ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" січня 2014 р. Справа № 922/4627/13
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Плужник О.В.
при секретарі Полубояриній Н.В.
за участю представників сторін:
позивача - Мещерякова С.А., дов. №14/442 від 31.10.2013
відповідача - не з'явився
третьої особи - Державної фінансової інспекції в Харківській області- Довгий В.Є., дов. №25-26/123 від 10.01.2014
Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Харківській області (вх. №3934Х/3-10)
на рішення господарського суду Харківської області від 04.12.2013 у справі №922/4627/13
за позовом Державного університету телекомунікацій, м. Київ
за участю третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору 1. Державної фінансової інспекції в Харківській області, м. Харків
2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м.Харків
до Дитячо-юнацької спортивної школи "ХЗТД", м. Харків
про стягнення 12 147,75 грн., -
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2013р. позивач звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою щодо стягнення з відповідача - Дитячо-юнацької спортивної школи "ХЗТД" збитків, які виникли внаслідок безоплатного використання приміщень Харківського коледжу ДУІКТ за період з 2010-2012 років учнями ДЮСШ "ХЗТД" у розмірі 5 292,47 грн., з якої: 50 % недоотриманої орендної плати на суму 2 646,24 грн. на рахунок коледжу, 50 % недоотриманої орендної плати на суму 2 646,24 грн. на рахунок Фонду державного майна України. Також позивач просив стягнути з відповідача збитки на відшкодування витрат з оплат комунальних платежів на загальну суму 6 855,28 грн. Крім того, позивач просив покласти на відповідача судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1 720,50 грн.
В обґрунтування позову позивач посилався на результати проведеної Державною фінансовою інспекцією в Харківській області ревізії фінансово-господарської діяльності відокремленого структурного підрозділу Харківського коледжу Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій (далі - Коледж) за період з 01.09.2010 по 29.05.2013 року. Як зазначав позивач, згідно ревізії щодо повноти та обґрунтованості отримання коштів до спеціального фонду коледжу, відповідно до укладених сторонами угод про співробітництво від 01.09.2010 р. б/н та від 01.09.2011 р. б/н, яка діяла до 01.11.2012 року, в результаті не укладення договорів про оренду приміщення та про відшкодування комунальних послуг, коледжу було завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 12147,75 грн. які він просив стягнути з відповідача.
Рішенням господарського суду Харківської області від 04.12.2013 у справі №922/4627/13 (суддя Светлічний Ю.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Третя особа по справі, Державна фінансова інспекція в Харківській області, з рішенням господарського суду не погодилась та звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського Харківської області від 04.12.2013 у справі №922/4627/13 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. При цьому, заявник апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, невірно надано правову оцінку дослідженим матеріалам та доказам по справі.
Третя особа - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що спірні правовідносини не стосуються оренди державного майна, а тому рішення по справі не буде порушувати права та інтереси Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області. Також просив здійснювати розгляд справи без участі свого представника.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав.
Відповідач в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, ухвала суду апеляційної інстанції від 25.12.2013 про призначення справи до розгляду повернулась на адресу суду з довідкою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач та третя особа - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представників відповідача та третьої особи за наявними у справі доказами.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши уповноважених представників сторін, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступних обставин.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 01.09.2010 року та 01.09.2011 року між дитячо-юнацькою школою "ХЗТД" Харківського обласного фізкультурно - спортивного товариства "Україна" та Харківським коледжем державного університету інформаційно - комунікаційних технологій в особі директора Улєєва О.П. було укладено угоди про співробітництво.
Відповідно до розділу 1 зазначених угод, предметом угоди є співробітництво по організації й функціонуванню відділення чи навчальних груп зі східного єдиноборства на базі коледжу, а саме, використання приміщення першого поверху гуртожитку коледжу, площею 54,7кв.м будинку №44 по вул. Целіноградській в м. Харкові.
Пунктом 3.1., п. 3.2. сторони встановили, що угода набирає чинності з дня її підписання та діє необмежений термін, крім того, вона не може бути розірвана в однобічному порядку протягом навчального року.
Також сторони зазначили, що діяльність сторін по виконанню угод носять винятково соціальний характер, а саме, підвищення рівня фізичної і естетичного розвитку дітей, а відтак сторони не компенсують один одному зроблені ним витрати. (п..4.1 угоди від 01.09.2010, п. 4.1. угоди від 01.09.2011).
Таким чином, як правомірно зазначено судом першої інстанції, укладені сторонами угоди носили безоплатну дію, оскільки відповідач - дитячо-юнацька школа "ХЗТД" Харківського обласного фізкультурно - спортивного товариства "Україна" є неприбутковою установою та за родом діяльності носить виключно соціальний характер.
Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача збитків, які виникли внаслідок безоплатного використання приміщень Харківського коледжу ДУІКТ за період з 2010-2012 років учнями ДЮСШ "ХЗТД" у розмірі 5 292,47 грн., з якої: 50 % недоотриманої орендної плати на суму 2 646,24 грн. на рахунок коледжу, 50 % недоотриманої орендної плати на суму 2 646,24 грн. на рахунок Фонду державного майна України.
