ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 124/9583/13-ц

24.01.2014 року м. Сімферополь

Центральний районний суд м. Сімферополя в складі:

головуючого судді Гулевича Ю.Г.

при секретарі Макаренко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, третя особа - Центральний районний відділ у м. Сімферополі Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 просить визнати відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1.

Позов мотивовано тим, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. Відповідачі на протязі останніх 14 років не проживають у квартирі, виїхали у невідомому йому напрямку, добровільно з реєстрації зніматися не бажають.

Відповідачі в судові засідання 20.12.2013 року та 24.01.2014 року не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв,язку з чим суд вважає можливим за згодою позивача ухвалити повторне заочне рішення.

Вислухав позивача, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі: договору купівлі-продажу 1/2 частки квартири, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_1, посвідченого 06 квітня 2005 року приватним нотаріусом ОСОБА_5, зареєстр. в реєстрі за № 607; договору дарування 1/2 частки квартири, укладеного між ОСОБА_6 і ОСОБА_1, посвідченого 17 червня 2005 року приватним нотаріусом ОСОБА_5, зареєстр. в реєстрі за № 1379. Право власності ОСОБА_1 за вказаними договорами зареєстровано в БТІ 11.04.2005 року і 23.06.2005 року. Таким чином ОСОБА_1 є власником вищезазначеної квартири в цілому.

Відповідач ОСОБА_2 була вселена в квартиру у якості члена сім'ї. Місце проживання її дочки ОСОБА_3 у відповідності з ч.4 ст.29 ЦК України, було місце проживання її матері - ОСОБА_2, оскільки встановлено, що вона проживала разом з нею.

Права власника житлового будинку (квартири) визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

У сенсі вимог частини 4 статті 311 ЦК фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Зі змісту статті 156 ЖК України вбачається, що члени сім'ї власника будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з ним. Припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідно до ст. 156 ЖК України та з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Відповідно до ч.2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно довідки Сімферопольського житлово-будівельного кооперативу № 38 від 23.05.2013 року № 62, відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не проживають у АДРЕСА_1.

Факт непроживання відповідачів у спірній квартирі підтверджується свідченнями свідка ОСОБА_7, яка пояснила, що зареєстрована у м. Феодосія, але фактично з 2002 року проживає разом з позивачем у його квартирі, знає про існування відповідачів тільки зі слів позивача, ніколи їх у квартирі не бачила; свідченнями свідка ОСОБА_8, яка пояснила у судовому засіданні, що проживає у м. Феодосія, але оскільки її дочка проживає у позивача в квартирі, то часто її навіщає, приблизно два рази на місяць, нічого про відповідачів їй невідомо, ніколи їх не бачила, і вона достовірно знає, що їх речей у квартирі позивача немає.

Також, суд приймає до уваги у якості письмових доказів заяви сусідів, посвідчені ЖБК-38, а саме ОСОБА_9, який проживає у квартирі НОМЕР_1 цього будинку; ОСОБА_10 (кв. НОМЕР_2); ОСОБА_11 (кв.НОМЕР_3), які підтверджують факт непроживання відповідачів у спірній квартирі понад один рік.

Зважаючи на те, що відповідачі без поважних причин понад один рік ( с 2002 року) не користуються житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, і обставин, що свідчать про наявність домовленості між ними і власником квартири щодо права користування цим приміщенням або закріплення за відповідачами такого права законом, не встановлено, суд вважає, що позов обґрунтований, і тому підлягає задоволенню.

У матеріалах справи є довідка про те, що відповідач ОСОБА_3 з 01.09.2010 року по 28.06.2014 року є студенткою Національного університету «Києво - Могилянська академія» денної форми навчання (а.с.76). Суд не вважає за можливе прийняти її як доказ у справі, оскільки вона надавалася як додаток до заяви про відміну заочного рішення. Крім того, вказана обставина не є поважною причиною для збереження за ОСОБА_3 житлового приміщення на весь час навчання, оскільки вона не користуються житловим приміщенням з 2002 року, тобто набагато раніше до початку нею навчання.

На підставі ч.2 ст. 405 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 10, 60, 212-215, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя: Ю. Г. Гулевич