Справа № 161/10330/13-ц Провадження № 22-ц/773/49/14 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П.
Категорія: 20 Доповідач: Свистун О. В.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 січня 2014 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Свистун О.В.,
суддів - Грушицького А.І., Федонюк С.Ю.,
при секретарі - Перебойчуку Р.В.,
за участі: представника позивача - ОСОБА_1,
відповідача - ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення збитків,
за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 29 жовтня 2013 року, -
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 29 жовтня 2013 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення збитків задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 130240,00 грн. завданих матеріальних збитків.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 1320,40 грн. судового збору.
В задоволенні інших вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову до нього. Покликається на те, що судом були порушені норми матеріального та процесуального права. Вважає, що судом першої інстанції не враховано, що автомобіль належав йому і дружині на праві спільної сумісної власності, оскільки був придбаний під час шлюбу. Зазначає, що на підставі довіреності він діяв від імені ОСОБА_3 і кошти виплачені за автомобіль передав власнику транспортного засобу. Також вказує, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 03 червня 2011 року саме за позовом ОСОБА_3 було витребувано у позивача на її користь спірний транспортний засіб, а тому саме на ОСОБА_3 слід покласти обов'язок щодо повернення коштів позивачу.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримали, покликаючись на доводи, викладені в ній.
Представник позивача ОСОБА_1 та представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 апеляційну скаргу заперечили, оскільки вважають, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції - зміні з наступних підстав.
Судом правильно встановлено і це підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи, що у серпні 2009 року між позивачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 було досягнуто домовленості щодо купівлі-продажу автомобіля Фольксваген LT 35, д.н. НОМЕР_1 вартістю 16000,00 доларів США з остаточною датою розрахунку 17.11.2009 року, який належав на праві власності ОСОБА_3. 05.02.2007 року ОСОБА_3 надала ОСОБА_2 довіреність з усіма правами розпорядження вказаним автомобілем.
Відповідач ОСОБА_3 змінила прізвище, та згідно свідоцтва про зміну імені від 10 квітня 2012 року її прізвище - ОСОБА_3 (а.с. 31-32).
ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_5 в рахунок оплати автомобіля гроші, що підтверджується розписками від 17.08.2009 року на суму 10000,00 доларів США (а.с. 6, 48), від 10.12.2009 року - 2800,00 доларів США (а.с. 7, 50), від 28.01.2010 року - 2200,00 доларів США (а.с. 8, 49), від 30.01.2010 року - 600,00 доларів США (а.с. 9). Розписку від 30.01.2010 року позивач надав тільки копію, оскільки оригінал не зберігся. Проте, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 визнав отримання коштів в сумі 600 доларів по даній розписці. Отже, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 передав ОСОБА_2 в рахунок оплати за автомобіль 15 600 доларів США. Дані обставини визнав як відповідач, так і представник позивача.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 03.06.2011 у справі № 2-1982/2011 задоволено позов ОСОБА_3 та витребувано від ОСОБА_5 в її користь автомобіль «Фольксваген LT-35» д.н.з. НОМЕР_1. Дане рішення набрало законної сили.
Згідно ч. 1 ст. 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли по продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно на підставі вимог закону частково задовольнив позовні вимоги позивача.
Судом встановлено, що кошти в сумі 15600 доларів США за проданий автомобіль отримав відповідач ОСОБА_2 Даний факт підтвердив сам відповідач у судовому засіданні.
Однак, доводи відповідача ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про те, що на підставі довіреності він діяв від імені ОСОБА_3 і кошти виплачені за автомобіль передав власнику транспортного засобу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та жодних доказів, які б підтверджували передачу коштів ОСОБА_3, останній суду не надав. Крім того, в судовому засіданні відповідач змінив свої пояснення та надав докази, що він використав дані кошти в інтересах сім»ї. А саме, квитанції про сплату коштів в рахунок кредитних зобов'язань та квитанції про оплату комунальних послуг. Проте, з наданих доказів не вбачається, що саме ці кошти, які були отримані за автомобіль, були використані в інтересах сім»ї.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем ОСОБА_3 не спричинено збитків ОСОБА_5 Грошей від нього вона не отримувала, згоди на продаж автомобіля за такою ціною не давала, судове рішення про повернення їй автомобіля не виконано, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що вимоги до відповідача ОСОБА_3 безпідставні та до задоволення не підлягають.
Крім того, покликання в апеляційній скарзі на ст. 65 СК України, згідно якої договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Однак, судом встановлено, що доказів на підтвердження таких доводів відповідача також в суді не здобуто.
Отже, на підставі досліджених в сукупності доказів, встановлених обставин справи, суд прийшов до вірного висновку про стягнення коштів з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_5
Проте, при визначені розміру коштів, які підлягають стягненню, суд помилково взяв до уваги 16000 доларів США, а не 15600 доларів США, які визнані сторонами згідно наявних розписок. Крім того, визначаючи еквівалент у гривні, суд не застосував встановлений курс долара Національним банком України, який станом на ухвалення рішення становив 7.993 грн. за долар США. Отже, суму, яка підлягає стягненню слід змінити і становитиме 124 690 грн. 80 коп. Відповідно змінюється і судовий збір, який становитиме 1246.91 грн.
Таким чином, із-за невірного визначення суми коштів, які підлягають стягненню, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317,319, 218 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 29 жовтня 2013 року у даній справі змінити.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_5 124 690 грн. 80 коп. матеріальних збитків та 1246 грн. 91 коп. судових витрат.
В решті рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: