КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2014 р. Справа№ Б3/122-12

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Копитової О.С.

суддів: Самсіна Р.І.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання - Атарщіковій А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк»

на ухвалу господарського суду м. Києва від 12.11.2013

у справі № Б3/122-12 (суддя Наріжний С.М.)

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Сітістейтсервіс»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Алта Проперті»

про банкрутство

за участю представників:

від апелянта: Будниченко О.В. довіреність № 010-01/8434 від 27.12.2010;

Бабій О.В. довіреність № 010-01/2215 від 19.03.2013.

від заявника: Божук А.В. довіреність б/н від 30.12.2013.

від боржника: Кравченко І.В. довіреність б/н від 27.12.2013.

розпорядник майна: Мальцева А.В.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Сітістейтсервіс» (надалі по тексту ТОВ «Сітістейтсервіс») до боржника товариства з обмеженою відповідальністю «Алта Проперті» (надалі по тексту ТОВ «Алта Проперті», боржник) про банкрутство.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.10.2012 року порушено провадження у справі № Б3/122-12, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та призначено її розгляд у підготовчому засіданні на 31.10.2012 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.02.2013 року у даній справі закінчено попереднє засідання, затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 665494726,61 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою, публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» оскаржувало зазначену ухвалу до Київського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2013 р. ухвалу попереднього засідання господарського суду Київської області від 13.02.2013 р. у справі № Б3/122-12 залишено без змін, апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишено без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.07.2013 р. у справі № Б3/122-12 касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2013 року у справі № Б3/122-12 скасовано, ухвалу господарського суду Київської області від 13.02.2013 р. у справі № Б3/122-12 в частині визнання та затвердження в реєстрі вимог кредиторів боржника грошових вимог публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" скасовано, справу в зазначеній частині передано на новий розгляд до господарського суду Київської області.

За результатами нового розгляду ухвалою попереднього засідання господарського суду Київської області від 12.11.2013 по справі № Б3/122-12 (суддя Наріжний А.В.) визнано грошові вимоги кредитора публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (надалі по тексту ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», банк, скаржник) до боржника ТОВ «Алта Проперті» в розмірі 665 140 298,61 грн., з яких: 664 913 949,25 грн. - перша черга та підлягають включенню окремо до реєстру вимог кредиторів, 226349,36 грн. - четверта черга задоволення вимог кредиторів; зобов'язано розпорядника майна боржника включити до реєстру грошових вимог кредиторів боржника визнані судом кредиторські вимоги банку та внести окремо до реєстру вимоги кредитора, які забезпечені заставою майна боржника і відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром, тощо.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу попереднього засідання господарського суду Київської області від 12.11.2013 року по справі № Б3/122-12 в частині відмови у включенні до реєстру вимог кредиторів за кредитним договором №151407К19 від 22.03.2007 року та визначення черговості задоволення вимог банку за кредитним договором № 15107К13 від 13.02.2007 року та прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати банк кредитором боржника з вимогами у розмірі 50 073 296,42 дол. США, 359 728 904,92 грн., що разом в гривневому еквіваленті складає 759 964 763,22 грн. та окремо внести їх до реєстру вимог кредиторів першої черги, як такі, що забезпечені заставою майна боржника, а також окремо внести до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором № 151409Z71 від 05.01.2010 року, іпотечним договором № 151410Z13 від 26.01.2010 року.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу банк, з посиланням на умови іпотечних договорів, стверджує про те, що всі його вимоги повністю забезпечені іпотекою майна боржника і підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів першої черги, в зв'язку з чим, на думку банку, судом першої інстанції помилково віднесено витрати, пов'язані зі зверненням стягнення на предмет іпотеки до четвертої черги задоволення вимог кредиторів. Також банк вважає безпідставною відмову у включенні до реєстру вимог кредиторів вимог банку за кредитним договором № 151407К19 від 22.03.2007 року, оскільки вимоги кредитора, який є іпотекодержателем, зокрема щодо сплати заборгованості за кредитним договором в межах вартості предмету іпотеки заявлені до боржника, який є іпотекодавцем - є грошовими вимогами та підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів боржника, як забезпечені іпотекою майна боржника.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 колегією суддів у складі: головуючого судді - Копитової О.С., суддів: Сотнікова С.В., Шипка В.В. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.12.2013.

Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013, враховуючи перебування судді Шипка В.В. у відпустці, склад колегії було змінено та доручено здійснювати розгляд справи колегії у складі: головуючого судді - Копитової О.С., суддів: Остапенка О.М., Сотнікова С.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 колегією суддів справу прийнято до свого провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 відкладено розгляд апеляційної скарги на 08.01.2014.

Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду від 08.01.2014, у зв'язку з перебуванням суддів Копитової О.С., Остапенка О.М. та Сотнікова С.В. у відпустці, склад колегії було змінено та доручено здійснювати розгляд справи колегії у складі: головуючого судді - Верховця А.А., суддів: Самсіна Р.І., Шаптали Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.01.2014 року колегією суддів справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду на 21.01.2014 року.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2014 року в зв'язку з виходом судді Копитової О.С. з відпустки склад колегії було змінено та доручено здійснювати розгляд справи колегії у складі: головуючого судді - Копитової О.С., суддів: Самсіна Р.І., Шаптали Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2014 року колегією суддів справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду на 21.01.2014 року.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 41 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено місцевим судом та підтверджено матеріалами справи протягом встановленого ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» 30-денного строку до господарського суду Київської області з заявою про визнання кредитором ТОВ «Алта Проперті» звернулось ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України». Грошові вимоги банку з урахуванням уточнень, які банк просить включити до реєстру вимог кредиторів першої черги складають 759 964 763,22 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги банк посилається на наявність у боржника перед ним заборгованості за кредитним договором № 15107К13 від 13.07.2007 року на суму 665 113 744,45 грн. та кредитним договором № 151407К19 від 22.03.2007 рок на суму 94 849 871,77 грн. Також банк просить визнати його кредитором боржника на суму судового збору в розмірі 1 147 грн.

Щодо вимог банку за кредитним договором № 15107К13 від 13.07.2007 року на суму 665 113 744,45 грн.

Судом встановлено, що 13.07.2007 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ТОВ «Алта Проперті» укладено кредитний договір № 15107К13 (далі - кредитний договір), відповідно до п. 3.1 якого банк відкриває позичальникові невідновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру використання відповідно до положень та умов цього договору.

Пунктом 3.2.1. кредитного договору (в редакції додаткової угоди

№ 15107К13-36 від 19.01.2010 р.) встановлено, що ліміт кредитної лінії: 34193393,56 доларів США та 294216341,80 грн.

Відповідно до п. 3.2.6. кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 15107К13-46 від 30.09.2011 р.), процентна ставка для частини кредиту у доларах США становить:

на період з 13.07.2007 р. по 30.04.2007 р. - 13,5 % річних;

на період з 01.05.2007 р. по 30.09.2008 р. - 12,5 % річних;

на період з 01.10.2008 р. по 31.12.2008 р. - 14,5 % річних;

на період з 01.01.2009 р. по 20.12.2009 р. - 12,5 % річних;

на період з 21.12.2009 р. по 31.06.2011 р. - 3 % річних;

починаючи з 01.07.2011 р. - 0,1 % річних.

процентна ставка для частини кредиту у гривнях становить:

на період з 21.12.2009 р. по 30.06.2011 р. - 6 % річних;

починаючи з 01.07.2011 р.- 0,1 % річних.

Позичальник сплачує банкові проценти за користування кредитом у розмірі, зазначеному в п. 3.2 цього договору, у валюті кредиту, які підлягають сплаті щомісячно до 7 числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 3.5.1. кредитного договору, з урахуванням змісту додаткових угод).

Відповідно до п. 8.1 кредитного договору, останній набуває чинності з дати його підписання повноважними представниками позичальника та банку. Договір залишається чинним до дати повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

На виконання умов договору кредитор надав (перевів) боржнику кредит у сумі 34193393,56 дол. США та 294216341,80 грн., що підтверджується долученими до кредиторської заяви банку виписками з особового рахунку боржника та не заперечується боржником.

Однак, позичальник свої зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами згідно умов кредитного договору, як зазначає банк, у повному обсязі не виконав, доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом суду не надав.

За таких обставин колегія суддів погоджується з місцевим судом щодо наявності підстав для визнання вимог банку в розмірі 34193393,56 дол. США та 291087941,80 грн. заборгованості по кредиту, 1306187,58 дол. США та 21744352,32 грн. заборгованості по відсотках за користування кредитом за період з 01.04.2010 року по 11.10.2012 року.

Крім того, банк просить визнати його вимоги відносно заборгованості за комісією по управлінню кредитом на суму 3 392 889,98 грн., за платою за зміну умов договору в розмірі 1000 грн., пеню 24 535 764,84 грн. та 2 750 151,38 дол. США, 3% річних - 7 979 694,93 грн. та 856 645,43 дол. США, інфляційні втрати - 3 589 206,4 грн., судові витрати пов'язані зі зверненням стягнення на предмет іпотеки на суму 205 615,2 грн.

Пунктом 4.1 та пп. 3.2.7 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний сплатити банкові комісію за управління кредитом у розмірі 0,05% від суми кредиту щомісячно за період з 13.02.2007 року по 30.04.2007 рокц та 0,04 % за період з 01.05.2007 року по 01.07.2011 року.

Підпунктом 4.1.1 договору передбачено, що комісія за управління кредитом нараховується у національній валюті України на дату нарахування і підлягає сплаті щомісячно до 7 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п. 4.1 кредитного договору (в редакції додаткової угоди

№ 15107К13-42 від 30.07.2010 р.), сторони домовились, що позичальник сплачує банку плату в сумі 1000,00 грн. за зміну умов договору за цією додатковою угодою.

Враховуючи визначені умови договору, а також відсутність у матеріалах справи доказів сплати комісії за управління кредитом, нарахованої за вказаний вище період, а також плати за зміну умов договору колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо визнання вимог банку в цій частині.

Пунктом 7.2 кредитного договору встановлено, що у разі невиконання зобов'язань згідно з п.п. 3.4.1, 3.5.1 цього договору позичальник сплачує банкові пеню у валюті кредиту. У разі невиконання зобов'язань згідно п. 4.1., 7.4. цього договору позичальник сплачу банкові пеню у гривнях. Пеня нараховується на суму прострочених платежів із розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі, зазначеному у п. 3.2. договору.

Відповідно до частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наявність прострочки щодо сплати кредиту, відсотків та інших платежів визначених договором колегія суддів вважає вірним висновок господарського суду щодо визнання вимог банку відносно пені на суму 46 517 724,82 грн., 3 % річних у розмірі 856645,43 дол. США та 7979694,93 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 589 206,40 грн.

Як убачається з матеріалів справи 05.01.2010 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (іпотекодержатель) та ТОВ «Алта Проперті» (іпотекодавець), було укладено іпотечний договір № 151409Z71.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору (у редакції додаткової угоди про внесення змін № 151409Z71-1 до іпотечного договору від 05.01.2010 р. № 151409Z71), іпотекою за цим договором забезпечуються усі вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору від 13.02.2007 р. № 15107К13 між іпотекодавцем та іпотекодержателем, відповідно до якого іпотекодавцю відкрито не відновлювальну кредитну лінію з лімітом заборгованості 34193393,56 доларів США та 294216341,80 грн., на умовах, визначених кредитним договором, строком погашення 31.12.2014 р., з нарахуванням процентів комісій та інших платежів у відповідності до умов кредитного договору.

Згідно з п. 1.3. договору предметом іпотеки, що є забезпеченням у кредитному договорі зобов'язань іпотекодавця, є нерухоме майно - земельна ділянка площею 50,0001 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0115, що належить іпотекодавцю на праві власності та розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, Сошниківська сільська рада, цільове призначення - для ведення підсобного сільського господарства. За домовленістю сторін на дату укладення цього договору заставна вартість предмета іпотеки складає 38 400 000 грн.

Вказаний договір підписаний представниками сторін, скріплений відтисками печаток юридичних осіб та засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В. та зареєстрований в реєстрі за номером 2.

Підпунктами 2.1.4. та 2.1.5. Іпотечного договору закріплено право кредитора у разі невиконання позичальником умов кредитних договорів одержати задоволення своїх вимог за рахунок предметів іпотеки переважно перед іншими кредиторами. За рахунок предметів іпотеки кредитор має право задовольнити в повному обсязі вимоги, що випливають з кредитного договору на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, комісії та інші платежі, неустойку, пеню, витрати пов'язані з пред'явленням вимог за основним зобов'язанням, зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрати на утримання, збереження предмету іпотеки їх страхування, а також інші збитки, завдані порушенням умов кредитного договору.

Рішенням господарського суду Київської області від 26.12.2012 року по справі № 14/009-12 в зв'язку з непогашенням боржником заборгованості за кредитним договором № 15107К13 від 13.02.2007 року за позовом ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» звернуто стягнення, зокрема і на предмет іпотеки переданого боржником банку згідно іпотечного договору № 151409Z71 майна. Також зазначеним рішенням присуджено до стягнення з боржника та його майнових поручителів солідарно 64 380 грн. судового збору та 141 235,20 грн. витрат за проведення судової експертизи.

В поданій суду заяві банк також просив суд визнати його кредитором боржника на суму судових витрат.

Враховуючи той факт, що рішення господарського суду Київської області від 26.12.2012 року по справі № 14/009-12 набрало законної сили і матеріали справи не містять доказів погашення зазначених сум боржником або його майновими поручителями колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо визнання зазначених вимог банку в повному обсязі.

З посиланням на умови іпотечного договору банк вважає, що всі його вимоги підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів боржника першої черги.

Господарський суд першої інстанції в більшій частині погодився з банком, включивши лише суму судових витрат, присуджених до стягнення рішенням господарського суду Київської області від 26.12.2012 року по справі № 14/009-12 до вимог четвертої черги.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає висновки суду першої інстанції щодо визначення розміру вимог першої черги помилковими в силу наступного.

Відповідно до п. 21 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-УІ)» від 28.03.2013 року № 01-06/606/2013 зі змінами внесеними листом від 26.12.2013 року № 01-06/1862/2013 у визначенні господарським судом розміру вимог кредитора, що забезпечені заставою майном боржника, до уваги має братися оцінка майна, погоджена сторонами у відповідному договорі застави (іпотеки). Що ж до черговості задоволення вимог кредиторів, які пов'язані зі сплатою штрафних санкцій, то такі вимоги стосуються всіх кредиторів незалежно від забезпеченості їх грошових вимог.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено вище при укладанні договору іпотеки № 151409Z71 від 05.01.2010 року сторони, за взаємною згодою, визначили вартість майна боржника, що передається в заставу банку в сумі 38 400 000 грн. Матеріали справи не містять доказів щодо внесення сторонами змін до договору іпотеки в частині визначення заставної вартості предмета іпотеки.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що саме цією вартістю майна, визначеною за згодою кредитора і боржника, слід керуватись при встановленні розміру грошових вимог заставодержателя, що забезпечені заставою майна боржника.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 10.10.2012 р. у справі № 5009/1187/12, від 04.04.2012 р. у справі № 26/5005/12051/2011, від 28.08.2013 р. у справі № 5008/1134/2012, від 05.12.2012 р. у справі № 16/186б/85б.

Таким чином розмір вимог банку, що підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів першої черги по кредитному договору № 15107К13 від 13.02.2007 року скрадає 38 400 000 грн. Інші вимоги банку підлягають включенню до четвертої і шостої черги відповідно до положень ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

При цьому колегія суддів, заслухавши доводи банку вважає за необхідне вказати про наступне.

Так, дійсно, нормами ч. 2 ст. 589 Цивільного кодексу України передбачено, що за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Аналогічні положення передбачені приписами ст. 19 Закону України «Про заставу» та ст. 7 Закону України «Про іпотеку».

Однак, задоволення вимог кредитора, що забезпечені заставою майна боржника, у процедурі банкрутства останнього, здійснюється у порядку, передбаченому спеціальними нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а саме - згідно визначення грошового зобов'язання у справі про банкрутство та черговості їх задоволення у процедурі банкрутства.

Суми штрафів і пені відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мають бути включені до реєстру вимог кредиторів окремо та задовольнятися у шосту чергу відповідно до черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Аналогічна правова позиція щодо визначення черговості викладена у постановах Вищого господарського суду України від 03.07.2013 р. у справі № 5009/2033/12, від 28.08.2013 р. у справі № 5008/1134/2012, від 05.12.2012 р. у справі № 16/186б/85б та постанові Верховного Суду України від 13.02.2012 р. у справі № 3-7гс12.

Враховуючи викладені обставини колегія суддів приходить до висновку щодо визнання заявлених банком вимог за кредитним договором № 15107К13 від 13.07.2007 року, з урахуванням судових витрат по справі № 14/009-12, на загальну суму 665 113 744,45 грн., з яких 38 400 000 грн. - вимоги першої черги (забезпечені заставою майна боржника), 580 196 019,63 грн. - вимоги четвертої черги, 46 517 724,82 грн. - вимоги шостої черги.

Щодо вимог банку за кредитним договором № 151407К19 від 22.03.2007 року на суму 94 849 871,77 грн.

Судом встановлено, що 22.03.2007 року між банком та товариством з обмеженою відповідальністю «Євробудком» (надалі по тексту ТОВ «Євробудком», позичальник) було укладено кредитний договір №151407К19 у відповідності до умов якого банк відкриває позичальникові невідновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості,повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру використання відповідно до положень та умов цього договору з лімітом кредитної лінії 10 308 000 дол. США.

Згідно матеріалів справи банк виконав свої зобов'язання та надав позичальнику кредит, а позичальник своїх зобов'язань щодо повного повернення кредиту, сплати відсотків та інших передбачених договором та додатковими угодами до нього платежів не виконав, коштів не сплатив.

Банк зазначає, що у ТОВ «Євробудком» перед ним існує заборгованість у загальному розмірі 94 849 871,77 грн.

Як убачається з матеріалів справи на забезпечення виконання ТОВ «Євробудком» своїх зобов'язань за договором №151407К19 від 22.03.2007 року між банком та ТОВ «Алта-Проперті» було укладено іпотечний договір № 151410Z13 від 26.01.2010 року відповідно до умов якого ТОВ «Алта-Проперті» виступило майновим поручителем та передало банку в заставу належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме земельні ділянки загальною площею 2,9700 га, які розташовані на території Бориспільського району Київської області.

Рішенням господарського суду Київської області від 19.12.2012 року по справі № 16/004-12/2 за позовом банку до ТОВ «Євробудком» та його майнових поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором № 151407К19 від 22.03.2007 року шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки позовні вимоги задоволено та прийнято рішення про звернення стягнення в рахунок погашення боргу, зокрема і на майно боржника, що є предметом іпотеки у відповідності до умов договору № 151410Z13 від 26.01.2010 року. Крім того, зазначеним рішенням присуджено до стягнення з ТОВ «Алта Проперті» 20 734,16 грн. судових витрат.

ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», посилаючись на те, що боржник виступив майновим поручителем ТОВ «Євробудком» за іпотечним договором № 151410Z13 від 26.01.2010 р., яким забезпечено виконання ТОВ «Євробудком» всіх його зобов'язань за кредитного договору № 151407К19 від 22.03.2007 р., просить визнати грошові вимоги до боржника в частині неналежного виконання позичальником - ТОВ «Євробудком» зобов'язань за кредитним договором № 151407К19 від 22.03.2007 р., які забезпечені іпотекою. Також банк просить визнати його кредитором боржника на суму судових витрат в розмірі 20 734,16 грн., що присуджені до стягнення рішенням господарського суду Київської області від 19.12.2012 року по справі № 16/004-12/2.

Господарський суд Київської області визнав вимоги банку лише в частині судових витрат, інші вимоги судом відхилені з посиланням на той факт, що на відносини майнової поруки норми ст. 554 Цивільного кодексу України не поширюються, оскільки застава регулюється нормами параграфу 6 глави 49 Цивільного кодексу України та спеціальним законом. Правові статуси поручителя і майнового поручителя врегульовані окремо, з суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення і для вирішення спорів з їх участю шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону.

Цивільним кодексом України, Законом України "Про іпотеку" не передбачено солідарного обов'язку боржника за основним зобов'язанням та майнового поручителя, в зв'язку з чим, до майнового поручителя не може бути застосовані норми ст. 543 Цивільного кодексу України, згідно якої, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Таким чином, договір іпотеки не породжує у іпотекодавця грошових зобов'язань перед іпотекодержателем, останній має право, в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Оскільки боржник не є позичальником за кредитним договором № 151407К19 від 22.03.2007 р. та не отримував від ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» грошових коштів, то відповідно не має зобов'язань по поверненню кредитних коштів за зазначеним договором, а лише виступає майновим поручителем позичальника - ТОВ «Євробудком».

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з зазначеними висновками місцевого суду та вважає за необхідне зазначити про наступне.

Виходячи зі змісту статей 14, 15 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитор, звертаючись до господарського суду з заявою з грошовими вимогами про визнання кредитором боржника самостійно визначає розмір кредиторських вимог, а також надає документи, в підтвердження вказаних вимог .

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.

Необхідною ознакою набуття статусу кредитора у справі про банкрутство, виходячи з вимог п.п. 3, 7 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є наявність саме зобов'язань грошового, тобто фінансового характеру. Правові підстави для визнання у справі про банкрутство вимог кредиторів, які ґрунтуються на договорах майнової поруки відсутні.

Таким чином, враховуючи положення ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», іпотекодержатель не є кредитором боржника в розумінні зазначеної статті, а тому вимоги банку у сумі 94829137,61 грн. не підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.

При розгляді справи колегія суддів враховує правову позицію викладену в Постанові Верховного Суду України від 16.10.2012 р. у справі № 3-43гс12 та Постанові Вищого господарського суду України від 20.11.2012 року по справі № 5023/1993/12.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до положень ст. 14, 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» відомості про майно боржника підлягають обов'язковому включенню до реєстру вимог кредиторів та відповідно зазначене майно використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

З висновками суду щодо визнання банку кредитором боржника на суму судових витрат в розмірі 20 734,16 грн., що присуджені до стягнення рішенням господарського суду Київської області від 19.12.2012 року по справі № 16/004-12/2. колегія суддів погоджується в повному обсязі. Зазначені вимоги підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів четвертої черги.

Крім того, підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів витрати банку на сплату судового збору за подання заяви з грошовими вимогами до боржника в розмірі 1 147,0 грн.

Таким чином вимоги банку підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів наступним чином: вимоги першої черги: 38 400 000 грн. - (забезпечені заставою майна боржника) включаються окремо, 1 147 грн. витрати по справі про банкрутство, 580 216 753,79 грн. - вимоги четвертої черги, 46 517 724,82 грн. - вимоги шостої черги. Вимоги банку в розмірі 94 829 1237,61 грн. підлягають відхиленню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Скаржником не доведено належними доказами підставність своєї апеляційної скарги в повному обсязі.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала підлягає зміні на підставі пункту 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України та її резолютивну частину в частині визначення черговості вимог банку необхідно викласти в новій редакції з врахуванням обставин, що встановлені апеляційним господарським судом.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 106 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду Київської області від 27.11.2013 року по справі № Б3/122-12 в частині визначення черговості вимог публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» змінити.

3. Викласти пункт перший резолютивної частини ухвали господарського суду Київської області від 27.11.2013 року по справі № Б3/122-12 в наступній редакції:

«1. Визнати грошові вимоги кредитора публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в розмірі 665 140 298,61 грн., з яких вимоги першої черги: 38 400 000 грн. - (забезпечені заставою майна боржника) включаються окремо, 1 147 грн. витрати по справі про банкрутство, 580 216 753,79 грн. - вимоги четвертої черги, 46 517 724,82 грн. - вимоги шостої черги. Вимоги банку в розмірі 94 829 1237,61 грн. відхилити».

4. Ухвалу господарського суду Київської області від 27.11.2013 року по справі № Б3/122-12 в частині відмови у визнанні вимог публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на суму 94 829 137,61 грн. залишити без змін.

Матеріали справи № Б3/122-12 повернути Господарському суду Київської області.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.С. Копитова

Судді Р.І. Самсін

Є.Ю. Шаптала