Як на підставу своїх вимог, позивач посилається на результати проведеної Державною фінансовою інспекцією в Харківській області перевірки щодо повноти та обґрунтованості отримання коштів до спеціального фонду коледжу, відповідно до укладених сторонами угод про співробітництво від 01.09.2010 р. б/н у 2011-2012 роках та від 01.09.2011 р. б/н, яка діяла до 01.11.2012 року. За результатами проведеної ревізії було встановлено порушення ст. 632 та ст. 639 ЦК України, а саме, зазначено, що при укладенні угод про співробітництво відсутні належні умови угоди та порушена форма угоди, яка не містить ціни. Крім того, як зазначає позивач, за результатами проведеної ревізії було встановлено, що відповідно до ст. 235 ЦК України дані угоди по суті є удаваними право чинами, тобто такими, що вчинені для приховання інших правочинів, які вони насправді вчинили. Отже, посилаючись на вказаний акт перевірки, позивач стверджував, що сторони уклали угоди про співробітництво, які по суті є скритою орендою приміщення, розташованого на першому поверсі гуртожитку коледжу, площею 54,7кв.м будинку №44 по вул. Целіноградській в м. Харкові. У зв'язку з чим, посилаючись на проведену перевірку, позивач стверджував, що коледжем (позивачем) недоотримано орендної плати, внаслідок чого йому завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 5292,47 грн.
Крім того, позивач стверджував, що в результаті не укладення з відповідачем договорів про відшкодування комунальних послуг, позивачем здійснено покриття витрат на комунальні послуги (електроенергія, теплопостачання, водопостачання та водовідведення), фактично спожиті відповідачем, внаслідок чого позивачу завдано матеріальної шкоди (збитків) на суму 6855,28 грн.
Зазначені обставини стали підставою звернення Державного університету телекомунікацій до господарського суду з позовом про стягнення з Дитячо-юнацької спортивної школи "ХЗТД" збитків від несплати орендної плати і витрат на комунальні послуги на загальну суму 12147,75 грн.
Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції виходив з того, що надання майна не для здійснення господарської діяльності, а для задоволення інших потреб (лікувально - оздоровчих, просвітницьких, культурно-спортивних тощо) може мати місце на підставі договору майнового найму відповідно до положень статей 759-786, 792-806 ЦК України. При цьому, посилаючись на приписи ст. 283 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що укладені сторонами угоди про співробітництво не містили ознак договору оренди, а тому договором оренди не можуть вважатись.
При цьому, посилаючись на приписи ст. 204 ЦК України, суд встановив, що укладені сторонами угоди від 01 вересня 2010 року та від 01 вересня 2011 року недійними правочинами не визнавались.
Застосувавши до даних правовідносин норми ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено заподіяння йому збитків з боку відповідача, в зв'язку з чим позовні вимоги визнані судом необґрунтованими, не доведеними документально матеріалами справи та визнані такими, що задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав задоволення позову і зазначає наступне.
Підставою виникнення у сторін певних прав та обов'язків є укладені між ними угоди про співробітництво від 01.09.2010 року та від 01.09.2011 року.
Так, як правомірно зазначив суд першої інстанції, укладені сторонами угоди не містили ознак договору оренди, оскільки за приписами ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
На підставі вивчення матеріалів справи колегією суддів встановлено, що угоди були укладені сторонами на безоплатній основі, а тому надання майна не для здійснення господарської діяльності, а для задоволення інших потреб (лікувально- оздоровчих, просвітницьких, культурно-спортивних тощо) може мати місце на підставі договору майнового найму відповідно до положень статей 759-786, 792-806 ЦК. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що угода про співробітництво жодним чином не підпадає під умови договору оренди.
Згідно позовної заяви та результатів проведеної фінансовою інспекцією перевірки, позивач зауважує на тому, що відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України укладені угоди є удаваними правочинами, тобто такими, які вчинені сторонами для приховання інших правочинів, які вони насправді вчинили, а тому, за твердженням позивача, укладені угоди про співробітництво по суті є скритою орендою приміщення, яке використовувалось відповідачем.
Так, п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що відповідно до ст. ст. 215, 216 ЦК України, суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Так, частинами 3, 5 статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Позивачем в порушення ст.33 ГПК України не надано жодного доказу, що укладені угоди є удаваними правочинами, матеріали справи не містять фактичних даних стосовно того, що на момент укладення оскаржуваного правочину сторони не мали наміру створити правові наслідки, що обумовлювалися даним правочином. Тобто доказів того, що на момент підписання спірних угод сторони не мали наміру продовжувати у майбутньому правовідносини щодо використання найманих приміщень відповідно до укладених угод, як позивачем, так і заявником апеляційної скарги суду не надано.
Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що укладені сторонами угоди про співробітництво від 01.09.2010 та від 01.09.2011 визнавались судом недійсними у передбаченому законом порядку, у зв'язку з чим, колегія суддів не приймає до уваги доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі щодо правової природи укладених договорів, а також відсутності згоди ректора Державного університету телекомунікацій на укладення зазначених угод.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач просив стягнути з ДЮСШ "ХЗТД" збитків, які виникли внаслідок безоплатного використання приміщень Харківського коледжу Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій за період з 2010-2012 років у розмірі 5 292,47 грн., з якої: 50 % недоотриманої орендної плати на суму 2 646,24 грн. на рахунок коледжу, 50 % недоотриманої орендної плати на суму 2 646,24 грн. на рахунок Фонду державного майна України. При цьому, позивач обґрунтовує свої вимоги протиправною поведінкою відповідача, що полягала у безпідставному використанні приміщення позивача у зв'язку з чим позивачем недоотримано орендної плати на загальну суму 5292,47 грн.
Також позивач зазначав, що внаслідок здійснених відповідачем порушень, які полягали у споживанні комунальних послуг, коледжем (позивачем) здійснено покриття витрат юридичної особи за комунальні послуги (електроенергія, теплопостачання, водопостачання та водовідведення), у зв'язку з чим він просив стягнути з відповідача збитки на відшкодування витрат з оплат комунальних платежів на загальну суму 6855,28 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно позовної заяви Державного університету телекомунікацій предметом позовних вимог є стягнення з відповідача збитків згідно з положеннями ст. 224, ст. 225 ЦК України.
Так, у відповідності до ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1)протиправної поведінки; 2)збитків; 3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; 4)вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Згідно зі ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони.
Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Судом першої інстанції на підставі правової оцінки наявних у справі доказів в їх сукупності встановлено, а позивачем не спростовано недоведеність завдання йому (як власнику приміщення) з вини відповідача, як користувача цим приміщенням, збитків у вигляді недоотриманої орендної плати, а також витрат на покриття комунальних послуг, спожитих відповідачем під час користування приміщенням позивача.
Отже, суд апеляційної інстанції констатує, що в даному випадку ані позивачем, ані заявником апеляційної скарги не наведено обставин та не доведено належними та допустимими доказами, що мала місце протиправна поведінка відповідача, яка спричинила шкідливий результат для позивача, а відтак не може вважатися доведеним причинний зв'язок між заподіяною шкодою та поведінкою особи.
За приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оскільки встановленням обставин по справі підтверджується, що угоди про співробітництво від 01 вересня 2010 року та від 01 вересня 2011 року носять безоплатну основу та не є договорами оренди, зазначені угоди недійсними правочинами не визнавались, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено протиправної поведінки відповідача, що полягала у безпідставному використанні приміщення позивача, як і не доведено наявності у діях відповідача всіх необхідних елементів складу правопорушення, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми коштів, визначених позивачем як збитки.
Також, слід зазначити, що в контексті статті 1 ГПК України та статті 3 ЦК України, кожна особа має право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Тобто, названими статтями встановлено, що позивач має право на подання позову лише в тому разі, коли діями відповідача порушується право чи інтереси безпосередньо позивача, а не взагалі з будь-яких питань, де, як вважає позивач, є порушення норм чинного законодавства.
Отже, для звернення до суду з позовом, заявник повинен обґрунтувати не лише порушення відповідачем положень чинного законодавства, а і свій матеріально-правовий інтерес.
Звертаючись до господарського суду, позивач посилається на обставини, відображені уповноваженими особами Державної фінансової інспекції в Харківській області в акті ревізії.
Однак, колегія суддів звертає увагу, що сам по собі акт документальної ревізії фінансово-господарської діяльності, складений Державною фінансовою інспекцією в Харківській області, яким встановлено відповідні порушення позивачем не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки згідно ст. 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Отже, довідка контрольно-ревізійного управління чи акт перевірки може бути підставою для вчинення відповідних процесуальних дій посадовими особами (зокрема - пред'явлення відповідного позову до суду), однак не позбавляє відповідну особу процесуального обов'язку доводити свої вимоги належними та допустимими доказами.
Так, за умови існування між сторонами договірних правовідносин, посилання на висновки перевірки Державної фінансової інспекції в Харківській області, як на підставу для задоволення позовних вимог, є неправомірними, а інших документів, на підтвердження розміру понесених позивачем збитків ані позивачем, ані скаржником до суду не надано. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати.
У той же час, виявлення вказаних порушень може бути підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому чинним законодавством порядку.
Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів також зазначає, що доводи апеляційної скарги Державної фінансової інспекції в Харківській області не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, а також не мають правових підстав для задоволення викладених в апеляційній скарзі вимог.
За таких обставин, Державна фінансова інспекція в Харківській області під час розгляду її апеляційної скарги не надала жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності своїх вимог. Наведені нею в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Її позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому, вказані вимоги заявника, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 04.12.2013 у справі №922/4627/13.
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Харківській області залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 04.12.2013 року у справі № 922/4627/13 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.
Повний текст постанови складено та підписано 27 січня 2014 року
Головуючий суддя Істоміна О.А.
Суддя Барбашова С.В.
Суддя Плужник О.В.
З оригіналом згідно
пом. судді Острась Н.М.
27.01.2014