ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 січня 2014 р. (16:11) Справа №801/299/14

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі: судді Москаленка С.А., за участю секретаря судового засідання Токарєвої Є.В., представника позивача - Юшина М.О., довідка №63 від 13.11.2013 року, виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АГ № 828457 від 20.11.2013 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Подарунки»

до Відділу державної виконавчої служби Феодосійського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим

про визнання незаконною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин "Подарунки" звернулось із адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Феодосійського міського управління юстиції АРК про визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Феодосійського міського управління юстиції АРК № 40127718 від 27.12.2013 року про накладання арешту на кошти.

Позов мотивовано протиправністю дій відповідача щодо прийняття постанови про арешт коштів боржника за зведеним виконавчим провадженням ВП №40127718 за виконавчими документами - рішеннями управління Пенсійного фонду України в м. Феодосії АР Крим №804, 805, 806 від 11.05.2011 року. Зазначені виконавчі документи, а також постанови про відкриття виконавчого провадження на підставі даних виконавчих документів, було оскаржено у судовому порядку, про що було повідомлено державного виконавця. На думку позивача, зазначені обставини є підставою для зупинення виконавчого провадження, а тому примусові дії з арешту коштів боржника є безпідставними.

Представник позивача у судовому надав пояснення за суті спору, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином про дату час та місце судового розгляду справи, причин неявки не повідомив.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Ст.19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (ст.2 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (ч. 2 ст. 11 Закону).

Відповідно до ст. 17 Закону примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. До цих документів також відносяться рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Відповідно до положень ст.25 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно статті 27 Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 33 Закону у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

З огляду на викладене, державний виконавець зобов'язаний виконувати приписи Закону України «Про виконавче провадження» щодо прийняття виконавчого документу та своєчасного і в повному обсязі його виконання. Зокрема, якщо боржник у встановлений державним виконавцем строк, самостійно не виконує рішення, державний виконавець зобов'язаний розпочати примусове виконання рішення.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби Феодосійського міського управління юстиції АРК знаходиться зведене виконавче провадження №40127718 стосовно боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Подарунки", про стягнення боргу на підставі рішень Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосії від 11.05.2011 року №804,805,806.

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що постанови державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень на підставі рішень Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосії від 11.05.2011 року №804,805,806 ним отримано, але у наданий державним виконавцем строк самостійно не виконано у зв'язку із тим, що вони оскаржені у судовому порядку.

Розглянувши матеріали справи та з урахуванням вищенаведених норм Закону України «Про виконавче провадження» суд дійшов висновку про те, що відповідач мав достатні підстави, а більш того був зобов'язаний здійснювати заходи з примусового виконання виконавчих документів, які знаходяться у нього в провадженні.

Відповідно до ст. 32 Закону одним із заходів примусового виконання рішення є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. (ч. 1 ст. 52 Закону).

Відповідно до ст. 57 Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

На підставі виданих управлінням Пенсійного фонду України у м. Феодосія АР Крим 11.05.2011 року рішень №804, 805, 806, відповідачем прийнято постанову про арешт коштів боржника, яким на підставі рішення суду накласти арешт на кошти, що містяться на рахунках боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Подарунки".

Судом перевірено зміст зазначеного документу та встановлено, що арешт на майно боржника накладений в межах суми стягнення, з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, тобто відповідає вимогам ст.57 Закону України «Про виконавче провадження».

Твердження позивача щодо обов'язковості зупинення виконавчого провадження та протиправності виконання будь-яких заходів примусового виконання рішень у випадку судового оскарження виконавчих документів, постанов про відкриття виконавчого провадження є, на думку суду, безпідставними та такими, що суперечать ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

Статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено вичерпний перелік обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, до складу яких не відносяться підстави, зазначені позивачем.

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що заборгованість за зведеним виконавчим провадженням як станом на момент прийняття оскаржуваного рішення так і станом на час розгляду адміністративної справи, не сплачена, копії постанов про відкриття виконавчого провадження позивачем отримані завчасно. Відтак, у позивача була можливість сплатити борг за зведеним виконавчим провадженням. Проте, борг сплачено не було у зв'язку із оскарженням виконавчих документів до суду.

Відповідно до ст.5 Закону вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Отже, за наявності не погашеної заборгованості та обґрунтованості прийнятого рішення про арешт майна боржника, позивач зобов'язаний виконати вимоги державного виконавця.

Суд вважає необґрунтованим посилання представника позивача у позовній заяві як на підставу своїх позовних вимог на порушення відповідачем вимог ч.4 ст.170 КАС України, оскільки вказана норма не регулює спірних правовідносин. Частина 4 ст.170 КАС України передбачає лише зупинення строку, встановленого судом для виконання судового рішення, а так само строку, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання. Проте, вказана норма не передбачає обов'язкового зупинення виконавчого провадження у разі подання стороною заяви про роз'яснення судового рішення.

Суд також вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд.

Так, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів предмет позову і підстави позову. Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є те, що конкретно вимагає позивач, обравши спосіб захисту цього права чи інтересу, що є змістом вимоги.

Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.

Принцип диспозитивності означає, що процес розгляду адміністративного спору виникає, як правило, з ініціативи зацікавлених осіб і суд вирішує тільки ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони. Дії адміністративного суду залежать від вимог позивача і заперечень відповідача. Чинники диспозитивності пов'язані не із специфікою суб'єктивних прав, які підлягають захисту, а із самою природою юрисдикції діяльності із захисту суб'єктивних прав. Диспозитивність, як юридично забезпечена властивість вільної реалізації правоволодільцем суб'єктивного права, що йому належить.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що позовні вимоги про протиправність оскаржуваного рішення про арешт коштів боржника обґрунтовуються виключно безпідставністю здійснення таких дій за наявності обставин судового оскарження виконавчих документів, постанов про відкриття виконавчого провадження.

Проте, як встановлено вище, визначені позивачем підстави позову не свідчать про порушення відповідачем його прав, свобод та інтересів. Натомість судом встановлено, що в межах заявлених позовних вимог відповідач використовував надані йому права з проведення виконавчих дій відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», зловживань під час виконання своїх обов'язків не виявлено.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про те, що вказані у позові підстави позову є необґрунтованими у зв'язку із чим з цих підстав позов задоволенню не підлягає.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та у їх задоволенні належить відмовити у повному обсязі.

У судовому засіданні, яке відбулось 28.01.2014 року, оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до вимог ст.163 КАС України постанова оформлена та підписана 03.02.2014 року.

Керуючись ст.ст.122,160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Москаленко С.А.