Справа № 1008/7513/12 Головуючий у І інстанції Корнієнко С.В.

Провадження № 22-ц/780/357/14 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 4 27.01.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

20 січня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Воробйової Н.С.

суддів: Верланова С.М., Березовенко Р.В.

при секретарі Бобко О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за

апеляційною скаргою ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 на рішення Васильківського міськрайонного суду від 25 жовтня 2013 року у справі за первісним позовом ОСОБА_2, що діє в своїх та інтересах малолітньої доньки ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи : орган опіки та піклування Васильківської районної державної адміністрації, Публічно акціонерне товариство «Міжнародний інвестиційний банк» про встановлення факту проживання однією сім»єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права власності на спільне майно подружжя, визнання договору купівлі-продажу будинку недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, що діє в своїх та інтересах малолітньої доньки ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи : орган опіки та піклування Васильківської районної державної адміністрації, ОСОБА_6 про визнання права власності на житловий будинок та позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у володінні майном шляхом виселення.

Встановила :

Позивач звернувся до суду з позовом про встановлення факту його проживання з відповідачкою ОСОБА_4 однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу з 1 вересня 2000 року по теперішній час. У зв'язку з чим, вважав набуте ними під час спільного проживання майно - будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0,0779 га, на якій він розташований, спільною сумісною власністю подружжя, в якому він має право на 1/2 частку у вищезазначеній нерухомості, а тому просив визнати за ним та ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину спірного майна за кожним.

Просив також визнати недійсними договір купівлі-продажу спірного будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, від 5 травня 2011 року укладений між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_6 с тих підстав, що вони укладені з порушенням вимог закону та порушують права неповнолітньої доньки ОСОБА_3 та витребувати нерухоме майно з незаконного володіння відповідачки ОСОБА_5, яка придбала його на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 26.10.2012 року.

Відповідач ОСОБА_5 звернулася з зустрічним та другим позовом про визнання за нею права власності на будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0779 га, на якій він розташований та про усунення перешкоди в користуванні належною їй нерухомістю шляхом виселення відповідача ОСОБА_4 та осіб, що з нею проживають.

На обґрунтування вимог, посилалася на те, що при оформлені договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки від 26 жовтня 2012 року, дані щодо реєстрації на спірній нерухомості малолітньої дитини були відсутні, про існування спору щодо належності майна та відсутності згоди на його продаж від попереднього власника за договором купівлі-продажу від 5 травня 2011 року, або інших осіб вона повідомлена не була. Відсутність таких перешкод була підтверджена нотаріусом під час підготовки та вчинення правочину 26.10.2012 року. Вона також вважала себе добросовісним набувачем майна в порядку ст. 388 ЦК України, а тому, підстави для витребування у неї придбаного нерухомого майна відсутні.

Просила задовольнити зустрічні позовні вимоги та відмовити у задоволенні основного позову.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду від 25 жовтня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1 вересня 2000 року до 25 жовтня 2013 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Зустрічний та другий позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні будинком АДРЕСА_1 та земельною ділянкою, кадастровий № 3221484005:01:011:0004, по АДРЕСА_1 шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.

В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі позивач за основним позовом ОСОБА_2 просив скасувати рішення суду з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та вимогам матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Рішення в частині зустрічних позовних вимог не оскаржувалося.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Згідно з положеннями ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи лише в межах заявлених фізичними особами позовних вимог.

Згідно положень ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.61 ЦК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідно до положень ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України, п.1 ст.17 Закону України „Про міжнародні договори України" є частиною національного законодавства, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 321, 328, 330, 334 ЦК України, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, право власності набувається із підстав не заборонених законом, зокрема правочинів. Добросовісний набувач набуває право власності на майно, навіть в тих випадках, коли воно відчужене особою, яка немала на це право. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні крім у випадках і в порядку, встановлених законом. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Підстави для визнання правочину недійсним визначені положеннями ст.203 та ч.1 ст. 215 ЦК України. Статтею 388 ЦК України визначено умови витребування майна у добросовісного набувача майна.

У відповідності до ч. 6 ст. 203 ЦК України, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Згідно з роз»ясненнями Верховного Суду України, викладеного в правових позиціях за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема у справах, що виникають із сімейних правовідносин, встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім»єю, встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України пов»язується з набранням законної сили рішення суду, яким юридичні факти встановлені. У зв»язку з цим визнання недійсним на підставі статті 578 ЦК України та ст..6 Закону України «Про іпотеку» не впливає на зміст правовідносин, які склалися у зв»язку із укладанням такого договору, оскільки на момент укладання оспорюваного правочину єдиним власником спірної квартири (майна) був чоловік, який при посвідченні договору зазначав, що на момент придбання майна у шлюбі не перебував, фактичних шлюбних відносин ні з ким не підтримував (постанова від 07 листопада 2011 року №6-44цс11).

По справі встановлено, що згідно свідоцтва про право власності, виданого Крушинською сільською радою 26.07.2006 року на підставі рішення № 34 від 22.06.2006 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 289739-49445, виданого Крушинською сільською радою 19.08.2005 року на підставі рішення 11-ої сесії 4-го скликання № 247 від 15.04.2005 року, відповідачеві ОСОБА_4 належали будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0,0779 га, кадастровий № 3221484005:01:011:0004, на який він розташований (т.2 а,с.75-77).

У відповідності до договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 5 травня 2011 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, за реєстровими №№ 1189 та 1194, ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_6 придбав будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0779 га, кадастровий номер 3221484005:01:011:0004, на якій він розташований.

Згідно п.п.8 та 17 (за реєстровим № 1189), п.п.7 та 18 (за реєстровим № 1194) договорів, ОСОБА_4 повідомляла та стверджувала, що треті особи не мають права на цей будинок, діти в ньому не проживають та не зареєстровані та прав на це майно не мають; житловий будинок є її особистою приватною власністю, на час набуття права власності на нього та час укладення правочину в зареєстрованому шлюбі та у фактичних сімейних відносинах не перебувала і не перебуває. При цьому, в окремих заявах стверджувала, що треті особи не мають права на це майно, діти в будинку не проживають та не зареєстровані, прав на це майно не мають; житловий будинок є її особистою приватною власністю, на час набуття права власності на нього та час укладення правочину в зареєстрованому шлюбі та у фактичних сімейних відносинах не перебувала і не перебуває (т.1 а.с.12,13; т.2 а.с.161, зв.,166, 175-176).

Як вбачається з договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 26 жовтня 2012 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, за реєстровими №№ 1637 та 1640, ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 придбала будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0779 га, кадастровий № 3221484005:01:011:0004, на якій він розташований.

У відповідності до договору іпотеки від 3 лютого 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, за реєстровим № 298, відповідач ОСОБА_4, з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за договором позики від 3.02.2010 року передала громадянці ОСОБА_12 в іпотеку належній їй на праві власності будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0779 га, кадастровий № 3221484005:01:011:0004, на якій він розташований. При цьому, в окремій заяві стверджувала, що треті особи не мають права на цей будинок, діти в ньому не проживають та не зареєстровані та прав на це майно не мають; житловий будинок є її особистою приватною власністю, на час набуття права власності на нього та час укладення правочину в зареєстрованому шлюбі та у фактичних сімейних відносинах не перебувала і не перебуває.

Відсутність реєстрації інших, крім ОСОБА_4, осіб в спірному будинку підтверджується довідками виконавчого комітету Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області № 47 від січня 2010 року, № 1519 від 27.04.2011 року, № 2004 від 26.10.2012 року, а також відміткою в паспорті відповідача ОСОБА_5 про реєстрацію її та її дитини за спірною адресою.

Як вбачається з листа голови Крушинської сільської ради № 2990212 від 14.06.2013 року, на час видачі вищезазначених довідок відомостей щодо реєстрації за адресою ОСОБА_3 в сільській раді були відсутні.

Відповідно до відмітки в паспорті ОСОБА_4 01 грудня 2000 року Відділом ЗАГС Васильківської районної державної адміністрації зареєстровано розірвання шлюбу з гр..ОСОБА_14 за №210 (т.1 а.с.170).

Згідно свідоцтва серії НОМЕР_1 від 12 червня 2006 року, батьками ОСОБА_3, що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року зазначені позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_4

Ухвалюючи рішення про відмову позивачу за основним позовом у задоволенні позовних вимог в частині позовних вимог про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання договорі купівлі-продажу недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання за ним та за ОСОБА_4 права власності на ? частину будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою АДРЕСА_1, суд виходив з дійсних обставин справи та вимог закону та дійшов висновку, що відповідачем, лише через встановлення його проживання з відповідачкою ОСОБА_4 як чоловіка та жінки без шлюбу, не доведено наявність у нього права на частину майна (будинку та земельної ділянки, власником яких була ОСОБА_4) і що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя і як наслідок, відсутні підстави для визнання за ним, а також за ОСОБА_4 права власності на ? частину спірного майна.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки спірне майно-будинок та земельна ділянка згідно свідоцтва про право власності, виданого Крушинською сільською радою 26.07.2006 року на підставі рішення № 34 від 22.06.2006 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 289739-49445, виданого Крушинською сільською радою 19.08.2005 року на підставі рішення 11-ої сесії 4-го скликання № 247 від 15.04.2005 року належало ОСОБА_4 При цьому, при укладанні договору купівлі - продажу належного позивачці майна від 5 травня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, за реєстровими №№ 1189 та 1194 за яким ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_6 придбав будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0779 га, кадастровий номер 3221484005:01:011:0004, на якій він розташований остання повідомляла та стверджувала, що треті особи не мають права на цей будинок, діти в ньому не проживають та не зареєстровані та прав на це майно не мають; житловий будинок є її особистою приватною власністю, на час набуття права власності на нього та час укладення правочину в зареєстрованому шлюбі та у фактичних сімейних відносинах не перебувала і не перебуває.

З огляду на викладене, колегія погоджується також з висновком суду про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про визнання недійсними правочинів по відчуженню власником належного йому майна та про відсутність підстав для витребування майна з володіння ОСОБА_5, яка придбала зазначене вище майно за договорами купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 26 жовтня 2012 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 у ОСОБА_6

Суд обґрунтовано відхилив посилання позивача на положення ст..224 ЦК України, як на підставу для визнання недійсним правочинів через відсутність дозволу органу опіки та піклування, оскільки диспозиція цієї статті кореспондується із положеннями ст..71 ЦК України, та стосується лише прав опікуна(піклувальника), позивач же таким не є..

Рішення суду в зазначеній частині вимог відповідає вимогам закону та ґрунтується на обставинах справи.

Разом з тим, колегія суддів не може у повній мірі погодитися з висновком суду про обґрунтованість вимог позивача за основним позовом в частині встановлення факту спільного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_4 однією сім»єю без реєстрації шлюбу з 01 вересня 2000 року по 25 жовтня 2013 року, оскільки даний висновок не відповідає вимогам закону.

Застосовуючи до правовідносин, які виникли між ОСОБА_2 з ОСОБА_4 положення статей Сімейного кодексу України, що набрав законної сили з 01.01.2004 року, суд не звернув увагу на те, що до сімейних відносин, що існували раніше, норми ст..60,74 СК України застосовуються в частині лише прав і обов»язків, що виникли після набрання ним чинності.

За таких обставин, рішення суду про встановлення факту проживання сторін однією сім»єю 01 вересня 2000 року ухвалено з порушенням норм матеріального права, а тому не може бути залишеним без змін.

Крім того, суд не звернув уваги на ту обставину, що відповідно до відмітки в паспорті ОСОБА_4 Відділом ЗАГС Васильківської районної державної адміністрації зареєстровано розірвання шлюбу останньої з гр..ОСОБА_14 за №210 від 01 грудня 2000 року.

Рішення в частині вимог ОСОБА_5 не оскаржувалося.

З урахуванням викладеного, керуючись ст..ст.307, 309 ЦПК України, колегія

Вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду від 25 жовтня 2013 року в частині встановлення факту спільного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_4 однією сім»єю без реєстрації шлюбу з 01 вересня 2000 року до 25 жовтня 2013 року змінити та викласти в наступній редакції :

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_4 однією сім»єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по даний час.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді