АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа №: 22-ц/191/134/14Головуючий суду першої інстанції:Блейз І.Г.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Моісеєнко Т. І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" січня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:
головуючого суддіМоісеєнко Т.І.,
суддівРоманової Л.В., Редько Г.В.,
при секретаріМартиненко М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за скаргою Закритого акціонерного товариства "ЮКОС-М" на бездіяльність державного виконавця Юхименко Оксани Сергіївни, зацікавлені особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кафа-Терминал", Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України на ухвалу Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2013 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2013 року ЗАТ "Юкос-М" звернулося до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень ДВС України Юхименко О.С.
В якості зацікавлених осіб до участі в справі були залучені ТОВ "Кафа-Термінал" та Відділ примусового виконання рішень ДВС України.
Вимоги мотивовані тим, що 09 серпня 2011 року ухвалою Феодосійського міського суду було задоволено клопотання ЗАТ «Юкос-М» про надання дозволу на примусове виконання рішення Арбітражного суду м. Москви від 10 серпня 2007 року про стягнення з ЗАТ «Кафа» ( правонаступником якого є ТОВ «Кафа-Термінал») на користь ЗАТ «Юкос-М» боргу в сумі 6 882 674,59 доларів США та державного мита в сумі 100000 рублів. На виконання вказаного рішення суду 29.05.2013 року було видано виконавчий лист. 05 червня 2013 року стягувач звернувся з заявою про відкриття виконавчого провадження, у якій було заявлено клопотання про накладення арешту на майно та грошові кошти боржника. 11 червня 2013 року державним виконавцем Юхименко О.С. відкрито виконавче провадження, однак арешт не накладено.
Отримавши інформацію з приводу того, яке майно належить боржникові, скаржник неодноразово, а саме 16.07.2013 року, 08.10.2013 року, 16.10.2013 року звертався з заявами про накладення арешту на майно боржника до Відділу примусового виконання рішень ДВС України з посиланням на те, що ТОВ «Кафа-Термінал» намагається позбутися належного йому майна.
08.09.2013 року начальнику відділу примусового виконання рішень ДВС України було направлено скаргу щодо бездіяльності державного виконавця, відповідь на яку, із відмовою у задоволенні скарги, отримано 18.10.2013 року.
Заявник вважає, що через бездіяльність державного виконавця боржник отримав рішення Господарського суду АРК щодо передачі свого майна іншій особі.
Наведене стало підставою для звернення із скаргою, яка неодноразово уточнювалась, в якій ЗАТ «Юкос-М» остаточно просило визнати бездіяльності державного виконавця Юхименко О.С. незаконною та зобов'язати відділ примусового вимонання рішень ДВС України надати підтвердження щодо накладення арешту на майно боржника, розташоване за адресою м. Феодосія, вул. Геологічна, 2-Д та вул.Геологічна, 2-Г та зобов'язання накласти арешт на інше наявне нерухоме майно, належне боржнику.
Ухвалою Феодосійського міського суду від 06.12.13 року скаргу ЗАТ «Юкос-М» було задоволено частково.
Визнано незаконною бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень ДВС України Юхименко О.С. щодо не накладення арешту на нерухоме майно боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Кафа-Термінал", яке розташоване за адресою м. Феодосія, вул. Геологічна, 2-Д та вул.Геологічна, 2-Г
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Непогодившись з вказаною ухвалою суду, Відділом примусового виконання судових рішень ДВС України принесена апеляційна скарга, в якій йдеться про скасування ухвали суду першої інстанції і постановлення нової ухвали про відмову у задоволенні скарги повністю.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що державний виконавець може накласти арешт на майно та кошти боржника, але це не є його обов.язком.
На думку апелянта, державним виконавцем були виконані вимоги ч.1 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» щодо вжиття заходів примусового виконання рішення після відкриття виконавчого провадження, оскільки 20.06.2013 року було направлено запити до реєстраційної служби Феодосійського МУЮ про надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державної служби статистики України про надання інформації з Єдиного Державного реєстру підприємств на організацій України, Феодосійського міського управління земельних ресурсів АРК, Відділу ДАІ м.Феодосія АРК , Державної податкової служби та інших державних установ з метою отримання відомостей шодо майна та коштів на банківських рахунках, належних боржнику. Відповіді на вказані запити були отримані державним виконавцем у липні- серпні 2013 року.
Апелянт також вважає помилковими висновки суду про те, що в липні 2013 року, після отримання відповіді з Реєстраційної служби Феодосійського МУЮ про наявність у власності ТОВ «Кафа-Терминал» нерухомого майна, державний виконавець повинен був накласти арешт на вказане майно, оскільки з наданих відомостей було встановлено, що вказане майно перебуває в іпотеці ТОВ «ВRВ Invest» на підставі договору від 14.02.2013 року та відповідно до рішення Господарського суду АРК від 05.03.2013 року. Розмір зобов.язання за вказаним договором становить 3000000 доларів США і строк виконання зобов.язання був визначений 20.09.2013 року.
Дослідивши матеріали справи, доводи, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши надані сторонами докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що ухвалою Феодосійського міського суду АРК від 09 серпня 2011 року, яка набрала законної сили 16.01.2013 року, було надано дозвіл на виконання на території України рішення Арбітражного суду м. Москви РФ від 10.08.2007 року та ухвали Арбітражного суду м. Москви РФ від 13.11.2007 року у справі про стягнення з ТОВ "Кафа-Терминал" на користь ЗАТ "ЮКОС-М" 54 861799,16 грн. Боргу та 27948 грв. у відшкодування судових витрат (а.с.82-85, т.1)
29 травня 2013 року за вказаною ухвалою суду було видано виконавчий лист, 05 червня 2013 року ЗАТ «Юкос-М» звернувся з заявою про відкриття виконавчого провадження, у якій містилось клопотання про накладення арешту на наявне майно та грошові кошти на рахунках боржника (а.с.30-31, т.1).
Проте, відомості про майно та грошові кошти, належні боржнику, заявником наведені не були.
11.06.2013 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень ДВС України Юхименко О.С. було відкрито виконавче провадження (а.с.6. т.1).Арешт на майно боржника на час відкриття провадження накладено не було.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.07.2013 року, 09.10.2013 року та ,16.10.2013 року на адресу державного виконавця направлялись заяви про накладення арешту на майно боржника, з вказівкою об'єктів нерухомості, належних боржнику, розташованих за адресою м. Феодосія, вул. Геологічна, 2-Д, та вул.Геологічна, 2-Г(а.с.32-35, 41-44,53 т.1).
Однак, арешт на вказане майно та заборону його віджучення був накладений постановою державного виконавця лише 30.10.2013 року. ( а.с.215 том 1)
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що з боку державного виконавця були допущені порушення вимог ст.1,7 Закону України «Про державну виконавчу службу, та ст. 6,11,52 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до вказаних вимог законодавства, завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Працівник органу державної виконавчої служби зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України. ( ст.1,7 Закону України «Про державну виконавчу службу)
З положень ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до положень ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", якою визначено обов'язки державного виконавця, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Таким чином, вчинення усіх можливих виконавчих дій для виконання судового рішення, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", є обов'язком, а не правом державного виконавця.
Статтею 52 Закону України "Про виконавче провадження" встановлений порядок здійснення виконавчих дій та їх черговість, відповідно до якого стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Виконання вказаних дій можливо після спливу строку для добровільного виконання рішення суду та при отриманні відомостей із компетентних органів щодо наявного майна боржника та його грошових коштів.
Колегія суддів вважає обгрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що державним виконавцем не могло бути накладено арешт при відкритті виконавчого провадження тільки за заявою стягувача, без отримання відомостей на підтвердження належності боржникові майна.
Разом з тим, судом встановлено, що відомості від Реєстраційної служби Феодосійського МУЮ про перебування у власності боржника нерухомого майна було отримано державним виконавцем 31.07.2013 року. ( а.с.205 -207,том 1)
Відповідно до ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження", арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
З матеріалів справи вбачається, що арешт на кошти боржника в банківських установах було накладено 07 вересня 2013 року, однак достатніх коштів для погашення боргу за виконавчим документом на банківських рахунках боржника не було, тобто реальне виконання рішення за рахунок вказаних коштів було неможливе.
За такими обставинами суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що державним виконавцем була допущена бездіяльність у вжитті заходів для реального виконання судового рішення і несвоєчасно вжити заходи щодо арешту нерухомого майна, належного боржнику, передбачені ст.52,57 Закону України «Про виконавче провадження».
Посилання апелянта на наявність рішення Господарського суду АРК від 05 березня 2013 року, яким визнано дійсним договір іпотеки нерухомого майна від 14 лютого 2013 року, укладеного між ТОВ "Кафа-Терминал" та ТОВ "BRB Invest", як на підставу ненакладення арешту на нерухоме майно боржника, не є обгрунтованими і не відповідать вимогам чинного законодаства.
Під час вирішення справи суд першої інстанції правомірно посилався на положення ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Судом встановлено, що рішення суду про стягнення коштів з ТОВ «Кафа-Терминал» на користь ЗАТ «Юкос-М» було постановлено в 2007 році, допущено до виконання на території України ухвалою суду 09 серпня 2011 року, яка набрала законної сили 16.01.2013 року. Тобто, вказані судові рішення були постановлені до передачі нерухомого майна, належного ТОВ «Кафа-Терминал» в іпотеку ТОВ "BRB Invest" ( 14.02.2013 року) і визнання вказаного договору дійсним рішенням Господарського суду АРК від 05.03.2013 року.
Таким чином, державний виконавець не мав перешкод для накладення арешту на спірне нерухоме майно на виконання судового рішення, ухваленого на користь ЗАТ «Юкос-М».
Доводи апелянта про те, що накладення арешту на майно та кошти боржника є правом, а не обов.язком державного виконавця, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки обов.язком державного виконавця є вжиття передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчинення виконавчих дій, здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.
Доводи апелянта про те, що державним виконавцем були своєчасно направлені запити до державних установ для встановлення наявності у боржника - ТОВ «Кафа-Терминал» рухомого та нерухомого майна, коштів на банківських рахунках не свідчить про належне виконання ним вказаного судового рішення, оскільки після отримання в липні 2013 року відомостей про банківськи рахунки боржника та наявність в нього нерухомого майна, арешт на вказані грошові кошти та майно був накладений відповідно 07.09.2013 року та 30.10.2013 року, після неодноразових звернень ЗАТ «Юкос-М» про вчинення вказаних дій.
За таких обставин , не накладення арешту на нерухоме майно, належне ТОВ «Кафа-Терминал», з липня 2013 року до 30.10.2013 року, тобто після спливу строку на добровільне виконання рішення та отримання відомостей про належність спірного майна боржникові, не відповідає вимогам Закону України "Про державну виконавчу службу" та Закону України "Про виконавче провадження", і правомірно визнано незаконною бездіяльністю з боку державного виконавця.
В решті ухвала суду першої інстанці не оскаржується і не є предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не містять безсуперечних доказів, які спростовують висновки суду першої інстанції.
Підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Керуючись п.1 ч.1 ст.312, ст.314,315 ЦПК Укоаїни, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України на ухвалу Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2013 року - відхилити.
Ухвалу Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2013 року - задишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня проголощення, може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів.
Судді:
Т.І.Моісеєнко Г.В.Редько Л.В.Романова