Головуючий суду 1 інстанції -
Доповідач - Темнікова В.І.
Справа № 1202/2-2060/11
Провадження № 22ц/782/5641/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2014 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Коновалової В.А., Ступіної Я.Ю.,
за участю секретаря - Івасенко І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 11 квітня 2013 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, про вселення в квартиру та встановлення порядку користування квартирою і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ подружнього майна,-
В С Т А Н О В И Л А :
В жовтні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, який в подальшому декілька разів уточнював і остаточно просив визнати за ним право власності на ? частині квартири АДРЕСА_1, вселити його в дану квартиру, встановити порядок користування даною квартирою.
ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом, який також уточнювала, і в якому просила розділити між сторонами будинок, який розташований за адресою - АДРЕСА_2, виділивши його в натурі позивачу та стягнувши з нього на її користь половину вартості будинку у розмірі 10482грн., квартиру АДРЕСА_1 виділити в натурі їй, стягнувши з неї на користь позивача вартість ? її частини у розмірі 32898грн., відмовити позивачу в позові про вселення до зазначеної квартири та встановлення порядку користування нею.
Рішенням Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 11 квітня 2013 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 були задоволені частково. Суд розділив спільне майно подружжя та визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини трикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 55,1 кв. м., житловою площею 40,9 кв. м з кухнею, ванною, коридором, коморою; визнав за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини цієї квартири. Виділив в натурі ОСОБА_1 будинок вартістю 20965 грн., розташований в АДРЕСА_2, стягнувши з нього на користь ОСОБА_2 половину його вартості сумі 10482 грн. 50 кой. В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в частині вселення в квартиру та встановлення порядку користування нею відмовив.
Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення в частині відмови йому в визнанні за ним права власності на ? частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а також в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про вселення до даної квартири та встановлення порядку користування даною квартирою та ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення про їх задоволення. При цьому в апеляційній скарзі посилався на те, що судом не повно з'ясовані обставини справи та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що суд зробив висновки, які не відповідають обставинам справи.
Рішенням апеляційного суду Луганської області від 22 липня 2013 року рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 11 квітня 2013 року було змінено шляхом скасування в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про вселення в квартиру і встановлення порядку користування квартирою і ухваленням в цій частині позовних вимог нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково. Суд вселив ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 та визначив порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши ОСОБА_1 у конкретне користування жилу кімнату № 5 площею 10.1 кв. м., а ОСОБА_2 - у конкретне користування жилу кімнату № 3 площею 12.6 кв. м., комору № 4 площею 1.0 кв. м. Крім того, суд виділив в загальне користування ОСОБА_1 і ОСОБА_2 жилу кімнату № 2 (залу) площею 18.2 кв. м., коридор № 1 площею 4.1.кв.м., кухню № 6 площею 6.2 кв. м., санвузол №7 площею 2.9 кв. м. В іншій частині рішення суду було залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2013 року рішення апеляційного суду Луганської області від 22 липня 2013 року було скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про вселення в квартиру і встановлення порядку користування квартирою і в цій частині справа була направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В судовому засіданні під час повторного розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач підтримав доводи апеляційної скарги в частині позовних вимог про вселення до квартири та встановлення порядку користування нею і просив їх задовольнити.
Інші учасники процесу до судового засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про вселення в квартиру і встановлення порядку користування квартирою, обговоривши доводи скарги стосовно даної частини позовних вимог, колегія суддів апеляційного суду вважає її такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.
Однак зазначені вимоги закону судом в повному обсязі виконані не були.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні було встановлено, що з 21 липня 2006 року сторони знаходились у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 22 червня 2010 року. В період шлюбу 07.12.2007 року на ім'я ОСОБА_2 була придбана трикімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1. Для придбання вказаної квартири 11.12.2007 року був оформлений на ім'я ОСОБА_2 договір іпотечного кредиту №6046-007/07 Р, згідно з яким було отримано в кредит 52520 грн. під 14,99 %. Строк дії договору 11 грудня 2014 року. Відповідно зняття заборони на відчуження від 08.09.2011 року договір іпотеки припинений у зв'язку з погашенням ОСОБА_2 кредиту. Ринкова вартість зазначеної квартири складає 135358 грн., розділити в натурі квартиру з виділом 1/4 частини одному із власників згідно висновку судової будівничо-технічної експертизи № 940/23 від 30.08.12 року неможливо. Також в період шлюбу 25 квітня 2007 року на ім'я ОСОБА_1 було придбано будинок, розташований в АДРЕСА_2. Сторони погодилися, що вони припинили сімейні відносини весною 2010 року, а 22.06.2010 року Антрацитівським РАЦС їх шлюб було розірвано.
Також судом було встановлено, що по іпотечному договору сторони частково сплатили кошти з сімейного бюджету. Так, частина грошей була ними сплачена за квартиру перед оформленням договору купівлі-продажу безпосередньо продавцеві. Сума, яку сплатили з сімейного бюджету визначена в розмірі 16256 грн. , а 13130 грн. було ними сплачено за квартиру перед оформленням договору купівлі-продажу безпосередньо продавцеві. Іпотечний кредит погашено достроково 08.09.2011 року і знято заборону відчуження р № 1478. Тому суд дійшов висновку про те, що при сумісному сімейному проживанні за квартиру сторонами сплачено всього (13130 грн. + 16256 грн. =) 29386 грн., половина суми якої складає 14693 грн. Після припинення сімейних відносин відповідачка сплатила 33942,21 грн. з коштів своєї сім'ї, а особисто ОСОБА_1 було сплачено 4941 грн. Тому, виходячи із вказаних сум оплати купівлі квартири доля ОСОБА_1 в грошовому вигляді складе 19634 грн., або 1/3 частина коштів, сплачених за покупку квартири, а ОСОБА_2 - 48635,21грн., що відповідає 2/3 частини вартості квартири.
Крім того, судом було встановлено, що ОСОБА_2 10 грудня 2010 року вступила у шлюб з ОСОБА_5 та народила сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який разом з нею зареєстрований в спірній квартирі. Враховуючи те, що ОСОБА_1 постійно проживає в АДРЕСА_2 за місцем свого постійного проживання, має меншу частку власності в квартирі, яку виділити в натурі неможливо, а також наявність у ОСОБА_2 малолітньої дитини і постійного проживання в квартирі, що є єдиним її житлом, в придбання якого вона вклала значну суму власних коштів, суд дійшов висновку про неможливість сумісного користування квартирою між сторонами відповідно до їх часток у власності, бо загальна та житлова площа не дозволяє організувати проживання двох сімей з забезпеченням нормальних житлових та санітарно - гігієнічних умов. Спільне користування квартирою в багатоповерховому будинку двох сімей при неприязних відносинах штучно створить комунальну квартиру і постійні конфлікти. Тому суд дійшов про неможливість задоволення вимог ОСОБА_1 в частині вселення його в спірну квартиру , а також у встановленні порядку користування нею.
Що стосується вимог про розподіл будинку, суд, врахувавши те, що ОСОБА_1 мешкає в АДРЕСА_2, а ОСОБА_2 з малолітньою дитиною - в квартирі, а також думку сторін з даного приводу, суд вважав правильним залишити будинок у власності ОСОБА_1, стягнувши з нього на користь ОСОБА_2 1/2 частину його вартості.
Рішенням апеляційного суду Луганської області від 22 липня 2013 року рішення суду першої інстанції було змінено шляхом скасування в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про вселення в квартиру і встановлення порядку користування квартирою і ухваленням в цій частині позовних вимог нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково. Суд вселив ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 та визначив порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділившиОСОБА_1 у конкретне користування жилу кімнату № 5 площею 10.1 кв. м., а ОСОБА_2 - у конкретне користування жилу кімнату № 3 площею 12.6 кв. м., комору № 4 площею 1.0 кв. м. Крім того, суд виділив в загальне користування ОСОБА_1 і ОСОБА_2 жилу кімнату № 2 (залу) площею 18.2 кв. м., коридор № 1 площею 4.1.кв.м., кухню № 6 площею 6.2 кв. м., санвузол №7 площею 2.9 кв. м. В іншій частині рішення суду було залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 грудня 2013 року рішення апеляційного суду Луганської області від 22 липня 2013 року було скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про вселення в квартиру і встановлення порядку користування квартирою і в цій частині справа була направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За таких обставин рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 11 квітня 2013 року підлягає перегляду тільки в частині доводів апеляційної скарги позивача про відмову у позові в частині вселення в квартиру та встановлення порядку користування квартирою.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини справи в цій частині позовних вимог, а також матеріали справи та вислухавши пояснення позивача в судовому засідання в апеляційній інстанції, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги про встановлення порядку користування спірною квартирою не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Так, судом обґрунтовано було встановлено, що частина позивача в спірній квартирі становить 1/3 частину, а відповідачці - належить 2/3 її частини. Згідно додатку № 2 до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 29 серпня 2012 року № 939/23 експертами визначено порядок користування квартирою з урахуванням того, що частки співвласників рівні. Висновку експертизи щодо можливість встановлення порядку користування квартирою з урахуванням того, що частка ОСОБА_2 у спірній квартирі складає 2/3, а частка ОСОБА_1 - 1/3, в матеріалах справи не має. При визначенні порядку користування квартирою на підставі існуючої в матеріалах справи експертизи матиме місце значне відступлення від зазначених вище ідеальних часток сторін, визначених судом. За таких обставин достатніх правових підстав для визначення порядку користування спірною квартирою не має.
Приймаючи в цій частині позовних вимог рішення про відмову у їх задоволенні суд першої інстанції виходив з того, що спільне користування квартирою в багатоповерховому будинку двох сімей при неприязних відносинах штучно створить комунальну квартиру і постійні конфлікти і тому дійшов висновку про неможливість задоволення як вимог ОСОБА_1 в частині вселення його в спірну квартиру, так і в частині встановлення порядку користування нею, що не в повній мірі відповідає вимогам діючого законодавства, так як законодавством передбачена можливість спільного користування квартирою колишніми її власниками при наявності для того достатніх правових підстав. Для визначення можливості встановлення порядку користування квартирою у всякому разі необхідна наявність висновку судової будівельно-технічної експертизи, оскільки для визначення цього необхідно застосування спеціальних познань, які суд сам не має права застосовувати під час вирішення такої категорії справ. Суд першої інстанції, зробивши висновок про неможливість встановлення порядку користування спірною квартирою відповідно до встановлених ним часток сторін, фактично застосував спеціальні пізнання, чим вийшов за межі своєї компетенції. Тому рішення суду в цій частині слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог з зазначених вище підстав, а не з підстав, зазначених судом першої інстанції, так як суд апеляційної інстанції переглядає рішення з урахуванням обставин і доказів, які існували на час розгляду справи судом першої інстанції, що не позбавляє права позивача в подальшому звернутися до суду з самостійними вимогами про встановлення порядку користування спірною квартирою з урахуванням тих часток, які визначені рішенням суду першої інстанції, а саме 1/3 та 2/3 частин.
Що стосується висновку суду першої інстанції про неможливість вселення позивача в спірну квартиру, то апеляційний суд вважає, що до такого висновку суд дійшов помилково, виходячи з наступного.
Так, приймаючи рішення по справі, судом не були враховані положення ст. 317 ЦК України про те, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Частинами 1, 2 ст. 319 ЦК передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку у спірній квартирі, суд першої інстанції не мав підстав для відмови у задоволенні його вимог про вселення до цієї квартири як її співвласника, так як відмова призведе до порушення його прав на користування своєю власністю. При цьому, судом не було враховано також те, що позивач разом з відповідачкою постійно жив у спірній квартирі до тих пір, поки відповідачка не стала чинити йому перешкоди для такого проживання, а також те, що виходячи із наявного у матеріалах справи експертного висновку, будинок, розташований в АДРЕСА_2, який був виділений судом позивачу, знаходиться у непридатному для постійного проживання стані. Вимог про припинення права власності ОСОБА_1 на 1/3 частини квартири на підставі ст. 365 ЦК України відповідачкою під час розгляду справи заявлено не було, про що свідчать як тексти її позовних заяв, які знаходяться в матеріалах справи, так і доводи її касаційної скарги, в яких вона зазначала, що не встигла заявити такі вимоги, тому у суду не було правових підстав для вирішення даного питання, Не має в зв'язку з наведеним правових підстав для вирішення даних вимог і в суду апеляційної інстанції, так як апеляційний суд згідно положень ч.1 ст. 303 ЦПК України переглядає законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції в установленому законом порядку. Вирішувати дане питання в межах заявлених відповідачкою позовних вимог про розподіл сумісного майна подружжя, у апеляційного суду не має достатніх правових підстав. При цьому апеляційний суд враховує положення, викладені в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", про те, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом, чого не відбулося по даній справі, оскільки відповідачка як уже зазначалося вище не зверталася до суду з таким позовом, а позивач не надавав згоди на отримання грошової компенсації за належну йому частку в спірній квартирі в межах зустрічного позову відповідачки про поділ майна подружжя.
Тому вирішуючи позов позивача про вселення до спірної квартири в межах заявлених сторонами позовних вимог по даній справі, апеляційний суд вважає, що рішення суду в цій частині вимог слід скасувати та ухвалити по справі нове рішення про вселення позивача до спірної квартири, що само по собі не позбавляє відповідачку права на звернення до суду в подальшому з самостійними вимогами про присудження грошової компенсації позивачу за належну йому частку в квартирі з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, при наявності для того всіх, передбачених законом правових підстав.
Рішення суду в частині виділення у натурі ОСОБА_1 будинку по АДРЕСА_2 вартістю 20 965 грн. та стягнення з нього на користь ОСОБА_2 половини вартості будинку у розмірі 10 482 грн. 50 коп. не оскаржено і тому воно в цій частині не переглядалося.
На підставі викладеного та керуючись ст.. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України ст. 57, 60, 69, 70, 71 СК України, ст.. 317, 319 ЦК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 11 квітня 2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про вселення та встановлення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити в цій частині вимог нове рішення про їх часткове задоволення.
Вселити ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 - відмовити через їх необґрунтованість.
Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після його проголошення в касаційному порядку.
Головуючий
Судді