УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/36/14Головуючий суду першої інстанції:Мурзенко М.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Редько Г. В.

"20" січня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіРедько Г.В.,

СуддівМоісеєнко Т.І., Романової Л.В.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом Приморської селищної ради, Виконавчого комітету Приморської селищної ради до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою Приморської селищної ради на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 24 жовтня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА :

У травні 2013 року позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_7, третя особа: КП «ПЕЛ» про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням у гуртожитку, розташованому за адресою : АДРЕСА_2.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно нежитлове приміщення готель «Берізка», розташоване за адресою : АДРЕСА_2 належить на праві комунальної власності територіальній громаді в особі Приморської селищної ради. Рішенням Приморської селищної ради народних депутатів № 43 від 26.05.1987 року, затвердженим рішенням виконавчого комітету Феодосійської міської ради народних депутатів від 12 червня 1987 року № 266, п'ятий поверх цієї будівлі було дозволено використовувати в якості гуртожитку для малосімейних та молодих спеціалістів. Згідно ордеру у 1993 році були заселені відповідачі у кімнату НОМЕР_1, розташовану на цьому поверсі. Рішенням № 724 від 28 лютого 2013 року приміщення готель «Берізка», розташоване за адресою : АДРЕСА_2 було передано на баланс комунального підприємства «Приморська екологічна лабораторія». При виконанні рішення № 724 від 28 лютого 2013 року було з'ясовано, що відповідачі понад 6 місяців не проживають у кімнаті НОМЕР_1. Враховуючи вказаний факт та наявність у ОСОБА_6 у власності іншого житла, а саме квартири АДРЕСА_1, просять визнати відповідачів особами, що втратили право користування спірною кімнатою у гуртожитку та по даній причині усунути перешкоди у користуванні майном шляхом їх виселення без надання іншого житла.

Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням Приморська селищна рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не повністю з'ясував обставини справи та не взяв до уваги, що відповідачі не проживають у спірній кімнаті гуртожитку без поважних причин понад 6 місяців, що підтверджується заявою відповідачів, які просять з 2001 року не нараховувати комунальні послуги по причині їх не проживання, а також, тим що ОСОБА_6 має житло, що є доказом відсутності у його протребі.

Апелянт вважає, що суд не вірно посилався як на підставу для відмови у позові на антисанітарний стан спірної кімнати та відсутність електрозабезпечення та водопостачання.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції посилаючись на статті 71,72 ЖК України вважав не доведеним факт не проживання відповідачів в спірному приміщенні гуртожитку без поважних причин понад 6 місяців.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 3 статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі ст. ст. 71, 72 ЖК України наймач або члени його сім'ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилою площею, зокрема, коли вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців.

Зі змісту зазначеної статті, обставинами, які мають значення для справи, і які у відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України повинен довести позивач є: не проживання особи у житлі саме без поважних причин понад шість місяців.

Відповідно до абзацу 1 пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 (із змінами внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25.05.1998 року та № 7 від 30.05.2008 року) "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, в зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи, які повинні підтверджуватись належними та допустимими доказами, як це передбачено статтями 58, 59 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно нежитлова будівля - готель «Берізка», розташована за адресою : АДРЕСА_2 належить на праві комунальної власності Територіальній громаді смт. Приморський у особі Приморської селищної ради. (а.с.6,42). Рішенням Приморської селищної ради народних депутатів № 43 від 26.05.1987 року, затвердженим рішенням виконавчого комітету Феодосійської міської ради народних депутатів від 12 червня 1987 року № 266, п'ятий поверх цієї будівлі було дозволено використовувати в якості гуртожитку для малосімейних та молодих спеціалістів. (а.с.8,9). Згідно ордеру № 114 від 08.02.1993 року ОСОБА_6 разом з сім'єю в кількості 3 особи була вселена у кімнату НОМЕР_1, розташовану на п'ятому поверсі будівлі - готель «Берізка» за адресою : АДРЕСА_2. (а.с.7). Рішенням № 724 від 28 лютого 2013 року приміщення готель «Берізка», розташоване за адресою : АДРЕСА_2 було передано на баланс комунального підприємства «Приморська екологічна лабораторія». (а.с. 66). Рішенням Приморської селищної ради від 27.03.2013 року № 61 затверджено акти приймання-передачі вказаної будівлі. (а.с.65).

Згідно акту комісії з передачі цього майна вбачається, що кімната НОМЕР_1, яка розташована на АДРЕСА_2 закрита в зв'язку з не проживанням мешканців. Цим актом було також встановлено неможливість проживання в кімнатах, які розташовані на 5 поверсі по причині антисанітарних умов, а також вирішено відключити вказаний поверх від систем енергопостачання та водопостачання, опечатати кімнати, в тому числі і кімнату НОМЕР_1 та закрити доступ входу на 5 поверх. (а.с.74).

Виходячи з наведеного, вбачається наявність поважних підстав не проживання відповідачів у спірній кімнаті НОМЕР_1, а саме: антисанітарний стан поверху на якому розташована кімната, неможливість доступу до цього поверху та відключення необхідних мереж.

Вказаний факт також підтверджується зверненням відповідачів до органів внутрішніх справ. (а.с.73).

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував норми матеріального права, що їх регулюють, та дійшов вірного висновку про те, що позивачем не надано належних доказів, які б підтвердили не поважність причин не проживання у спірній кімнаті понад 6 місяців, оскільки існують обставини, які б перешкоджали відповідачам користуватися спірним приміщенням.

Матеріали справи містять докази, що відповідачі до спірної кімнати не втрачали інтересу, оскільки несли витрати по її утриманню (а.с.27-28), там зберігаються їхні речі, що не заперечується сторонами.

Доводи апелянта стосовно заяви відповідачів у 2001 році з проханням не нараховувати комунальні послуги у зв'язку з тимчасовим не проживанням, не є беззаперечним доказом неповажності їх не проживання понад 6 місяців , оскільки містять відомості про тимчасове не проживання саме у 2001 році, і не є доказом подальшої дії цієї заяви.

Посилання апелянта про наявність у ОСОБА_6 у власності іншого житла, що є доказом відсутності у його потребі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України не є належними та допустимими доказами саме до правовідносин про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та виселення з цих підстав, враховуючи що питання щодо потреби у наданні кімнати у гуртожитку не є предметом саме цього спору.

Крім того, оскільки спір щодо неможливості проживання, виселення, переселення чи відселення з гуртожитку по причині визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, відповідно до закону України « Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» не розглядався, тому колегія суддів вважає посилання апелянта саме на такі обставини є безпідставними

Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтом суду апеляційної інстанції не надано, клопотань про їх витребування не заявлено.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не містять.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення місцевого суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.

На підставі викладеного і керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Приморської селищної ради на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 24 жовтня 2013 року відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 24 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

Г.В.Редько Л.В. Романова Т.І. Моісеєнко