ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.01.2014 року Справа № 904/7512/13
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Березкіної О.В.- доповідача,
суддів: Іванова О.Г., Подобєда І.М.
при секретарі: Погорєловій Ю.А.
Представники сторін:
від відповідача-1: Пивоварчук А.С. представник, довіреність №61 від 23.04.12;
від відповідача-2: Мовчан Д.Ю. директор, наказ №1 від 02.02.09;
представник позивача та відповідача-3 у судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Південне" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2013р. у справі №904/7512/13
за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Південне"
до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"
відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Лекс"
відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс"
про визнання договорів недійсними
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2013 року (суддя Мартинюк С.В.) у задоволенні позовних вимог сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Південне» до Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро», Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Лекс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" про визнання договорів недійними - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Південне» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» звернулись із апеляційними скаргами, в яких просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування своєї скарги, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Південне» посилається на те, що оскаржені договори суперечать нормам ЦК України, Законам України «Про іпотеку», « Про заставу» та « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Апелянт вважає, що Банк ввів ТОВ «Альфа-Лекс» в оману щодо відсутності прав іншої особи, а саме, позивача, на пріоритетне придбання заставного майна ТОВ «Судносервіс», що тягне недійсність оспорюваних правочинів.
Так, виходячи із укладеного попереднього договору, позивач вважає себе обтяжувачем майна, яке є предметом оспорюваних договорів і має першочергове право на придбання означеного майна. Проте, його не включення до складу обтяжувачів майна, позбавило його права брати участь при реалізації предмета застави, яким є майно за попереднім договором, та запропонувати найвищу ціну.
Крім того, оспорюваними договорами було відчужене майно, яке не є предметом іпотеки, що свідчить про невідповідність змісту правочину положенням закону України «Про іпотеку» і є підставою для визнання договору недійсним.
В обґрунтування своєї скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» посилається на те, що висновки суду про можливість іпотекодержателя самостійно визначати ціну продажу предмету іпотеки є такими, що не відповідають положенням ч.6 статті 38 Закону України «Про іпотеку». Крім того, апелянт вважає, що при укладенні договорів № 1, № 2 відповідачем було порушено вимоги означеного закону в частині визначення ціни продажу переданого в іпотеку майна та порядку повідомлення зацікавлених осіб про такий продаж відповідно до застереження в іпотечному договорі.
Договір № 3 був укладений відповідачем 1 без відповідних повноважень як представника при укладанні договору, що також є підставою для визнання договору недійсним.
Ухвалами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 року та 26.12.2013 року апеляційні скарги були прийняті до розгляду, розгляд справи було призначено у судовому засіданні на 15 січня 2014 року.
Ухвалою від 15.01.14р. розгляд справи було відкладено на 29 січня 2014 року у зв"язку з відсутністю сторін.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У судовому засідання представник ПАТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" та ТОВ "Альфа-Лекс" заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду залишити без змін. Представник ТОВ "Судносервіс", який був належним чином повідомлений про слухання справи 29 січня 2014 року, у судове засідання не з"явився.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Судом встановлено, що 08.05.2013 р. між ПАТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" та ТОВ "Альфа-Лекс" було укладено Договір купівлі-продажу нежитлових будівель виробничого призначення; 05.06.2013 між ПАТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" та ТОВ "Альфа-Лекс" було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, а також 05.06.2013 р. між ТОВ "Судносервіс", від імені якого виступив Банк, та ТОВ "Альфа-Лекс" було укладено Договір купівлі-продажу обладнання (далі - оскаржувані договори).
Предметом вказаних договорів є майно ТОВ "Судносервіс", що перебувало в заставі та іпотеці Банку відповідно до вищезазначених Договорів застави № 120811-З/1 від 12.08.2011 р., № 300811-З/6 від 30.08.2011 р., № 010911-З від 01.09.2011 р. та Іпотечного договору № 300811-І від 30.08.2011 р., тобто те саме майно щодо якого сторони, за Попереднім договором від 07.03.2013 р., зобов'язалися укласти основний договір купівлі-продажу обладнання та попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна.
Звертаючись із позовом про визнання означених договорів недійсними, позивач посилався на те, що сторонами не дотримано позасудового порядку звернення стягнення на предмети застави та іпотеки; ціна відчуження не відповідає реальній вартості майна; сторонами без правових підстав відчужено майно, що не є предметом іпотеки; оспорювані правочини вчинено неуповноваженою особою відповідача-1; оспорювані правочини вчинено під впливом омани.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Банком дотримано встановлену Законами України "Про іпотеку", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", процедуру звернення стягнення на майно, що є предметом оспорюваних договорів купівлі-продажу, ТОВ "Альфа-Лекс" правомірно набуло право власності на предмети оспорюваних договорів, а відтак відсутні, передбачені ст.ст. 203, 215 ЦК України, підстави для визнання оспорюваних договорів недійсними.
Крім того, правові наслідки неукладення основного договору встановлені ч. 2 ст. 635 ЦК України, згідно якої сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завданні простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Отже, наявність попереднього договору між позивачем та банком, не може бути підставою для визнання договорів недійсними.
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
З матеріалів справи вбачається, що 07 березня 2013 р. між Банком та позивачем був укладений Попередній договір, предметом якого є зобов'язання сторін, у строк до 07.06.2013 року, укласти основний договір купівлі-продажу обладнання, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Судносервіс" та є предметом договорів застави №120811-З/1 від 12.08.2011 р., №300811-З/6 від 30.08.2011 р., №010911-З від 01.09.2011 р., що укладені між ПАТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" і ТОВ "СУДНОСЕРВІС", які містять застереження про право Банку на продаж предметів застави будь-якій третій особі; зобов'язання сторін, у строк до 07.06.2013 року, укласти попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, що належить ТОВ "Судносервіс" та є предметом Іпотечного договору № 300811-І від 30.08.2011 р., що укладений між ПАТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" і ТОВ "СУДНОСЕРВІС", який містить застереження про право Банку реалізувати предмет іпотеки будь-якій третій особі.
Проте, ПАТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" та ТОВ "Альфа-Лекс" 08.05.2013 р. було укладено Договір купівлі-продажу нежитлових будівель виробничого призначення; 05.06.2013 між цими ж сторонами було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, а також 05.06.2013 р. між ТОВ "Судносервіс", від імені якого виступив Банк, та ТОВ "Альфа-Лекс" було укладено Договір купівлі-продажу обладнання (далі - оскаржувані договори).
Відповідно до ч.2,3 ст. 635 ЦК України сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Таким чином, законом передбачені певні правові наслідки у випадку ухилення сторони від укладання основного договору у вигляді відшкодування збитків.
Оскаржуючи спірні договори, за якими позивач не був стороною, він посилався на порушення своїх прав на спірне майно, передбачених попереднім договором.
Як роз'яснено у п. 2.5.2 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів» недійсними, оспорювані правочини можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
Проте, доказів того, що саме права позивача порушені спірними договорами позивачем не надано, оскільки лише укладання попереднього договору не свідчить про придбання стороною цього договору права на майно до укладання основного договору.
Посилання позивача на те, що його права як обтяжувача майна, переданого за спірними договорами іншим особам, були порушені, не відповідають обставинам справи та діючому законодавству.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Згідно ст. 38 Закону України "Про іпотеку" якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
З матеріалів справи вбачається, що 07.03.2013 р. Банком було направлено на адресу ТОВ "Судносервіс" повідомлення за №6/21-1871 з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі непогашення заборгованості протягом 30 календарних днів. Також, Банк в установленому порядку зареєстрував звернення стягнення на предмети застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, що підтверджується витягами №№ 40452829, 40452846, 40452863 від 17.04.2013 р.
За таких обставин доводи апелянта - сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Південне», про порушення Банком позасудового порядку звернення стягнення на майно, відчужене за оспорюваними договорами, є неспроможними.
Статтею 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням шляхом продажу предмета забезпечувального обтяження третій особі. При цьому обтяжувач зобов'язаний у порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір реалізувати таке право із зазначенням обраного ним способу, місця та часу проведення процедури продажу. Обтяжувач вправі продати предмет обтяження будь-якій особі-покупцю або на публічних торгах.
Судом встановлено, що позивач не мав та не має зареєстрованих у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вимог щодо комплексу нежитлових будівель виробничого призначення, розташованого за адресою: м. Каховка, вул. Леніна, 124Б, тобто, він не є ані зареєстрованим обтяжувачем, ані взагалі обтяжувачем майна, що відчужувалося за оспорюваними договорами, оскільки укладення Попереднього договору від 07.03.2013 р. не призвело до виникнення забезпечувального обтяження з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" приватні обтяження можуть бути забезпечувальними та іншими договірними.
Забезпечувальним є обтяження, яке встановлюється для забезпечення виконання зобов'язання боржника або третьої особи перед обтяжувачем.
Іншими договірними є приватні обтяження, які не віднесені до забезпечувальних і виникають унаслідок передачі рухомого майна, право власності на яке належить обтяжувачу, у володіння боржнику, або з інших підстав, що обмежують право обтяжувача чи боржника розпоряджатися рухомим майном.
Статтею 21 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено види забезпечувальних обтяжень, до яких належать:
1) застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України,
що виникає на підставі договору;
2) право застави рухомого майна згідно з статтею 694 Цивільного кодексу України;
3) право притримання рухомого майна згідно з параграфом 7 глави 49 Цивільного кодексу
України;
4) інші обтяження рухомого майна, які кваліфікуються як забезпечувальні.
Статтею 34 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено види договірних обтяжень, до яких належать:
1) передача рухомого майна повіреному або комісіонеру згідно з договором доручення або з договором комісії;
2) передача рухомого майна власником у строкове володіння та користування іншій особі, у тому числі згідно з договором найму;
3) передача рухомого майна в управління, якщо договір управління майном забороняє управителю відчужувати передане в управління рухоме майно;
4) купівля-продаж рухомого майна з правом або зобов'язанням зворотного викупу;
5) купівля-продаж рухомого майна за умов, визначених статтею 697 Цивільного кодексу України;
6) зобов'язання боржника передати право власності на рухоме майно обтяжувачу за умови настання певної події в майбутньому;
7) відступлення права вимоги;
8) інші обтяження рухомого майна, які кваліфікуються як договірні.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що Попередній договір від 07.03.2013 р. не є договірним обтяженням в розумінні Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", а позивач помилково вважає себе обтяжувачем в розумінні даного Закону, є правильними, такими, що відповідають діючому законодавству.
Крім того, доводи апелянта - сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Південне», про те, що оспорюваними договорами було відчужене майно, яке не є предметом іпотеки, а саме - автостоянка для пожежної машини з приміщенням для складування елеваторного обладнання комплексу об'єктів для операцій з насінням соняшника, Я2, загальна площа 438,5 кв.м., що також свідчить про невідповідність змісту правочину положенням закону України « Про іпотеку» і є підставою для визнання договору недійсним, також не ґрунтуються на законі.
Так, згідно з ч. 3 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
Відповідно до 1.3. Іпотечного договору №300811-І від 30.08.2011р., предмет іпотеки передається ТОВ "СУДНОСЕРВІС" в іпотеку разом зі всіма складовими частинами, внутрішніми системами, поліпшеннями, що існують на час укладання цього Договору та можуть виникнути у майбутньому. Іпотека за цим договором поширюється і на частину об'єкта Предмету іпотеки, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до Предмету іпотеки після укладання цього Договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
Судом встановлено, що у 2012 р. на території розташування комплексу нежитлових будівель виробничого призначення за адресою: Херсонська область, м. Каховка, вул.Леніна, 124Б попереднім власником ТОВ "Судносервіс" до даних нежитлових приміщень було приєднано автостоянку для пожежної машини з приміщенням для складування елеваторного обладнання комплексу об'єктів для операцій з насінням соняшника, літ.Я2, загальною площею 438,5 кв.м. Вказаний об'єкт нерухомості не виділявся в натурі, не реєструвався як окремий об'єкт нерухомості, що підтверджується новим Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 16.12.2012 р., виданим Виконавчим комітетом Каховської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Каховської міської ради № 475 від 11.12.2012 р. В описі об'єкта нерухомості за реєстраційним номером 19580178 було додано пункт "автостоянка для пожежної машини з приміщенням для складування елеваторного обладнання комплексу об'єктів для операцій з насінням соняшника, Я2, загальною площею 438,5 кв.м.".
Відповідно до п. 17. Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо об'єкта нерухомого майна, право власності на який заявлено вперше, державний реєстратор відкриває розділ у Державному реєстрі прав, реєстраційну справу та присвоює реєстраційний номер такому об'єкту.
Судом встановлено, що реєстраційний номер предмета іпотеки 19580178 після приєднання вказаної автостоянки залишився незмінним, окремого власного реєстраційного номеру автостоянці не присвоєно, в той час як при побудові нового об'єкта нерухомості Порядок вимагає присвоєння окремого реєстраційного номеру.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що вказаний об'єкт нерухомості входить до складу комплексу нежитлових будівель виробничого призначення, які у Реєстрі прав власності на нерухоме майно зареєстровані за єдиним номером 19580178, а тому є складовою частиною предмета іпотеки в розумінні як ст. 5 Закону України "Про іпотеку" так і п. 1.3. Іпотечного договору № 300811-І від 30.08.2011 р., є правильними.
Відповідно до ч.6 ст. 38 Закону України « Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Частиною 6 ст. 38 Закону України « Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.
З пункту 4 Договору купівлі-продажу нежитлових будівель виробничого призначення від 08.05.2013 року вбачається, що вартість іпотечного майна визначена професійним оцінювачем - ПП "Експертно-консалтингова група "Велес", про що складено відповідний Висновок. Так само, згідно з п. 4 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.06.2013 року ринкова вартість останньої визначена суб'єктом оціночної діяльності - ПП "Діалог", про що складено відповідний висновок.
За таких обставин доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» про порушення Банком положень ч.6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» в частині визначення ціни продажу переданого в іпотеку майна, не відповідають обставинам справи, а незгода іпотекодавця з ціною продажу є підставою для відшкодування різниці, а не для визнання договору недійсним.
З огляду на це не підлягає задоволенню заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» про призначення по справі будівельно-технічної експертизи для вирішення питання щодо ринкової вартості комплексу нежитлових будівель виробничого призначення, оскільки для вирішення означеної справи це питання не має правового значення і для вирішення господарського спору проведення такої експертизи не є необхідним.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ст. 36 вказаного Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі. Відповідне застереження в іпотечному договорі вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя і визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає останньому застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
За таких обставин посилання апелянта - Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» на те, що наявність на розгляді в суді цивільної справи про стягнення заборгованості за кредитним договором свідчить про не безспірність заборгованості і як наслідок, неможливості позасудового врегулювання на підставі договору, є неспроможними і такими, що не ґрунтуються на законі.
Крім того, безпідставними є посилання апелянта - Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» на укладання договору № 3 відповідачем 1 без відповідних повноважень як представника.
З оспорюваних договорів вбачається, що при його укладанні від імені Банку виступав начальник відділу судового захисту Юридичного управління Банку Пивоварчук А.С., який діяв на підставі довіреності, від 8.05.2013 року, посвідченої Римською А.В., приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО за реєстровим № 700.
Означена довіреність ( л.с. 143 т.1) видана Публічним акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» в особі голови правління Макарова П.О. на ім'я начальник відділу судового захисту Юридичного управління Банку Пивоварчук А.С. на вчинення юридичних дій, пов'язаних з укладанням від імені та в інтересах ПАТ « Банк Кредит Дніпро» правочинів купівлі-продажу, застави, іпотеки рухомого та нерухомого майна, інших правочинів щодо розпорядження рухомим та нерухомим майном, в тому числі того, що перебуває в заставі або іпотеці ПАТ «Банк Кредит Дніпро».
Таким чином, розглядаючи справу, господарський суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясував всі обставини справи, дав належну правову оцінку наданим сторонам доказам, доводам та запереченням, і ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що у відповідності до статті 103 ГПК України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Південне», м. Дніпропетровськ та Товариства з обмеженою відповідальністю « Судносервіс» - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2013 року у справі № 904/7512/13 - залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дати її прийняття.
Повний текст виготовлено 30.01.2014 року.
Головуючий суддя О.В. Березкіна
Суддя І.М.Подобєд
Суддя О.Г.Іванов