Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
Справа № 801/4873/13-а
20.01.14 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Цикуренка А.С.,
суддів Іщенко Г.М. ,
Санакоєвої М.А.
розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи №801/4873/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кисельова О.М.) від 18.10.13
за позовом Дочірнього підприємства "Торговий дім "Віза" (вул. Будьонного, 24 корп.2, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95017)
до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.10.13 задоволено позовні вимоги Дочірнього підприємства "Торговий дім "Віза" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АРК ДПС від 29.10.2013 року №0003022201.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АРК ДПС від 29.10.2013 року №0003032201.
Стягнуто на користь Дочірнього підприємства "Торговий дім Віза" з Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору у розмірі 2352,00 гривень.
Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.10.13 та прийняти нове рішення по справі.
Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.
Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи. Заявник апеляційної скарги зокрема вказує, що реальність господарських операцій позивача з придбання товарів та робіт (послуг) у контрагента та їх використання в господарській діяльності не підтверджуються даними податкового та бухгалтерського обліку позивача.
Дочірнє підприємство "Торговий дім Віза" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку Дочірнього підприємства "Торговий дім Віза" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року.
За результатами перевірки складено акт №2260/22-8/36821758 від 16.04.2013 року (далі - акт перевірки) (т.1 а.с.74-107).
Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 138.8.1 п.138.8 ст. 138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємству донараховане податку на прибуток в сумі 306809,00 грн. (1 квартал 2012 року-83753 грн., 2 квартал 2012 року -148272, 3 квартал 2012 року -74784 грн.); пп.198,1, п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на додану вартість на загальну суму 197300,00 грн., в тому числі по періодах: січень - 14078 грн., лютий 2011 року - 24555 грн., березень - 14918 грн., квітень - 28515 грн., травень - 42365 грн., червень - 22110 грн., липень - 21550 грн., серпень - 29209 грн.
На підставі акту перевірки винесено податкові повідомлення - рішення від 29.04.2013 року №0003032201 (т.1 а.с.36), яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 197300,00 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 98650,00 грн.; №0003022201 (т.1 а.с.37), яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств: за основним платежем в розмірі 306809,00 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 153404,50 грн..
Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та ТОВ "Лотос-Крим" підтверджується укладеним договором та виписаними на його виконання податковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями.
01.01.2012 року ДП ТД "Віза" (Покупець) укладено з ТОВ "Лотос-Крим" (Постачальник) договір поставки №77 від 01.01.2012 року, за яким постачальник - ТОВ "Лотос-Крим" зобов'язаний передати у власність покупця (ДП ТД "Віза") товар у відповідному асортименті, кількості, за цінами, в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, а покупець зобов'язаний в порядку та на умовах, визначних цим договором, прийняти та оплатити товар ( т.1 а.с.68-73).
Згідно пп.1.1-1.4 вказаного договору, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товар у відповідному асортименті, кількості, по цінах, в порядку і на умовах,
визначених в цьому Договорі, а Покупець зобов'язується в порядку і на умовах визначених цим Договором, прийняти і сплатити товар. За цим Договором найменування товару, його асортимент і ціна визначаються Специфікацією (Додатком № 1), яка є невід'ємною його частиною. Постачальник визнає, що товар, який поставляється і передається у власність Покупця, є вільним від всіх зобов'язань перед третіми особами (включаючи плату обов'язкових платежів, податків, мит). Право власності на товар переходить до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін товарною (товарно-транспортною або витратною накладною), яка засвідчує факт передачі товару Постачальником і його ухвалення Покупцем. Датою постачання є дата передачі Постачальником товару Покупцеві.
На виконання вказаного договору ТОВ "Лотос-Крим" виписано на поставлені парфумні та косметичні товари, що підтверджується наявними у матеріалах справи податковими накладними (тома2,3,5,6-9,11-13, т.т.15-18). В підтвердження сплати за вказаними накладними отриманих товарів, за визначеними у них коштами, у рахуванням ПДВ, позивачем надано платіжні документи (т.19-27).
На підтвердження здійснення вантажно-розвантажувальних операцій позивача з ТОВ "Лотос-Крим" до матеріалів справи надано товарно-транспортні накладні, згідно до яких автопідприємством є ТОВ "Гранд Технікс", замовником та вантажовідправником є ТОВ "Лотос - Крим", а вантажоодержувачем є позивач (т.2,3,5,6- 12).
Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Статтею 9 Закону №996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Відповідно до ст.1 Закону №996 господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Аналогічна думка викладена, у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України (далі - ПК України), який набрав чинності з 01.01.2011 року.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);
Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:
витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:
інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;
крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно до пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
З огляду на вищевикладене, неправомірними є висновки відповідача щодо порушення позивачем пп.138.8.1 п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.
Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.
Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п.200.1. ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Виходячи з наведеного колегія суддів вважає неправомірними висновки відповідача щодо порушення позивачем п.198.1, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України.
Щодо посилань податкового органу на невідповідність товарно-транспортних накладних при поставці товарів нормам діючого законодавства.
Товарно-транспортна накладна (далі ТТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для (п.1 14.Наказу Мінтрансу від 14.10.1997 р. №363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" (далі Наказ №363)): списання товарно-матеріальних цінностей (здійснюється під час відвантаження товарів на складі вантажовідправника); обліку на шляху їх переміщення (здійснюється перевізником під час транспортування); оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку (здійснюється у вантажоодержувача під час отримання товару); для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (здійснюється між автопідприємством та замовником перевезення).
Отже, ТТН не призначена для обліку використання транспортованих товарів у господарській діяльності вантажоодержувача (покупця), а відтак наявність (відсутність) ТТН не може бути підставою для висновку про відсутність зв'язку придбаних товарів із господарською діяльністю покупця.
Вимоги щодо обов'язкового складання ТТН під час перевезень автомобільним транспортом встановлені Наказом №363, але вказаний Наказ розповсюджується лише на взаємовідносини, що виникають між перевізниками та замовниками перевезень (преамбула Наказу №363).
Оскільки законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення визначених у них сум до витрат, а також визначено документ, на підставі якого включенню до складу податкового кредиту підлягають витрати по сплаті податку на додану вартість, колегія суддів дійшла висновку, щодо наявності у позивача достатніх підстав для формування на основі таких документів матеріальних витрат та наявність підстав для формування податкового кредиту.
Також колегія суддів враховує, що по справі проведено судово-економічну експертизу, з висновку експертизи № 8/13 від 30.08.2013 року (т.27 а.с.86-99) вбачається, що первинними бухгалтерськими документами та податковими документами Дочірнього підприємства "Торговий дім Віза" не підтверджено висновки ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС, викладені в акті перевірки №2260/22-8/36821758 від 16.04.2013 року в частині заниження податку на прибуток підприємств за 1-3 квартали 2012 року на суму 306809,00 грн.; висновки ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС, викладені в акті перевірки №2260/22-8/36821758 від 16.04.2013 року не підтверджено в частині заниження податку на додану вартість за січень - серпень 2012 року в сумі 196914,71 грн. та підтверджуються в сумі 385,29 грн. Отриманий за 1-3 квартали 2012 року від ТОВ "Лотос-Крим" товар оплачений позивачем частково в сумі 1623419,99 грн. Товари, роботи та послуги отримані позивачем від ТОВ "Лотос-Крим" за період січень-серпень 2012 року використовувалися у господарській діяльності ДП ТД "Віза".
Також висновком судово-економічної експертизи встановлено відповідність висновків акту перевірки №2260/22-8/36821758 від 16.04.2013 року в частині заниження податку на додану вартість за січень - серпень 2012 року в сумі в сумі 385,29 грн. прийнято позивачем, внаслідок чого ним сплачено на користь Державного бюджету м. Сімферополь зазначену суму за призначенням - ПДВ за уточненим розрахунком, що підтверджується платіжним дорученням від 05.09.2013 року № 86427.
Відповідно до проведеної експерти № 8/13 від 30.08.2013 року, товари, роботи та послуги отримані Дочірнього підприємства "Торговий дім Віза" від ТОВ "Лотос-Крим" за період січень-серпень 2012 року використовувались у господарській діяльності позивача (реалізовані з метою отримання прибутку).
Щодо посилання податкового органу у акті перевірки на нікчемність правочину (т.1 а.с.86). Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).
Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.
Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.
Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.
Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.10.13 по справі №801/4873/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко
Судді підпис Г.М. Іщенко
підпис М.А.Санакоєва
З оригіналом згідно
Головуючий суддя А.С. Цикуренко