2-206/08                              

РІШЕННЯ

іменем України

20 травня 2008 року  Орджонікідзевський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді -  Шевченка С.В.

за участю секретаря  Бойчук Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя та зустрічний позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним,

           в с т а н о в и в:

16.08.2007 року позивач подала до суду позов, в якому просила, в порядку розподілу спільного сумісного майна придбаного за період шлюбу з ОСОБА_2., визнати за нею право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1, 2/3 частини квартири готельного типа АДРЕСА_2 та визнати за ОСОБА_2. право власності на автомобіль марки «ІНФОРМАЦІЯ_1» держ. номер НОМЕР_1, 1986 року випуску і стягнути з відповідача на її користь 7500 грн. - Ѕ частину вартості автомобілю та вселити її в квартиру АДРЕСА_2.

В обґрунтування позову посилалася на те, що між нею та відповідачем був зареєстрований шлюб, який на теперішній час розірваний. Під час шлюбу ними за спільні кошти було придбане вказане спірне майно. Згоди про добровільний розподіл майна ними не досягнуто. Крім того, посилалася на те, що після розірвання шлюбу відповідач матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, аліментів на їх утримання не сплачує і тому просить при розподілі майна відступити від рівності часток та визнати за нею право власності на 2/3 частини квартири і вселити її в квартиру, оскільки відповідач не надає їй ключів від квартири.

Відповідач проти позову заперечував, посилався на те, що спірний автомобіль йому подарували батьки. Погоджувався, що спірна квартира належить йому та позивачці на праві спільної сумісної власності.

Крім того ОСОБА_2. подав зустрічний позов, в якому, разом з співпозивачами, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просив визнати договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 недійсним з тих підстав, що угода була укладена під впливом помилки, оскілки ОСОБА_2. придбав будинок для батьків і за їх кошти, однак право власності на них не оформив.

ОСОБА_3. та ОСОБА_4. зустрічний позов підтримали, пояснювали, що маючи намір переїхати з Росії до України попросили сина, ОСОБА_2. придбати для них будинок в Харківській області. Син будинок придбав, однак право власності за ними не оформив.

ОСОБА_1. зустрічний позов не визнала, посилалась на те, що будинок та автомобіль були придбані в період шлюбу з позивачем за спільні кошти.

Залучена до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_5. просила справу розглядати без її участі.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1. підлягає частковому задоволенню, а в зустрічний позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2. та ОСОБА_1. перебували у шлюбі з ІНФОРМАЦІЯ_2 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року. За цей час сторонами за спільні кошти було придбане спірне майно, а саме: будинок АДРЕСА_1, квартира готельного типу АДРЕСА_2 та автомобіль марки «ІНФОРМАЦІЯ_1» держ. номер НОМЕР_1, 1986 року випуску.

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частина 2 встановлює, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Частина 3 вказаної статті встановлює, що за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

ОСОБА_1. суду не було надано доказів, які б давали підстави збільшити її частку в спільному майні подружжя. Сам факт стягнення аліментів з відповідача на утримання дітей не є підставою для збільшення частки дружини в спільному майні подружжя. Доказів того, що розмір стягуваних з ОСОБА_2. аліментів недостатній для забезпечення потреб дітей суду також не надано.

Тому, при поділі спірного майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, суд виходить з принципу рівності часток чоловіка та дружини.

В частині позовних вимог щодо виплати Ѕ частини вартості спірного автомобіля, суд ОСОБА_1. відмовляє і вважає правомірним визнати за нею право власності на Ѕ частину автомобіля, оскільки між сторонами виник спір щодо вартості спірного майна, однак ні позивачем, ні відповідачем суду не надано належних та допустимих доказів дійсної вартості автомобіля.

Заперечення відповідача, що спірний автомобіль не є спільним сумісним майном подружжя, не обґрунтовані жодними допустимими доказами, крім пояснень батьків відповідача, які не можуть бути судом прийняті, як безспірне підтвердження позиції ОСОБА_2., оскільки вони надійшли від осіб які природно не можуть бути об'єктивними та неупередженими в результаті вирішення спору. Письмових доказів про наявність договору дарування автомобілю відповідачем суду не надано.   

Підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1. щодо її вселення в спірну квартиру, оскільки відповідач фактично визнав, що ключа від квартири колишній дружині він не надавав, обґрунтовував тим, що в квартирі знаходяться його особисті речі.

Обставини, якими обґрунтовувалися вимоги по зустрічному позову, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.

Суд не приймає до уваги посилання ОСОБА_3. та ОСОБА_4. про те, що спірний будинок ними був придбаний за кошти виручені від продажу будинку в Росії, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що будинок АДРЕСА_1 придбаний був ОСОБА_2. 30 липня 2003 року, а в Росії позивачі продали будинок 3 грудня 2003 року.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_6., пояснив, що він позичив ОСОБА_2. гроші на придбання будинку для батьків. В підтвердження чого пред'явив оригінал боргової розписки. 

Дана обставина не може слугувати підставою вважати належними власниками спірного будинку батьків ОСОБА_2., оскільки, будинок, який був придбаний за кошти взяті ОСОБА_2. в борг з наміром придбання будинку для батьків, був придбаний ним в період шлюбу з ОСОБА_1. і ніяких правочинів спрямованих на перехід права власності на спірний будинок до батьків позивача вчинено не було.

Не надано суду обґрунтувань зустрічних позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного будинку, як вчиненого під впливом помилки.

ОСОБА_2. пояснював, що будинок був придбаний для проживання в ньому його батьків, які фактично, що встановлено судом, в будинку і проживають з кінця 2003 року по день розгляду справи. За весь цей час ОСОБА_3. та ОСОБА_4. прав на спірний будинок не заявляли, дій по поверненню коштів, які були взяті ОСОБА_2. в борг у ОСОБА_6. на придбання будинку, не вчиняли. Суду не доведено, в чому полягає помилка.  

На підставі ст. 88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує понесені та документально підтверджені судові витрати.

Таким чином, суд стягує з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. понесені нею та підтверджені квитанціями, які містяться в матеріалах справи, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 30 грн. та 509 грн. 58 коп. витрат на оплату державного мита.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 15, 60, 61, 88, 209, 212 ЦПК України, ст. 70 СК України, суд, -

                                                                         в и р і ш и в:

            Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя задовольнити частково.

            Визнати за ОСОБА_1, в порядку розподілу спільного майна подружжя, право власності на:

 -  Ѕ частину будинку АДРЕСА_1;

 - на Ѕ частину однокімнатної квартири АДРЕСА_2;

-     на Ѕ частину автомобілю марки «ІНФОРМАЦІЯ_1» держ. номер НОМЕР_1, 1986 року випуску.

Вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати -  509 (п'ятсот дев'ять ) грн. 58 коп. витрат на оплату держмита та 30 (тридцять) грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

В позові  ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним відмовити. 

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня винесення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя:                                                                                                         С.В. Шевченко