ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2014 року Справа № 37822/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

з участю секретаря судового засідання - Рак Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Любомльського районного суду Волинської області від 13 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Любомльської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, -

в с т а н о в и в:

Позивач- ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача- Любомльської міської ради, в якому просила скасувати як незаконне рішення Любомльської міської ради Волинської області №37/147 від 12 листопада 2009 року «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Любомльської міської ради №37 від 27 лютого 1997 року» в частині зменшення розміру земельної ділянки для обслуговування і будівництва житлового будинку, яка розташована в АДРЕСА_1, і переданої їй у приватну власність та зобов'язати відповідача затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку.

Постановою Любомльського районного суду Волинської області від 13 вересня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати оскаржувану постанову, справу направити на новий судовий розгляд.

Представник апелянта- ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просить апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи у відсутності представника міської ради, а тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржувану постанову скасувати з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач- ОСОБА_1 після смерті її баби ОСОБА_3 успадкувала будинок по АДРЕСА_1 та оформила право власності на нього за заповітом.

Актом приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництвом індивідуального житлового будинку, затвердженого рішенням виконкому Любомльської міської ради народних депутатів від 19 лютого 1982 р., стверджується, що фактична площа земельної ділянки, на якій побудовано вищевказаний жилий будинок і господарчі будівлі, становить 1190 кв.м., якою позивачка після прийняття спадщини продовжувала користуватися.

Як встановлено в судовому засіданні, рішенням виконавчого комітету Любомльської міської ради народних депутатів №37 від 27 лютого 1997 року на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» та заяв громадян, зокрема ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд по АДРЕСА_1 площею 1000 кв.м. і 276 кв.м. для ведення особистого і підсобного господарства.

Разом з тим, 12 листопада 2009 року Любомльська міська рада прийняла рішення №34/147 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Любомльської міської ради №37 від 27 лютого 1997 року», яким внесено зміни в рішення виконавчого комітету Любомльської міської ради народних депутатів №37 від 27 лютого 1997 року в частині площі земельних ділянок: замість слів 1000 кв.м. для житлового будівництва та 276 кв.м. для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 вірно читати: 910 кв.м. для житлового будівництва відповідно рішення виконовчого комітету №1 від 19 січня 1956 року «Про наслідки обміру земель по забудованому кварталу №1 в м.Любомль».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення прийнято в межах компетенції Любомльської міської ради та відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки попереднє рішення прийнято без врахування генерального плану забудови міста, а відтак і з порушенням норм чинного законодавства.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його помилковим, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території України. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Стаття 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи Законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

У ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Таким чином, за змістом норм чинного законодавства органи місцевого самоврядування не можуть в односторонньому порядку скасовувати свої попередні рішення, якщо на підставі приписів цих рішень виникли певні правовідносини і їх суб'єкти заперечують проти їх припинення, та у подібних випадках рішення можуть визнаватися нечинними та скасовуватись у судовому порядку

Конституційний Суд України в рішенні №7-рп/2009 від 16.04.2009р. (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування, за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.19, ст.144 Конституції України, ст.25, ч.14 ст.46, ч.ч.1,10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») дійшов висновку про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Відповідно до зазначеного вище рішення Конституційного Суду України ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення виконавчого комітету Любомльської міської ради народних депутатів №37 від 27 лютого 1997 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» фактично було виконане, оскільки наявна технічна документація на земельну ділянку і Любомльським районним відділом земельних ресурсів здійснено відповідний запис у земельно- кадастрових документах (а.с.14).

Відповідно до ч.1 ст.22 Земельного кодексу України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені ст.23 ЗК України 1990 року. Проте дію цієї статті зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок». Пунктом 3 вказаного Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст.1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно- кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю. Отже, п.3 названого Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно- кадастрових документах. Згідно з п.7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки (Постанова Верховного Суду України від 30 травня 2012 р. №6-31 цс 12).

Крім того, довідкою виконавчого комітету Любомльської міської ради №889 від 9 листопада 2005 року стверджується, що ОСОБА_1 користується присадибною земельною ділянкою загальною площею 1276 кв.м., за яку сплачує земельний податок згідно з квитанціями (а.с.36-42).

Таким чином, приймаючи рішення від 12 листопада 2009 року №34/147 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Любомльської міської ради №37 від 27 лютого 1997 року», відповідач перевищив свої повноваження, встановлені вимогами ст.ст.19, 144 Конституції України, ст.12 ЗК України та ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України». Тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Любомльської міської ради Волинської області №37/147 від 12 листопада 2009 року «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Любомльської міської ради №37 від 27 лютого 1997 року» є підставними та обґрунтованими і підлягають до задоволення.

В частині позовних вимог про зобов'язання відповідача затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, колегія суддів прийшла до переконання, що такі є безпідставними, а тому у їх задоволенні необхідно відмовити, оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача про затвердження такої документації.

Відповідно до вимог ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим в силу вимог ст. 202 КАС України постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, п.3 ч.1 ст.198, п.п.1, 4 ч.1 ст.202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Любомльського районного суду Волинської області від 13 вересня 2010 року у справі № 2а-55/10 скасувати, та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Любомльської міської ради Волинської області №37/147 від 12 листопада 2009 року «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Любомльської міської ради №37 від 27 лютого 1997 року».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді А.Р. Курилець

М.П. Кушнерик

Повний текст постанови виготовлено 27.01.2014 року.