ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

                                                    П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2006 року м. Київ

       Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

         головуючого:судді Фадеєвої Н.М.

         суддів:Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.

          при секретарі: Мельник І.М.

 розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою приватного підприємства “Конекс” на  рішення господарського суду Вінницької області  від 06 червня 2005 року та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 06 грудня 2005 року у справі за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства “Конекс” про стягнення  штрафних санкцій ,-

в с т а н о в и л а :

         Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до ПП “Конекс” про стягнення  штрафних санкцій  у сумі  13171грн.44коп. за не  забезпечення встановленого нормативу  робочих місць, призначених  для працевлаштування  інвалідів.   

Рішенням господарського суду Вінницької області  від 06 червня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 06 грудня 2005 року, позов Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено.

         У поданій касаційній скарзі відповідач-ПП “Конекс”, з посиланням на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти  нове рішення, яким у позові відмовити.

         Заслухавши доповідь судді-доповідача Бим М.Є., перевіривши матеріали справи, обговоривши  доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов Вінницького обласного відділення  Фонду соціального захисту інвалідів, обґрунтували свої  рішення  тим, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону України  «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон) від 21 березня 1991 року.

Проте з такими висновками не можна погодитися.

Стаття 19 Закону про захист інвалідів встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі — підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі — органи працевлаштування інвалідів).

Робоче місце інваліда, згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі — Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року, № 314 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року, № 19, - це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.3). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).

Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному   договорі   і   інформувати   центри   зайнятості місцеві органисоціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування — підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

За ст. 19 Закону керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання у    разі  незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Відповідач вимоги закону виконав. Згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2003 рік (а. с. 6), передбачив 5 робочих місць для штатних працівників інвалідів, створених відповідно 4-х відсотковому нормативу. Із них фактично працювала  1 особа.

Господарські суди не звернули увагу на те, що обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати і не зважили на те , що органами працевлаштування не приймались заходи, визначені в ст.18 Закону, щодо працевлаштування інвалідів на робочі місця в приватне підприємство “Конекс”,  а також на те, що не встановлено фактів  відмови відповідача  у працевлаштуванні направлених на вакантні посади інвалідів.

 Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної  інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст., ст. 220, 221, 229, 230,  231 КАС України, колегія суддів ,-

п о  с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу  приватного підприємства “Конекс” задовольнити.

Рішення  господарського суду Вінницької області  від 06 червня 2005 року та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 06 грудня 2005 року   скасувати.

У позові  Вінницькому обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства “Конекс” про стягнення  штрафних санкцій  у сумі  13171грн.44 коп.відмовити .

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді: