АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа №22-ц/796/16039/2013 Головуючий у 1 інстанції - Ключник А.С.
м. Київ Доповідач - Борисова О.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 грудня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Гаращенка Д.Р.
при секретарі: Мурга М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» про захист прав споживачів шляхом визнання договору про відкриття кредитної лінії недійсним, -
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» про захист прав споживачів шляхом визнання договору про відкриття кредитної лінії недійсним відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2013 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Зазначає, судом не взято до уваги те, що між позивачем та відповідачем мали місце трудові відносини, тому підписуючи договір позивач погоджувався з умовами договору в тому вигляді, як він ці умови розумів.
Посилається на те, що банком не було надано позивачу окремий документ щодо умов та тлумачення майбутньої угоди, позивач мав стосовно умов договору власне розуміння, яке виявилося неправильним.
Апелянт вказує на те, що в позовній заяві наведені підстави визнання недійсним кредитного договору, оскільки його умови порушують права позивача, як споживача та створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на користь банку.
Ненадання позивачу повної та достовірної інформації щодо того, які кошти він мав сплатити відповідачу за виконання умов кредитного договору вплинуло на те, що позивач погодився укласти вказаний кредитний договір на таких умовах.
В судове засідання сторони не з'явилися, про день, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутності сторін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 21 травня 2008 року між позивачем та АКБ «ПРАВЕКС- БАНК» укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1-047/08Р відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредитну лінію в національній валюті у сумі 340 000 грн. до 21 травня 2018 року зі сплатою 16% річних.
19 січня 2010 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» укладено договір про внесення змін та доповнень до договору про відкриття кредитної лінії № 1-047/08Р від 21 травня 2008 року, відповідно якого банк надав відповідачу кредит в національній валюті на загальну суму 317 957 грн. до 21 травня 2018 року зі сплатою 16% річних.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2012 року позов ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРАВЕКС- БАНК» заборгованість в сумі 425276,60 грн. та судовий збір в розмірі 3282 грн.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2013 року заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2012 року змінено, зменшено суму судового збору, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» з 3282 грн. до 3219 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Звертаючись з даним позовом до суду позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що відповідачем в порушення Закону України «Про захист прав споживачів» не було належним чином виконано переддоговірну роботу з позивачем, відповідач ні перед укладенням договору ні протягом його дії не повідомив позивача у письмовій формі про умови надання кредиту, не надав в повному обсязі інформації про умови кредитування, договір не містить порядку його зміни, який враховував би інтереси позичальника, договір не містить умови про порядок його припинення, що є суттєвими умовами та суперечить ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Зазначав, що волевиявлення позивача під час укладення договору не відповідало його внутрішній волі на укладення договору саме такого змісту. А тому, з посиланням на норми ст.ст. 203, 215, 229 ч.1, 230 ЦК України, Закон України «Про захист прав споживачів» просив визнати спірний договір недійсним.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Також ч.3 цієї статті передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною 1 ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою ст.203 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Як зазначено в п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Пунктом 20 вищевказаної Постанови передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення
Позивачем відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України не надано доказів на підтвердження того, що кредитний договір був укладений ним під впливом обману, а також що позивач помилявся щодо обставин, які мають істотне значення.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не мав повної та достовірної інформації щодо умов договору, що вплинуло на те, що позивач погодився укласти вказаний кредитний договір на таких умовах, колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній час на час укладання кредитного договору) між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Частиною 2 ст.11 вказаного Закону врегульовуються питання щодо відомостей, які кредитодавець має повідомити споживачеві до укладення договору споживчого кредиту, а статтею 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ - щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власнику клієнту на його вимогу.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимого розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи в пунктах 10.8 договору та договору від 19 січня 2013 року про внесення змін та доповнень до договору про відкриття кредитної лінії № 1-04/08Р від 21 травня 2008 року зазначено, що шляхом укладення та підписання позичальником даного договору позичальник підтверджує факт письмового повідомлення його банком про умови надання кредиту, а також про всі збори, відсотки, тарифи, комісії та інші елементи вартості кредиту по даному договору згідно п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Доводи апеляційної скарги про те, що спірний договір не містить умов або правил, які б регулювали відповідальність банку за невиконання або неналежне виконання банком умов договору, те що його зміст протирічить правам та інтересам позивача колегія суддів відхиляє, оскільки кредитний договір був підписаний обома сторонами, відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України є укладеним, так як сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, застережень до договору не висловлювали, підпис позивача на договорі свідчить про його згоду на укладення кредитного договору саме на тих умовах, які зазначені в договорі.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що оспорюваний договір не містить умови про порядок припинення договору, оскільки виходячи з норм ЦК України договір припиняється на підставах встановлених договором або законом. Зобов'язання за договором припиняється його виконанням.
Як вбачається з оспорюваного договору він містить умову про право позичальника достроково виконати свої зобов'язання за договором, повністю повернувши кредит, включаючи відсотки за час фактичного користування кредиту, так і умови щодо розірвання договору.
Таким чином колегія суддів вважає, що правових підстав для визнання кредитного договору недійсним немає.
Відповідно до ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, і на законність оскаржуваного рішення не впливають.
Рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального права, внаслідок чого підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя:
Судді: