ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2014 року справа № 919/1410/13
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Головко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу:
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
„Кримська водочна компанія",
ідентифікаційний код 36499654
(97530, АР Крим, Сімферопольський район, с. Мазанка, вул. Садова, буд. 19)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,
ідентифікаційний номер НОМЕР_1
(99028, АДРЕСА_1)
про стягнення 25 189,85 грн,
Представники сторін:
позивач - Підлісна С.В. - представник, довіреність № 01/14с-709 від 16.12.2013;
відповідач - не прибув.
Обставини справи:
У провадженні господарського суду міста Севастополя перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Кримська водочна компанія" (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 25 189,89 грн за Договором поставки № 882/554 від 22.04.2013, з яких: 19 547,92 грн - основний борг; 109,12 грн - 3% річних; 473,27 грн - пеня, 5 059,58 грн - штраф (згідно із заявою про зміну розміру позовних вимог від 19.12.2013 /арк. с. 32/).
Позовні вимоги з посиланням на статті 173-175, 193, 229-232 Господарського кодексу України, статті 11, 509, 526, 530, 549-552, 623-625, 712 Цивільного кодексу України обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки № 882/554 від 22.04.2013 в частині своєчасного та повного проведення розрахунків за поставлений товар.
Ухвалою суду від 16.01.2014 провадження у справі № 919/1410/13 в частині позовних вимог про стягнення 0,04 грн основного боргу припинено на підставі пункту 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України /арк. с. 70-71/.
Таким чином, на розгляді суду залишаються позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 25 189,85 грн за Договором поставки № 882/554 від 22.04.2013, з яких: 19 547,88 грн - основний борг; 109,12 грн - 3% річних; 473,27 грн - пеня, 5 059,58 грн - штраф.
Присутня в судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач не скористався своїми процесуальними правами, наданими йому статтями 22, 59 Господарського процесуального кодексу України: письмовий відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову не надав, у судові засідання 19.12.2013 та 16.01.2014 не прибув, явку свого повноваженого представника не забезпечив.
Водночас, 16.01.2014 відповідач через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю його участі у судовому засіданні через хворобу трирічного сина /арк. с. 58/.
Представник позивача залишила вирішення вказаного клопотання на розсуд суду.
Суд відхилив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, зважаючи на наступне.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Поряд із наведеним суд зазначає, що хоча участь у судовому засіданні є процесуальним правом сторони, цьому праву кореспондує обов'язок сторони добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи (стаття 22 ГПК України).
Як убачається з матеріалів справи, ухвалу про порушення провадження у справі було отримано відповідачем 17.12.2013, про що свідчить його підпис на повідомленні про вручення поштового відправлення /арк. с. 31/. Ухвалу від 19.12.2013 про відкладення розгляду справи отримано відповідачем 26.12.2013 /арк. с. 57/. Отже, відповідач мав достатньо часу на підготовку письмового відзиву на позов та надання суду доказів, які спростовують доводи позивача. Утім, як зазначено вище, не скористався цими правами.
Виходячи зі змісту статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосування при розгляді справ Європейської конвенції з прав людини та практики Європейського суду з прав людини є обов'язковим для господарського суду.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції з прав людини кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумний строк - це найкоротший строк розгляду і вирішення спору, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів в господарських правовідносинах.
Тобто, користуючись наданими йому процесуальним законом правами (приміром, правом на участь у судовому засіданні) відповідач не може порушувати прав інших учасників судового процесу, в даному випадку - права позивача на вирішення спору упродовж розумного строку. Натомість відповідач вже вдруге не з'являється у судове засідання та не надає суду витребуваних документів, тобто не сприяє скорішому вирішенню спору.
До того ж, в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не надано доказів поважності причин неприбуття у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів.
Таким чином, оскільки явка відповідача обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, суд відхилив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи як необґрунтоване та вирішив розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами - в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -
ВСТАНОВИВ:
22.04.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Кримська водочна компанія" (Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладено Договір поставки № 882/554 (далі - Договір) /арк. с. 9/.
Відповідно до пункту 1.1 Договору Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця, а Покупець - прийняти та оплатити алкогольні та безалкогольні напої (надалі - Продукція/Товар) в асортименті, партіями, згідно з накладними на умовах цього Договору. Погоджена Сторонами кількість, асортимент і ціна партії Продукції вказується у видаткових (товарних чи товарно-транспортних) накладних, які є невід'ємними частинами цього Договору.
Сторони домовились, що партією Продукції є Продукція, зазначена в одній видатковій накладній (ТТН) (абзац третій пункту 2.1 Договору).
Згідно з пунктом 2.2 Договору його ціна визначається виходячи із загальної вартості Продукції, поставленої протягом строку дії цього Договору.
Покупець сплачує вартість кожної партії поставленої Продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника або шляхом внесення грошових коштів у касу Постачальника. Підставою для оплати Продукції, отриманої Покупцем за цим Договором, є видаткова накладна, або ТТН (Форма № 1-ТН /алкогольні напої/), або цей Договір (пункт 2.6 Договору).
Пунктом 2.8 Договору на Покупця покладено обов'язок оплатити кожну придбану за цим Договором партію Продукції не пізніше 7 (семи) календарних днів з моменту її передачі.
Відповідно до пункту 2.9 Договору моментом передачі партії Продукції (датою поставки) і моментом переходу права власності на Продукцію є дата фактичного отримання Продукції, зазначена Покупцем у підписаній Сторонами видатковій накладній на дану Продукцію. У разі відсутності відмітки Покупця на примірнику видаткової накладної Постачальника про дату фактичного отримання Продукції, датою поставки і моментом переходу права власності на Продукцію вважається дата видачі видаткової накладної.
Моментом виконання зобов'язання Покупця по оплаті Продукції вважається дата зарахування грошових коштів у повному обсязі на поточний рахунок Постачальника (пункт 2.13 Договору).
Сторони дійшли згоди, що Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2013 (пункт 7.1 Договору).
Судом установлено, що Постачальник (позивач) виконав свої зобов'язання за Договором належним чином, а саме: за період з 07.08.2013 по 31.08.2013 (тобто у період дії Договору) поставив відповідачеві товар на загальну суму 25 297,92 грн, що підтверджується видатковими накладними:
№ РН-54-014382 від 07.08.2013 на суму 7 145,04 грн /арк. с. 11/;
№ РН-54-014927 від 13.08.2013 на суму 3 772,98 грн /арк. с. 12/;
№ РН-54-015385 від 20.08.2013 на суму 4 605,30 грн /арк. с. 13/;
№ РН-54-015717 від 23.08.2013 на суму 3 040,38 грн /арк. с. 14/;
№ РН-54-015949 від 27.08.2013 на суму 5 346,42 грн /арк. с. 15/;
№ РН-54-016341 від 31.08.2013 на суму 1 387,80 грн /арк. с. 16/.
Покупець (відповідач) прийняв товар, зазначений у вказаних накладних, про що свідчить підпис повноважної особи відповідача на цих накладних. В свою чергу, повноваження особи, яка отримувала поставлений позивачем товар, підтверджено кільцевою довіреністю /арк. с. 10/.
На виконання умов Договору відповідач оплатив товар, поставлений позивачем у зазначений період, лише в сумі 5 500,00 грн, що підтверджується фіскальними чеками /арк. с. 17-21/.
Таким чином, відповідач умови Договору в частині своєчасної і у повному обсязі оплати отриманого товару порушив, внаслідок чого у нього перед позивачем станом на день подачі позову утворилась заборгованість у сумі 19 797,92 грн (25 297,92 - 5 500,00), що, серед іншого, підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку: 363 за контрагентом ФОП ОСОБА_1 /арк. с. 24/.
Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки № 882/554 від 22.04.2013 спричинило звернення позивача до суду із даним позовом.
Як свідчать матеріали справи, після подачі позову відповідач сплатив ще 250,04 грн основного боргу, що підтверджується фіскальними чеками /арк. с. 35, 62-65/.
Отже, станом на день прийняття судом рішення у справі заборгованість відповідача перед позивачем становить 19 547,88 грн (19 797,92 - 250,00 - 0,04).
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини сторін є зобов'язальними, що виникли з господарського договору (господарські правовідносини), тому підпадають під правове регулювання норм Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 174 Господарського кодексу України та статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як установлено судом, 22.04.2013 між сторонами укладений Договір № 882/554 /арк. с. 9/, який за своєю правовою природою та ознаками є договором поставки.
Так, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 265 Господарського кодексу України).
Отже, саме Договір поставки № 882/554 від 22.04.2013 є підставою виникнення у відповідача перед позивачем обов'язку оплатити отриманий товар.
Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як зазначено вище, пунктом 2.8 Договору встановлений строк виконання Покупцем (відповідачем) зобов'язання щодо оплати отриманої партії Продукції на умовах відстрочки платежу до 7 (семи) календарних днів з моменту її передачі.
Отже, поставлена позивачем партія Товару за видатковою накладною № РН-54-014382 від 07.08.2013 на суму 7 145,04 грн підлягала оплаті відповідачем не пізніше 14.08.2013, за накладною № РН-54-014927 від 13.08.2013 на суму 3 772,98 грн - не пізніше 20.08.2013 і т.д.
Натомість, як убачається з матеріалів справи, відповідач постійно порушував строки оплати отриманого Товару. Так, за накладною № РН-54-014382 від 07.08.2013 на суму 7 145,04 грн оплата в сумі 5 500,00 грн (із платежів на суму 1 500,00 грн, 1 000,00 грн, 600,00 грн, 400,00 грн та 2 000,00 грн) здійснена лише з 08.10.2013 по 11.11.2013 /арк. с. 17-21/, а оплата в сумі 250,04 грн (із платежів на суму 250,00 грн та 0,04 грн) - 10.12.2013, 30.12.2013, 03.01.2014, 08.01.2014 та 14.01.2014. При цьому, станом на день прийняття рішення у справі сума заборгованості за вказаною накладною становить 1 395,00 грн, тобто відповідачем оплачено не всю партію товару.
Доказів зворотного в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не надано.
Враховуючи те, що оплата Постачальнику отриманого товару є основним обов'язком відповідача, належне виконання якого вимагається законом та Договором поставки, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача залишку заборгованості за поставлений товар у сумі 19 547,88 грн та наявність підстав для її задоволення в повному обсязі.
Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 3% річних в сумі 109,12 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних /арк. с. 32/ суд зазначає, що в основному він є вірним, але має недоліки в частині визначення початку періоду прострочення. Приміром, за накладною № РН-54-014382 від 07.08.2013 на суму 7 145,04 грн при відстроченні платежу до 7 днів останнім днем оплати є 14.08.2013 (07.08.2013 + 7 к. дн.). Тобто, прострочення має місце з 15.08.2013. Отже, до 21.08.2013 період прострочення становить 7 календарних днів, а не 6 як зазначено позивачем. Аналогічні помилки допущені позивачем і при розрахунку 3% річних за іншими накладними. Утім, оскільки наведені недоліки - на користь відповідача і позивач не вимагає більшого, суд вважає можливим прийняти до уваги розрахунки позивача.
За наведених обставин позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню повністю у заявленій сумі - в розмірі 109,12 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 473,27 грн та штрафу у сумі 5 059,58 грн за прострочку виконання зобов'язань суд зазначає наступне.
В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Визначення понять „штраф" та „пеня" надано у Цивільному кодексі України.
Так, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя статті 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Згідно з пунктом 4.1 Договору, у разі недотримання строків оплати Продукції, зазначених у пункті 2.8 Договору, Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченої Продукції за кожен день прострочення.
Убачається, що дане положення Договору суперечить імперативній нормі чинного законодавства стосовно граничного розміру пені, який не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.
Водночас, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем /арк. с. 32/, суд встановив, що позивач врахував наведені приписи закону та при обчисленні пені застосував відповідну облікову ставку НБУ, а сам розрахунок є правильним, якщо не брати до уваги недоліки у визначенні початку періодів прострочення (як і при розрахунку 3% річних).
За таких обставин суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача пені у сумі 473,27 грн у повному обсязі.
Відповідно до другого речення пункту 4.1 Договору, у разі, якщо прострочення оплати становить більше 30 календарних днів Покупець зобов'язується виплатити Постачальнику штраф у розмірі 20% від вартості партії Продукції, оплата якої прострочена.
Як установлено судом та убачається з розрахунків позивача, усі без винятку партії товару, що поставлені в період з 07.08.2013 по 31.08.2013, є неоплаченими до теперішнього часу. При цьому найменше прострочення оплати відповідної партії товару станом на час звернення до суду із даним позовом тривало майже 3 місяці, а на теперішній час становить більше 4-х місяців. Отже, стягнення з відповідача штрафу в розмірі 5 059,58 грн, передбаченого пунктом 4.1 Договору, виходячи із загальної вартості усіх поставок (25 297,92 грн), здійснених протягом 07.08.2013 - 31.08.2013, є правомірним.
Загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 5 059,58 грн (25 297,92 грн *20%).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу /арк. с. 32/ суд зазначає, що він є вірним.
За таких обставин, позовна вимога про стягнення з відповідача штрафу у сумі 5 059,58 грн підлягає задоволенню повністю.
Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі - в сумі 25 189,85 грн, з яких: 19 547,88 грн - заборгованість за товар, поставлений за Договором поставки № 882/554 від 22.04.2013; 109,12 грн - 3% річних; 473,27 грн - пеня, 5 059,58 грн - штраф.
За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору в сумі 1 720,50 грн покладаються на відповідача і підлягають стягненню з нього на користь позивача. При цьому судом враховано, що погашення основного боргу в сумі 250,04 грн відбулось вже після порушення провадження у справі, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для зменшення розміру судового збору, який підлягає сплаті позивачем та, відповідно, - стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 49, 75, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 99028, АДРЕСА_1, відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Кримська водочна компанія" (ідентифікаційний код 36499654; 97530, АР Крим, Сімферопольський район, село Мазанка, вул. Садова, буд. 19; п/р 2600716690 в Кримській республіканській дирекції ПАТ „Райффайзен Банк Аваль", м. Сімферополь, МФО 324021) 25 189,85 грн (двадцять п'ять тисяч сто вісімдесят дев'ять грн 85 коп.), з яких: 19 547,88 грн - основний борг; 109,12 грн - 3% річних; 473,27 грн - пеня, 5 059,58 грн - штраф, а також судовий збір у сумі 1 720,50 грн (одна тисяча сімсот двадцять грн 50 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 21.01.2014.
Суддя підпис В.О. Головко