Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
№22-ц/778/5859/13 Головуючий у 1 інстанції: Бондаренко І.В.
Суддя-доповідач: Глазкова О.Г.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2013 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Бєлки В.Ю.,
Суддів: Глазкової О.Г.,
Каракуші К.В.,
При секретарі: Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою скаргу ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку квартири,-
ВСТАНОВИЛА :
У червні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку квартири, в якому просила суд визнати за нею право власності на 29/100 частин квартири АДРЕСА_2 як на частину спільного майна подружжя. Також, позивач просить визнати за відповідачем право власності на таку ж частку цієї квартири, та стягнути з відповідача витрати на сплату судового збору в сумі 544,34 грн. та витрати на оплату послуг товарознавця в сумі 300 грн.
Відповідач з позовом не погодився та зазначив, що спірну квартиру він придбав хоча і в період любу з позивачкою, але за свої власні кошти, отримані від продажу належної йому квартирі в м. Києві, крім того, позивач пропустила строк подачі позову до суду.
В судовому засіданні встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 02.06.1995 Току.
На підставі ордеру №84971 від 23.09.1991 року, та на підставі розпорядження органу приватизації Ватутинської районної Ради народних депутатів №704 від 27.02.1997 року відповідач ОСОБА_3 тримав та приватизував на своє ім'я квартиру АДРЕСА_1.
05 березня 1997 року ОСОБА_3 продав належну йому квартиру АДРЕСА_1, договір про що укладений на Київській універсальній біржі за реєстраційним емером С5332/1995.
З договору вбачається, що квартира відповідачем продана за 200 грн. /п.5 Договору/.
13 березня 1997 року ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_2 в Запоріжжі, договір купівлі-продажу укладений на Запорізькій товарній біржі «Правобережная».
Згідно п.6 вказаного договору, квартира придбана ОСОБА_3 за 11160 грн..
02 листопада 1999 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано.
26 листопада 1999 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 за 12674 грн. кімнату №4 площею 2,4 кв. м. в квартирі АДРЕСА_2, яка складає 21/50 частку квартири, про що укладено договір купівлі-продажу, засвідчений у вказаний день приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6.
На даний час, згідно техпаспорту на спірну квартиру, ОСОБА_3 належить 29/50 частин казаної квартири, а ОСОБА_4 - 21/50 частин.
Як зазначила позивач, і це не оспорювалось відповідачем в судовому засіданні, після купівлі зазначеної кімнати з кінця 1999 року ОСОБА_4 стала проживати в спірній квартирі, їх стосунки з відповідачем налагодились, вони знов почали жити як чоловік та дружина.
10 березня 2001 року сторони по справі знов зареєстрували шлюб між собою, а з грудня 2012 року проживають окремо. Зі слів сторін по справі, в 2013 році Хортицьким районним судом М.Запоріжжя внесено рішення про розірвання шлюбу, але копію цього рішення сторони суду не надали, своє розлучення органах РАГСу, з їх слів, не зареєстрували.
24.05.2013 року відповідач надіслав позивачці листа з пропозицією придбати належну йому частку квартири на підставі ст.362 ЦК України
Позивач ОСОБА_4 подала суду заяву про поновлення строку позовної давності для подання позову про розподіл належних на даний час відповідачу 29/50 частин спірної квартири, як на спільне майно подружжя, мотивуючи свою заяву тим, що після розірвання шлюбу з відповідачем в 1999 році у неї не було всіх необхідних документів на квартиру, а про порушення свого права щодо спільного майна подружжя вона дізналась в травні 2013 року, коли отримала від відповідача листа про намір продати належну йому частку квартири.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2013 року позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 29/100 частин квартири АДРЕСА_2.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 29/100 частин квартири АДРЕСА_2.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 544, 34 грн., в іншій частині стягнення судових витрат - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає та не підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в частині визнання права власності, суд правильно дійшов висновку про поновлення строку подання позову, оскільки про порушення її права щодо спільного майна подружжя їй стало відомо у травні 2013 року, коли вона отримала від відповідача листа про намір продати належну йому частку квартири. Отже, спірна квартира АДРЕСА_2 була придбана сторонами у період шлюбу в 1997 році.
Після розірвання шлюбу, а саме з кінця 1999 року, на протязі строку позовної давності стосунки між сторонами налагодилися, вони стали проживати як чоловік та дружина. В березні знову зареєстрували шлюб та проживали однією сім'єю до кінця 2012 року.
Таким чином, строк позовної давності для позивача не сплив та її порушене право підлягає захисту, оскільки відповідно до вимог ст. 72 СК України в даному випадку застосовується позовна давність в три роки, яка обчислюється з дня, коли особа дізналася про порушення свого права.
Так, відповідач ОСОБА_3 стверджує, що позивач ОСОБА_4 не надала письмових доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
Проте, з такими доводами погодитися не можна, оскільки сам ОСОБА_3 надав письмові докази, які підтверджують той факт, що спірна квартира АДРЕСА_2 була придбана сторонами за спільні кошти.
Як вбачається з договорів купівлі - продажу нерухомості, вартість спірної квартири у м. Запоріжжі значно перевищує вартість квартири АДРЕСА_1. Отже, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги доводи відповідача, що грошові кошти, за які була придбана квартира в м. Запоріжжі, були його особистою власністю, оскільки джерелом їх походження був правочин з продажу належної відповідачу на праві власності квартири в м. Києві.
Відповідач ОСОБА_3 стверджує, що існує повна прозорість в походженні коштів на придбання квартири в м. Запоріжжі, оскільки квартира в м. Києві не могла коштувати 200 грн., а тому суд не міг цього не розуміти.
Крім цього, ОСОБА_3 стверджує, що на момент придбання квартири в м. Запоріжжі позивач не працювала, а тому не могла вкласти кошти в придбання квартири.
Проте, відповідно до ст. 22 КпШС України та ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з вимогами ст. ст. 28, 29 КпШС України, ст. ст. 69-71 СК України, у разі поділу майна подружжя, що є спільною сумісною власністю вважається, що їх частки у спільному майні є рівними. Це також відповідає вимогам ст. 370 ЦК України.
Таким чином, суд правильно дійшов висновку, що 29/50 частини у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 є об'єктом спільної сумісної власності позивача та відповідача, як колишнього подружжя, а тому кожному з них належить по 29/100 частини спірної квартири.
Таким чином, суд першої інстанції виконав всі вимоги закону, всебічно дослідив надані докази та ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2013 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: