Справа №784/4836/13 25.11.2013 25.11.2013 25.11.2013
Провадження № 22ц/784/3796/13 Головуючий у І інстанції Коновець М.С.
Категорія - 48 Доповідач апеляційної інстанції Лисенко П.П.
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
25 листопада 2013 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Серебрякової Т.В. та Шолох З.Л.,
із секретарем судового засідання - Романенко Ю.О.,
з участю:
позивача - ОСОБА_2,
відповідача - ОСОБА_3,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2013 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та пені за прострочку виконання аліментного зобов'язання, -
у с т а н о в и л а :
29 липня 2013 року ОСОБА_2 пред'явила до ОСОБА_3 зазначений позов, який обґрунтувала наступним.
Вона є матір'ю, а відповідач - батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Діти проживає разом з нею і знаходяться на її повному утриманні.
Батько проживає окремо від них і практично не надає синам матеріальної допомоги.
У зв'язку з цим, рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2003 року з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частки від його заробітку.
Проте, ОСОБА_3 рішення суду ігнорує, аліменти сплачує нерегулярно і в значно меншому чим нараховується розмірі, заборгувавши на день пред'явлення позову 33 155 гривень 55 копіой.
Посилаючись на зазначені обставини, просила стягнути з нього на її користь заборговану грошову суму та пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 341 998 гривень 75 копійок.
Відповідач позов визнав частково, згоден погасити заборгованість по аліментам, що ж до пені, то вважає, що законних підстав для її стягнення немає, а тому у задоволенні цієї вимоги слід відмовити.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2013 року позов задоволено частково, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто 338 868 гривень 60 копійок пені, нарахованої за прострочку виконання аліментного зобов'язання.
ОСОБА_3 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, і ухвалити нове, про відмову у стягненні з нього неустойки та судових витрат.
Скаргу обґрунтовувала невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи та положенням чинного сімейного законодавства.
Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду І інстанції в частині вирішення вимоги про стягнення пені та судових витрат змінити, зменшивши їх розмір, оскільки в цій частині воно ухвалено не у повній відповідності з положеннями чинного сімейного та цивільного законодавств, а в решті - рішення залишити без змін.
Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженого рішенні, суд І інстанції виходив з того, що законних підстав для стягнення заборгованості зі сплати аліментів немає, а тому у цій вимозі слід відмовити. Що ж до вимоги про стягнення неустойки за невиконання аліментного зобов'язання, то вона обґрунтована і доведена належними доказами, а тому підлягає задоволенню у обсязі заявленому позивачем, як і вимога про відшкодування витрат на вчинення судового збору.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області з встановленими судом І інстанції обставинами та правовідносинами погоджується, його висновки щодо них і результату вирішення справи (крім висновку щодо розміру стягуваної пені), вважає вірними, обгрунтованими й законними.
Що ж до вирішення вимоги про стягнення пені суд допустився помилки, яку слід виправити рішенням апеляційної інстанції.
Дійсно, за главою 15 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
Якщо сторони такої згоди не дійшли, кошти на утримання дитини присуджуються рішенням суду у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.
Частиною 1 ст. 196 СК України передбачена відповідальність за прострочення сплати аліментів.
За нею, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, без обмеження позовною давністю.
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального і сімейного стану платника аліментів.
При цьому, відповідно до ст. 60 ЦПК України обов'язок доказування того, що несплата аліментів була наслідком наявності поважних причин, покладено на платника аліментів, а суд, за аналогією з цивільним законодавством, повинен виходити із презумпції вини особи, яка прострочила виконання зобов'язання.
Як вбачається з розрахунку, наданого державним виконавцем Ленінського відділу Державної виконавчої служби України Миколаївського міського управління юстиції (а.с.- 22, 23, 44 ) та ксерокопії виконавчого листа (а.с.- 7), з 06 березня 2003 року ОСОБА_3 повинен був щомісяця сплачувати аліменти на користь позивача на утримання двох синів у розмірі 1/3 частки від свого заробітку. Не дивлячись на такий обов'язок, він виконував його неналежним чином. Сплативши з січня 2007 року (початок нарахування пені за вимогою позивача) і по жовтень 2013 року 14 610 гривень він заборгував зі сплати аліментів станом на 01.10.2013 року 35 313 гривень 84 копійки.
Будь-яких доказів тому, що він приймав спроби для працевлаштування чи наявності поважних причин, через які він не міг сплачувати аліменти, відповідач не надав.
За такого, є підстави вважати, що саме з вини ОСОБА_3, який ухиляється від виконання батьківського обов'язку по утриманню своїх дітей до їх повноліття, виникла заборгованість зі сплати аліментів, а, відповідно, він повинен нести цивільно-правову відповідальність за це, сплативши ОСОБА_2 пеню.
При визначенні розміру пені за прострочення аліментів колегія виходить з того, що аліменти призначаються та повинні сплачуватися щомісячно, тому розмір неустойки необхідно розраховувати не із загальної суми боргу, а нараховувати на щомісячну заборгованість, починаючи з дня її виникнення по день добровільного погашення боргу або на день стягнення, або в межах заявлених позивачем вимог. При цьому, пеня нараховується з часу невиконання рішення суду і з умовою, що сума боргу, за попередній місяць, не додається до розрахунку неустойки за наступний місяць.
З матеріалів справи вбачається, що позивач вимагає сплати пені за період з січня 2007 року і по жовтень 2013 року.
Її розмір на 01 жовтня 2013 року, який підлягав би стягнення з ОСОБА_3, складає 338 868 гривень 60 копійок, і саме такого ж дійшов й районний суд.
Проте, при врегулюванні цивільних правовідносин, суди, відповідно до ст. 3 ЦК України, повинні виходити з загальних засад цивільного законодавства про справедливість, розумність та добросовісність, і не допускати таких ситуацій, коли прогресуючий розмір неустойки призводитиме до того, що аліментно зобов'язані особи не здатні будуть погасити заборгованість взагалі, оскільки практично усі їх кошти будуть іти на погашення пені.
За такого і відповідно до ч. 2 ст. 196 СК України, колегія вважає, що з урахуванням матеріального положення боржника, відсутності в нього постійного заробітку, а також співрозмірності збитків розміру нарахованої пені - розмір неустойки можливо зменшити до 15 000 гривень, які і слід стягнути на користь позивача.
Оскільки районний суд був іншої думки і стягнув пеню в значно більшому розмірі, то її слід зменшити до виписаного вище розміру рішенням апеляційної інстанції.
З урахуванням наведеного, на підставі ст. 81, 88 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 264 гривні 70 копійок (150 гривень у суді першої інстанції + 114 гривні 70 копійок у суді апеляційної інстанції = 264 гривні 70 копійок).
Що ж до відмови у стягненні заборгованості за сплатою аліментів, то суд вірно відмовив у такій вимозі, оскільки для цього немає правових підстав.
Так, з буквального тлумачення ст.ст. 194-195 СК України та ч. 7 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", заборгованість по аліментам можна стягувати у випадках прямо передбачених названими нормами або, якщо вона утворилася у ході виконавчого провадження з об'єктивних причин, а також з вини органів виконавчої служби, одержувача, платника аліментів або організації, у якій останній працює, а саме:
· коли заборгованість утворилася в результаті призупинення вико навчого провадження у випадку визнання боржника недієздатним до призначення йому опікуна (п. 2 ч. 1 ст. 34, ч. 2 ст. 36 Закону «Про виконавче провадження»);
· виконавче провадження було припинене на прохання борж ника у зв'язку з проходженням ним строкової служби в складі Збройних сил Укра їни, інших передбачених законом військових формуваннях;
· у разі перебування платника в тривалому службовому відрядженні; знаходження на лікуванні в стаціонарній лікувальній установі - до закінчення існування названих обставин;
· внаслідок не своєчасного оформлення, пересилання або вручення виконавчих документів;
· іншої затримки з виконанням рішення суду про стягнення аліментів, пов'язаної з недоліками в роботі органів виконавчої служби (припинене виконавче провадження вчасно не відновлено або при зміні місця проживання боржника виконавчий документ не направлений в інший відділ державної вико навчої служби за приналежністю).
При цьому, на виконання рішення суду, останній вирішує питання заборгованості зі сплати аліментів, по останнім 5 підставам, лише за наявності спору щодо періоду за який треба провести стягнення заборгованості або спору щодо розміру заборгованості.
У разі відсутності спору, підстав для пред'явлення позову про стягнення заборгованості немає, проте якщо такий позов було пред'явлено, то у його задоволенні слід відмовити.
Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і місцевий суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги в частині вирішення питання про стягнення заборгованості немає.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 жовтня 2013 року, в частині вирішення вимог про стягнення пені та судових витрат змінити, зменшивши розмір стягуваної з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця с. Червона Гребля Чечельницького району Вінницької області, на користь ОСОБА_2 розмір пені за прострочку аліментного зобов'язання з 338 868 гривень 60 копійок до 15 000 гривень, а також розмір судового збору на користь держави Україна з 3 388 гривень 69 копійок до 264 гривні 70 копійок.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з дня його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді: