розпорядження землями комунальної власності здійснюють місцеві ради.
Отже, розпорядження землями територіальних громад здійснюють відповідні сільські та міські ради, землями ж, що знаходяться в сумісній власності декількох територіальних громад - відповідні районні, обласні або Верховна Рада АР Крим.
Також, законодавством встановлений порядок здійснення розмежування земель держаної і комунальної власності, в основу яких покладено принцип про те, що в межах населених пунктів землі відносяться до комунальної власності, за виключенням земель, що знаходяться в приватній власності і земельних ділянок, які повинні залишатися в державній власності.
Основним документом, що визначає повноваження органів влади по розпорядженню землею та питання самого розмежування земель державної і комунальної власності є документ, що підтверджує межу населеного пункту. Межа населеного пункту встановлюється проектом землеустрою у відношенні встановлення чи зміни раніше встановленої межі населеного пункту, який розробляється на основі Генерального плану міста, селища або техніко-економічного обґрунтування розвитку селища або села.
Базовими документами, на яких повинні ґрунтуватися рішення органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади щодо розпорядження землею, а також питань продажу та безоплатної передачі у власність або в оренду конкретних земельних ділянок в області земельних відносин є містобудівна планувальна так землевпорядна документація.
Відсутність в населеному пункті Генплану виключає можливість його ефективного та перспективного розвитку і раціонального використання існуючих ресурсів, створює неможливість законно вирішувати юридичні та практичні проблеми, що виникають.
Згідно ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Таким чином, з аналізу наведених вище норм чинного земельного законодавства України видно, що земельні ділянки, які розташовані у межах населених пунктів є землями комунальної власності, а тому питання щодо надання у власність на безоплатній основі земельних ділянок у межах населених пунктів віднесено до повноважень відповідної сільської, селищної чи міської ради.
При цьому, відповідно до ст.116 ЗК України право власності на земельну ділянку набувається лише на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що земельні ділянки, які розташовані у межах населених пунктів, є землями комунальної власності та передаються у власність, в тому числі і для ведення садівництва у межах Міжводненьскої сільської ради за відповідним рішенням саме сільської ради, оскільки дана земельна ділянка знаходиться в межах Міжводненьскої сільської ради про що також зазначено і позивачем у позові.
У зв'язку з наведеним, позивач повинен був звернулися з відповідним клопотанням саме до Міжводненської сільської ради, а не до відповідача, оскільки, в даному випадку, відповідач не наділений повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками у межах даного населеного пункту.
Частина 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, і частина 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Згідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що земельна ділянка, яку він просив надати йому для ведення садівництва, є земельною ділянкою саме державної власності та саме до повноважень відповідача віднесено передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності згідно до ч.4 ст.122 ЗК України з урахуванням того, що як позивач у позові, так і відповідач зазначають, що вказана земельна ділянка знаходиться у межах Міжводненської сільської ради, у зв'язку з чим посилання позивача на протиправність дій відповідача щодо порушення порядку розгляду його клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах Міжводненьскої сільської ради є безпідставним.
Не можуть бути прийняті до уваги та покладені в основу даного рішення і доводи позивача про те, що саме на відповідача покладено повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб згідно ст.4 Указу Президента України №445/2011 від 08.04.2011р., оскільки суду не надані докази того, що спірна земельна ділянка, яка розташована у межах Міжводненської сільської ради є земельною ділянкою державної власності.
Разом з тим, судом не приймаються до уваги вимоги відповідача, викладені у запереченнях щодо передачі даної справи для розгляду до окружного адміністративного суду м.Сімферополя за місцезнаходженням відповідача у відповідності до вимог ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки ч.2 ст.19 вказаного Кодексу передбачено право позивача на оскарження актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень стосовно конкретної фізичної особи за вибором позивача до адміністративного суду, зокрема, за місцезнаходженням позивача.
В силу ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приймаючи до уваги викладене, перевіривши дії відповідача з урахуванням ч.3 ст. 2 вказаного вище Кодексу, суд приходить до висновку, що відповідач у ході розгляду клопотання позивача 16.08.2013р. шляхом надання відповіді позивачеві листом за №Д-108 діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, виходячи з того, що земельна ділянка, яку просив надати позивач у власність знаходиться у межах Міжводненської сільської ради, тобто, відповідач, при розгляді клопотання позивача, діяв обгрунтовано з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому у адміністративного суду відсутні обгрунтовані підстави для задоволення даного адміністративного позову.
З огляду на відсутність протиправності дій відповідача під час розгляду клопотання позивача, відсутні і правові підстави для задоволення похідних позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо розгляду клопотання позивача та надання вмотивованої відповіді за результатами розгляду даного клопотання, оскільки судом встановлено, що клопотання позивача розглянуто та вмотивована відповідь була надана відповідачем у встановлений строк та у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що рішення прийнято на користь суб'єкта владних повноважень у зв'язку з чим судові витрати понесені позивачем не підлягають стягненню з державного бюджету відповідно до вимог ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12,71,86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову гр.ОСОБА_2 до Відділу Держземагенства у Чорноморському районі Автономної Республіки Крим про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимогу ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва