Справа № 101/3290/13-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2014 року Алуштинський міський суд Автономної Республіки Крим в складі головуючого судді Ізотенка Д.О., при секретарі Малой Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Алушті цивільну справу за позовом ОСОБА_14, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Алуштинської міської ради, Органу приватизації Алуштинської міської ради, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання розпорядження про приватизацію та свідоцтва про власність незаконними та їх скасування,
ВСТАНОВИВ:
Позивачі звернулись до суду з позовом до Виконавчого комітету Алуштинської міської ради, Органу приватизації Алуштинської міської ради, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання розпорядження про приватизацію та свідоцтва про власність незаконними та їх скасування.
Позов вмотивований тим, що позивачі є власниками квартири загального заселення - комунальної квартири АДРЕСА_1 1/3 частки.
06 серпня 2012 Органом приватизації Алуштинської міської ради на підставі розпорядження № -8912 від 06 серпня 2012 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право власності на житло. Виконкомом Алуштинської міської ради було посвідчено, що ОСОБА_6 належить в рівних частках приміщення квартири загального заселення, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Свідоцтво завірено керівником органу приватизації та печаткою виконавчого комітету.
Позивачі вважають, що зазначені розпорядження і свідоцтво винесені й видані всупереч вимогам закону і суттєво порушують їхні права.
Вказують, що ОСОБА_5 перестав використовувати житло приблизно в 1994 році, виїхав з м. Алушта і проживає в даний час в м. Київ. ОСОБА_6 в 2006 році переїхала на постійне проживання в м. Київ, звідки в 2011 році виїхала на постійне місце проживання до Швейцарії, де і проживає постійно.
Вказують, що ОСОБА_14 оплачувала комунальні платежі щодо спірного житла. Спроб вселитися в квартиру ОСОБА_6 не робили, хоча позивачі ніколи не чинили їм у цьому ніяких перешкод . Оплата комунальних та інших витрат по житлу третіми особами не здійснювалася.
Позивачі вважають, що порушення їхніх прав виражається в тому, що згідно зі статтею 54 ЖК України, ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймача, на прохання наймача, який проживає в цій квартирі і має необхідність поліпшення житлових умов, надається йому, а в разі відсутності такого наймача - іншому наймачеві, який проживає в тій ж квартирі.
Позивачка ОСОБА_8, як мати - одиначка, з 1983 року полягає в черзі на поліпшення житлових умов. ОСОБА_14 неодноразово зверталася із заявами про надання всім позивачам звільненої кімнати, але листам виконавчого комітету та КП "УГХ" в цьому було відмовлено у зв'язку з тим, що в Алуштинську міську раду надійшла заява від членів сім'ї ОСОБА_9 про визнання одного з них наймачем звільнившоїся кімнати, а в подальшому - у зв'язку з приватизацією житла.
Таким чином, позивачі вважають, що факт наявності реєстрації відповідачів спірному приміщенні, а тим більше його незаконна приватизація позбавляє сім'ю позивачів можливості поліпшити свої житлові умови.
Враховуючи викладене, позивачі просять суд:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження № -8912 від 06 серпня 2012 року Органу приватизації Алуштинської міської ради про передачу ОСОБА_5 і ОСОБА_6 у власність приміщення квартири загального заселення, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;
- визнати протиправним та скасувати свідоцтво про право власності на житло, видане 06 серпня 2012 року виконавчим комітетом Алуштинської міської ради ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відносно приміщення квартири загального заселення, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Стягнути з відповідача на користь позивачів всі судові витрати.
В суді позивачі в повному обсязі підтримали свій позов, просили суд задовольнити позовні вимоги. Додатково у судових дебатах позивачі вказали що у матеріалах справи міститься заява про оформлення квартири в спільну часткову власність, підписана ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заява датована 01.06.2012 року. Водночас, з відомостей щодо перетину нею кордону України вбачається, що з 08.04.2012 року по 03.08.2012 року ОСОБА_6 на території України не перебувала.
Також вказували, що третіми особами при оформленні приватизації в порушення п. 18 Наказу від 16.12.2009 № 396 Міністерства з питань житлово-комунального господарства України «Про погодження Положення про порядок передачі квартир ( будинків ), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» ордера.
Відповідач, представник Виконавчого комітету Алуштинської міської ради, в суді позовні вимоги ОСОБА_14, ОСОБА_2, ОСОБА_3 визнав в повному обсязі, не заперечив проти задоволення позову. Вважає, що при приватизації спірної кімнати були припущені суттєві порушення.
Третя особа ОСОБА_5 в суді пояснив, що його донька ОСОБА_6 проходить навчання у Швейцарії, з 2011 року, про що надано документи, в зв'язку із чим за нею зберігається право на проживання на період відсутності. Також пояснив що до того з 2009 по 2011 рік вона навчалася у м. Києві. На запитання позивачів про документи що таке навчання підтверджують пояснив, що це вони повинні доводити перед судом що такого навчання не було.
Щодо себе пояснив, що проживає у орендованому житлі у м. Києві де працює, декілька років. На заробітки почав виїжджати з 2000 років.
Зі змісту пояснень, щодо проживання у спірному житлі протягом останніх років, вбачається, що у 2010 році проживав у серпні місяці у м. Алушті, проте не у спірному житлі , а за іншою адресою, по вул. Сімферопольській, щодо проживання протягом 2011 року надані суперечливі пояснення, згідно останніх яких у спірне житло він приїжджав протягом декількох місяців, на певні періоди, в зв'язку із вахтовим методом роботи у Києві. Протягом 2012 року у спірному житлі не проживав.
Також пояснював, що він та його донька приїхали у м. Алушту та подали заяву про приватизацію, ордер до органу приватизації представлений ним не був.
Свідок ОСОБА_11 показала, що знає третіх осіб з 1990 х років. Буває вдома у сім'ї ОСОБА_3 не рідше ніж щомісяця. Показала що треті особи не проживають у зазначеному житлі десь з 1996 року.
Свідок ОСОБА_12 показав, що знає сім'ю ОСОБА_3 з 1982 року, часто буває в них вдома, ОСОБА_6 знає з 1990х років. Показав що ОСОБА_5 постійно працює у м. Києві, щодо доньки, де вона проживає йому не відомо. Показав що ОСОБА_5 не проживає у спірному житлі понад 10 років, донька також не проживає з 2006 року.
Свідок ОСОБА_13 показала що знає родину ОСОБА_3 з 1992 року. ОСОБА_5 не проживає у зазначеному житлі десь з кінця 1990х років, тобто більше 10 років. Вона часто буває у спірному житлі, ані третіх осіб, ані їх речей не бачила жодного разу.
Представник відповідача Органу приватизації Алуштинської міської ради та третя особа ОСОБА_6 в судові засідання не з'явились.
Дослідивши письмові матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, їх представників, свідків, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, згідно з вимогами статей 10 та 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Крім того, відповідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 09 травня 2004 року (а.с.5) виконавчий комітет Алуштинської міської ради засвідчує, що квартира (приміщення квартири загального заселення, одноповерховий будинок) що розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві, загальної (спільної чи часткової) власності ОСОБА_14 та членам її родини ОСОБА_14, ОСОБА_3 в рівних частках, загальна площа квартири складає 34,9 кв.м., жила площа - 22,4 кв.м.
З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.6) вбачається, що приміщення квартири загального заселення,загальної площі 34,9 кв.м. та житлової площі 22,4 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві приватної власності ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_14, в рівних частках.
Згідно свідоцтва про шлюб (а.с. 25) після укладення шлюбу ОСОБА_2 отримала прізвище ОСОБА_2.
Зі звернень (а.с. 9,11, 12, 14) вбачається, що ОСОБА_14 періодично зверталася до уповноваженого органу, як мати одиночка, що перебуває у черзі на поліпшення житлових умов з 1983 року, з питання надання спірної житлової кімнати.
Рішенням Алуштинського міського суду від 14 грудня 2012 року у цивільній справі № 0101/4700/2012 за позовом ОСОБА_14 до ОСОБА_6, ОСОБА_5, Алуштинського МВ ГУ Державної міграційної служби України в АР Крим, третя особа: Комунальне підприємство «Управління міського господарства» про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації, встановлено що відповідачі по справі не проживають в АДРЕСА_1, понад шести місяців без поважних на то причин (а.с.7-8).
Оглядом матеріалів цивільної справи № 0101/4700/12 встановлено що дане рішення скасоване Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 26 червня 2013 року, з тих підстав, що ОСОБА_5 на час прийняття рішення були власниками спірного житлового приміщення.
Стаття 54 ЖК України встановлено, що, якщо в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, звільнилося неізольоване жиле приміщення, воно надається наймачеві суміжного приміщення.
Стаття 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В даному випадку, з огляду на встановлені обставини суд вважає, що позивачі мають законний інтерес, щодо отримання спірної кімнати, в порядку ст. 54 ЖК України, та приймали заходів для реалізації даного законного інтересу до надання спірного приміщення у власність третіх осіб.
За таких обставин, суд приходить до переконання, що такий законний інтерес позивачів, в силу статті 16 ЦК України підлягає судовому захисту.
Розпорядженням органу приватизації № 8912 від 06.08.2012 року вирішено прохання наймача ОСОБА_5 приміщення квартири загального користування АДРЕСА_1 задовольнити та надати приміщення квартири загального користування у спільну власність. (а.с. 146)
Згідно свідоцтва про право власності на житло (а.с. 16) ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у рівних частках належить приміщення квартири загального заселення, загальної площі 26,9 кв.м., житлової площі 17,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 16) підставою видачі такого свідоцтва зазначено розпорядження від 06.08.2012 року № 8912.
Стаття 1 Закону України від 19.06.1992 року № 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду" встановлює, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Стаття 5 зазначеного Закону встановлює, що, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно. До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Стаття 8 цього ж Закону передбачає, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
Стаття 3 Закону України від 11.12.2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначає, що місце проживання це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.
Частина 2 статті 2 цього ж Закону встановлює, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
З системного аналізу наведених норм, вбачається, що право осіб на приватизацію Закону пов'язує із правом особи на проживання у житлі, а не з їх реєстрацією у зазначеному житлі.
Судом також враховано, що Постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 р. у справі № 6-125цс12 висловлено правову позицію, згідно якої за нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності, а отже, і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї (ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України від 19 червня 1992 р. № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Усупереч наведеним положенням закону суд помилково пов'язав право осіб на приватизацію з фактом їхньої реєстрації в спірній квартирі, яка здійснюється на підставі Закону України від 11 грудня 2003 р. № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а не з їхнім правом на житло та фактом проживання у квартирі.
Зазначену правову позицію суд враховує, як обов'язкову до застосування.
Зі свідчень свідків вбачається, що треті особи не проживають у приватизованому ними житлі протягом тривалого часу, постійно проживають у м. Києві.
З пояснень самого ОСОБА_5 вбачається, що протягом 2010, 2012 років він взагалі не проживав у спірному приміщенні, щодо 2011 року в судовому засіданні ним були надані суперечливі пояснення щодо періодів проживання, які по суті зводилися до того що протягом кількох місяців він приїжджав на певні періоди часу, проте суд їх оцінює критично, оскільки вони спростовуються свідченнями трьох свідків, показання яких узгоджуються між собою та не містять протиріч з іншими матеріалами справи.
З копії апеляційної скарги (а.с. 17) вбачається, що зворотною адресою ОСОБА_5 зазначають м. Київ. З розписки від 03.04.2012 року (а.с. 20) вбачається, що ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_14 ключі від двері кімнати після смерті матері, в зв'язку із приїздом на її похорони.
Такі письмові докази також підтверджують, що треті особи не проживають у спірному приміщенні протягом тривалого часу, в тому числі ОСОБА_6, яка прибула до Алушти тільки на похорони ОСОБА_9 та не мала ключів від спірного приміщення.
Стаття 163 ЖК України встановлює, що у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу.
Частина 1 статті 71 ЖК встановлює, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
За таких обставин, суд приходить до переконання, що в зв'язку із спливом шестимісячного строку, в силу вищевикладених вимог Закону, на час подання заяви про приватизацію за третіми особами спірне житлове приміщення не зберігалося, відповідно ними було втрачено право на приватизацію даного житлового приміщення, що не було враховано відповідачами при прийнятті оскарженого розпорядження.
З заяви (а.с.80) на ім'я керівника Органу приватизації, на оформлення передачі у власність квартири, вбачається, що вона датована 01.06.2012 року, та містить особисті підписи ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Крім того, у даній заяві зазначено що підпис наймача та членів його родини підтверджено начальником підприємства з обслуговування житла.
Проте, згідно інформації наданої головним центром обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби (а.с. 115) вбачається, що ОСОБА_6 періодично з 2009 року виїжджає за межі України, в тому числі 08.04.2012 року виїхала з України та 03.08.2012 року повернулася.
Даний доказ спростовує пояснення ОСОБА_5 щодо того, що ОСОБА_6, разом із ним 01.06.2012 року подавалася заява про передачу спірної кімнати у власність, оскільки встановлено, що ОСОБА_6 в той час знаходилася за межами України.
З наданих третьою особою документів, з перекладом (а.с. 119-126) вбачається, що ОСОБА_6 проходить інтенсивний курс з навчання німецької мови, з 02 серпня 2011 року по 29 серпня 2012 року, та в подальшому продовжує навчання.
Щодо збереження ОСОБА_6 спірного житлового приміщення, суд зазначає, що третьою особою надані докази щодо проходження навчання з 2011 року, при тому що ОСОБА_6 фактично не проживає з 2006 року, тобто на момент початку навчання право на користування спірним житловим приміщенням в неї вже не було.
Суд також залишає поза увагою твердження ОСОБА_5 про те, що з 2006 року по 2011 рік ОСОБА_6 проходила навчання у м. Києві, оскільки на підтвердження даної обставини ним не надано належних та допустимих доказів. Більш того, на прохання позивачів надати документи на підтвердження навчання ОСОБА_6 у вказаний період ОСОБА_5 відмовився їх надавати.
Крім того, на запит суду була отримана копія приватизаційної справи на 4х аркушах, до якої входить розрахунок площі квартири (а.с. 79), заява від 01.06.2012 року що подана ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 80), довідка про склад сімї (а.с. 81) та рішення виконкому Алуштинської міської ради від 12.04.2002 року № 284 (а.с. 82), згідно якого виключено зі складу гуртожитків що квартира АДРЕСА_1 та визнано дану квартиру комунальною. Згідно п. 3 даного рішення доручено видати мешканцям даної квартири ордер, в тому числі ОСОБА_9 (склад родини 2 особини - ОСОБА_9 та ОСОБА_6 ).
Стаття 58 ЖК На підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Зазначеною нормою прямо встановлено, що ордер є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.
Згідно пункту 18 Положення Міністерство з питань житлово-комунального господарства України № 396 "Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян" від 16.12.2009 року громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім'ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.
В порушення вищевикладених вимог Положення, відповідачем було видано оскаржене розпорядження у відсутність ордеру про надання жилої площі чи копії договору найму жилої площі у гуртожитку.
За таких обставин, суд приходить до переконання, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Питання про судові витрати суд вирішує згідно приписів ст. 88 ЦПК України.
Керуючись ст. 54, 64, 71, 163 Житлового кодексу Української РСР від 30.06.1983 року № 5464-X, ст. 1, 5, 8 Закону України від 19.06.1992 року № 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду", ст. 2,3 Закону України від 11.12.2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", Постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 р. у справі № 6-125цс12, ст.ст. 10, 11, 88, 174, 209, 212, 214 - 215, 279, 281, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати розпорядження № 8912 від 6 серпня 2012 року органу приватизації Алуштинської міської ради про передачу ОСОБА_5 з родиною, у власність приміщення квартири загального заселення, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на житло, видане 6 серпня 2012 виконавчим комітетом Алуштинської міської ради ОСОБА_5 і ОСОБА_6, щодо приміщення квартири загального заселення, загальної площі 26,9 кв.м., житлової площі 17,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_14, ОСОБА_2, ОСОБА_3 витрати на судовий збір у сумі 229,4 гривні, у рівних частках.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Алуштинський міський суд шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Алуштинського
міського суду Д.О. Ізотенко