Головуючий суду 1 інстанції - Ковальчук Г. Л.
Доповідач - Медведєв А. М.
Справа № 1211/8261/2012
Провадження № 22ц/782/5678/13
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2014 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого - Медведєва А. М.,
суддів: Заіки В. В., Лозко Ю. П.,
при секретарі - Івасенко І. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Краснолуцького міського суду Луганської області від 13 листопада 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна», третя особа - ОСОБА_5, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, ПАТ «СК «Провідна» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, в якому після неодноразового уточнення позовних вимог просили суд стягнути: з ПАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 18 659 грн. 82 коп.; з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн., на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.; солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 6 346 грн. 23 коп.; солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 53 грн. 65 коп. та встановити ступінь вини учасників ДТП у настанні ДТП, яка сталася 11 січня 2012 року, в якій ОСОБА_3 своїми діями порушив п. 10.1 ПДР України, а ОСОБА_4 - п. п. 12.3, 12.4 та 12.9 б) ПДР України, у співвідношенні 40 % відносно ОСОБА_3 та 60 % відносно ОСОБА_4, посилаючись на те, що 11 січня 2012 року приблизно о 12 год. 30 хв. ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки ВАЗ 21093, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по вул. Пахолі у м. Красний Луч Луганської області, де під час здійснення повороту вліво у двір будинку № 57 мікрорайону-3 не переконався у безпеці маневру, став учасником ДТП внаслідок зіткнення з автомобілем марки ВАЗ 2108, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, який здійснював обгін його автомобіля, під керуванням ОСОБА_4, яка в свою чергу також не переконалась у безпеці маневру, спричинивши механічні пошкодження автомобілям.
Оскаржуваним рішенням Краснолуцького міського суду Луганської області від 13 листопада 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було відмовлено за необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з рішенням суду не згодні, просять його скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення було ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що автомобіль марки ВАЗ 21093, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, належить на праві власності ОСОБА_2 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 21 травня 2005 року, відповідно до якого ОСОБА_3 має право керувати цим транспортним засобом (Т. 1, а. с. 79).
Автомобіль марки ВАЗ 2108, 1989 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, належить на праві власності ОСОБА_6, від імені якого 03 червня 2011 року була видана довіреність на ім'я ОСОБА_5 на право користування та розпорядження вищевказаним автомобілем (Т. 1, а. с. 164-165).
04 червня 2011 року відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» між ОСОБА_5 та ПАТ «СК «Провідна» було укладено поліс (договір) № АА/4702456/1313/11 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу - автомобіля марки ВАЗ 2108, 1989 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_5 строком дії з 05 червня 2011 року по 04 червня 2012 року (Т. 1, а. с. 181).
11 січня 2012 року приблизно о 12 год. 30 хв. ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки ВАЗ 21093, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по вул. Пахолі у м. Красний Луч Луганської області, де під час здійснення повороту вліво у двір будинку № 57 мікрорайону-3 не переконався у безпеці маневру, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем марки ВАЗ 2108, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, який здійснював обгін, під керуванням ОСОБА_4, спричинивши механічні пошкодження автомобілям. Своїми діями ОСОБА_3 порушив п. 10.1 Правил дорожнього руху України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КпАП України.
Постановою Краснолуцького міського суду Луганської області від 03 лютого 2012 року ОСОБА_3 був визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, внаслідок чого до нього було застосовано адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування усіма видами транспортних засобів строком на 6 місяців (Т. 1, а. с. 80).
Постановою судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Луганської області від 03 квітня 2012 року апеляційна скарга ОСОБА_3 на постанову Краснолуцького міського суду Луганської області від 03 лютого 2012 року була залишена без задоволення, а вищевказана постанова суду - без змін (Т. 1, а. с. 45-46).
Протокол про адміністративне правопорушення за ст. 124 КпАП України відносно другого учасника ДТП, яка сталася 11 січня 2012 року, - ОСОБА_4 працівниками ДАІ не складався.
Відповідно до висновку спеціаліста НІЕКЦ УМВД України в Луганській області № 25/6 від 17 січня 2012 року водій автомобіля марки ВАЗ 2108, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, не мав технічної можливості запобігти зіткненню з автомобілем марки ВАЗ 21093, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, шляхом застосування екстреного гальмування в момент виникнення небезпеки. З технічної точки зору в діях водія автомобіля марки ВАЗ 2108 невідповідностей вимогам пунктів Правил дорожнього руху України, які б знаходилися у причинному зв'язку з утворенням аварійної ситуації та настанням ДТП, не встановлено.
Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи Донецького НДІСЕ № 2726 від 16 вересня 2013 року (Т. 2, а. с. 6-11) в даній дорожньо-транспортній пригоді водій автомобіля марки ВАЗ 21093 ОСОБА_3 перед зміною напрямку руху повинен був переконатися, що це буде безпечним та не створить перешкод іншим учасникам руху, що регламентовано вимогами п. 10.1 Правил дорожнього руху України. В даній дорожній обстановці водій автомобіля марки ВАЗ 2108 ОСОБА_4, здійснюючи рух у населеному пункті, повинна була рухатися зі швидкістю не більше встановленого обмеження, тобто не більше 60 км/г. В момент виникнення небезпеки для руху водію ОСОБА_4 слід було прийняти міри до зниження швидкості аж до зупинки транспортного засобу, що регламентовано вимогами п. п. 12.3, 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України.
Експертом оцінка відповідності дій водія ОСОБА_4 вимогам Правил дорожнього руху України, у тому числі вирішення питання про те, чи мала можливість водій ОСОБА_4 з технічної точки зору запобігти ДТП, проведена у альтернативній формі, виходячи з трьох груп даних, де обрана швидкість руху автомобіля ОСОБА_4: 60 км/г - 1 група даних, 70 км/г - 2 та 3 група даних, а також відповідно цього визначена величина шляху зупинки автомобіля: 53,4 - 1 група даних, 46,3 - 2 група даних, 41,9 - 3 група даних.
З урахуванням цього експерт дійшов висновку, що, якщо в момент виникнення небезпеки для руху автомобіль марки ВАЗ 2108 знаходився від місця зіткнення на відстані меншій ніж 53,4 м при швидкості 60 км/г, водій ОСОБА_4 не мала технічної можливості запобігти зіткненню. В її діях невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України, які б, з технічної точки зору, знаходилися у причинному зв'язку з настанням подій дорожньо-транспортної пригоди, не вбачається.
В той же час у даній дорожній обстановці у всіх групах вихідних даних водій автомобіля марки ВАЗ 21093 ОСОБА_3 мав технічну можливість запобігти зіткненню при виконанні з його боку вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, для виконання яких у нього були відсутні перешкоди технічного характеру. В даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія автомобіля марки ВАЗ 21093 ОСОБА_3 у всіх групах вихідних даних не відповідали вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху України та знаходилися у причинно-наслідковому зв'язку з настанням ДТП.
Відмовляючи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що позивачами не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, тобто доказів того, що ДТП сталася не лише з вини ОСОБА_3, а і з вини відповідачки ОСОБА_4
До такого висновку суд дійшов з урахуванням того, що висновок автотехнічного дослідження № 09 від 16 березня 2012 року (Т. 1, а. с. 97-107) не є допустимим доказом, оскільки вищевказане дослідження було проведено директором і експертом ПП «Авто-Юрист» ОСОБА_7, який брав участь у справі також і в якості представника позивача ОСОБА_3
Зазначений висновок суду відповідає вимогам ч. 1 ст. 41 ЦПК України, відповідно до якої не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як експерт або спеціаліст, і підтверджений: позовною заявою ОСОБА_3, яка була подана до суду 18 жовтня 2012 року (Т. 1, а. с. 1-6); укладеним 05 березня 2012 року між ОСОБА_3 та адвокатом ОСОБА_7 договором про надання юридичних послуг по факту ДТП (Т. 1, а. с. 126); нотаріально посвідченою довіреністю від 24 липня 2012 року на представництво інтересів ОСОБА_3 в суді ОСОБА_7 (Т. 1, а. с. 16, 47, 65); довідкою ОСОБА_7 від 01 листопада 2012 року про сплату ОСОБА_3 3 000 грн. за надання останньому правової допомоги по цивільній справі про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_4 та СК «Провідна» внаслідок ДТП (Т. 1, а. с. 39).
Про недопустимість автотехнічного дослідження № 09 від 16 березня 2012 року (Т. 1, а. с. 97-107) свідчить також і те, що у зазначеному дослідженні винною особою у скоєнні ДТП, яка сталася 11 січня 2012 року, визнана ОСОБА_4, в той час як з матеріалів адміністративної справи та матеріалів цивільної справи учасником цієї ДТП та відповідачем у справі є ОСОБА_4, а не ОСОБА_4, що свідчить про те, що зазначене дослідження було проведено відносно іншої особи.
Недопустимим зазначений доказ є також і тому, що з висновку судової автотехнічної експертизи № 2726 від 16 вересня 2013 року (Т. 2, а. с. 8) вбачається, що при проведенні автотехнічного дослідження № 09 від 16 березня 2012 року експертом ОСОБА_7 була застосована формула, яка може застосовуватися лише при розрахунку швидкості руху для випадків, коли при зіткненні одне з транспортних засобів знаходилось у нерухомому стані, тобто швидкість руху якого в момент зіткнення дорівнювала нулю. Оскільки в момент зіткнення автомобіль марки ВАЗ 21093 знаходився у русі, тобто його швидкість не дорівнювала нулю, визначена експертом ОСОБА_7 швидкість руху автомобіля марки ВАЗ 2108 є недостовірною.
Разом із цим, відповідно до ст. 53 ЦПК України та роз'яснень, викладених у п. п. 17, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 року, до участі у справі як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу», має ліцензію на здійснення судово-експертної діяльності та внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів. Однак, матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_7 як експерт відповідає вимогам, зазначеним у ст. 10 Закону України «Про судову експертизу» та ч. 2 ст. 53 ЦПК України.
Згідно з п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» № 5 від 12 червня 2009 року висновок експертизи може бути доказом у справі лише у тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами.
З матеріалів справи вбачається, що автотехнічне дослідження № 09 від 16 березня 2012 року було проведено до звернення позивачів ОСОБА_3 до суду з позовом, тобто не на підставі ухвали суду, а тому це дослідження і з цих підстав не може бути допустимим доказом.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Враховуючи те, що обставини справи відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, яким може бути лише судова експертиза, судова колегія приходить до висновку, що обставини справи не можуть бути підтверджені недопустимим доказом, яким є автотехнічне дослідження № 09 від 16 березня 2012 року, тобто іншим засобом доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, як мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Посилання апелянтів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на те, що ДТП сталася не тільки з вини позивача ОСОБА_3, а і з вини ОСОБА_4, яка своїми діями порушила п. п. 12.3, 12.4 і 12.9 б) ПДР України, які, з технічної точки зору, знаходились у причинному зв'язку з настанням ДТП, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки факт порушення ОСОБА_4 цих пунктів ПДР України фактично ніякими доказами не підтверджений, протокол про адміністративне правопорушення відносно неї працівниками ДАІ не складався і вона не була притягнута до адміністративної відповідальності.
Разом із цим, судова колегія вважає, що вина ОСОБА_4 у настанні ДТП не може бути підтверджена недопустимим доказом, яким є автотехнічне дослідження № 09 від 16 березня 2012 року, а також висновком судової автотехнічної експертизи № 2726 від 16 вересня 2013 року, яка є альтернативною і якою не була встановлена швидкість руху транспортних засобів сторін та величина гальмівного шляху у зв'язку з відсутністю вихідних даних. При цьому судова колегія також враховує, що позивачі на стадії розгляду адміністративної справи не оспорювали факт встановлення винної особи у скоєнні ДТП і у судовому засіданні не ставили питання про призначення повторної судової автотехнічної експертизи.
Напроти, посилання апелянтів на порушення ОСОБА_4 п. п. 12.3, 12.4 і 12.9 б) ПДР України і наявність причинного зв'язку з настанням ДТП спростовуються: адміністративним протоколом № 383427 від 11 січня 2012 року за ст. 124 КпАП України; висновком спеціаліста НІЕКЦ УМВД України в Луганській області № 25/6 від 17 січня 2012 року (Т. 1, а. с. 84-90); постановою Краснолуцького міського суду Луганської області від 03 лютого 2012 року (Т. 1, а. с. 80), залишеною без змін постановою апеляційного суду Луганської області від 03 квітня 2012 року (Т. 1, а. с. 44-45), з якої вбачається, що 11 січня 2012 року приблизно о 12 год. 30 хв. ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки ВАЗ 21093, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по вул. Пахолі у м. Красний Луч Луганської області, де під час здійснення повороту вліво у двір будинку № 57 мікрорайону-3 не переконався у безпеці маневру, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем марки ВАЗ 2108, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, який здійснював обгін, під керуванням ОСОБА_4, спричинивши механічні пошкодження автомобілям. Своїми діями ОСОБА_3 порушив п. 10.1 Правил дорожнього руху України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КпАП України; поясненнями третьої особи ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_9
Беззаперечних доказів того, що водій автомобіля марки ВАЗ 2108 ОСОБА_4 під час здійснення обгону автомобіля марки ВАЗ 21093 під керуванням водія ОСОБА_3 їхала зі швидкістю понад 60 км/г, матеріали справи не містять.
Оскільки факт невідповідності дій водія автомобіля марки ВАЗ 2108 ОСОБА_4 вимогам Правил дорожнього руху України, які б знаходилися у причинному зв'язку з утворенням аварійної ситуації та настанням ДТП, у судовому засіданні позивачами доведений не був, підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у суду першої інстанції не було.
Посилання апелянтів на те, що суд безпідставно взяв до уваги перший варіант висновку судової автотехнічної експертизи Донецького НДІСЕ № 2726 від 16 вересня 2013 року, також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки цей варіант дійсно найбільш узгоджується з поясненнями відповідачки ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_5, свідка ОСОБА_9, схемою ДТП (Т. 1, а. с. 82), а також з іншими матеріалами справи.
Враховуючи те, що висновки суду відповідають матеріалам справи, вимогам закону і не спростовуються доводами апеляційної скарги, судова колегія не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, судова колегія, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Краснолуцького міського суду Луганської області від 13 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом 20-ти днів з дня її проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: