Судове рішення 2702/10114/12 від 24.01.2014

Судове рішення #34882760

14.01.2014

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22-ц/797/155/14 Головуючий у першій

інстанції Євдокімова І. А.

Категорія 46 Доповідач апеляційної

інстанції Моцний М.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Моцного М.В.,

суддів - Козуб Т.П., Колбіної Т.П.

за участю секретаря - Григорчук І.О.,

представника відповідача - ОСОБА_3,

представника третьої особи - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 09 липня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_7, про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, вимоги якого уточнив та остаточно просив припинити право приватної власності відповідача на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, визнати її спільною сумісною власністю подружжя. Просив припинити право спільної сумісної власності подружжя на спірну частку квартири та визнати право спільної часткової власності на вказану частку за позивачем та відповідачем по 1/4 за кожним.

Вимоги позову мотивовані тим, що під час шлюбу сторонами була придбана 1/2 частка спірної квартири за кошти, які належали подружжю, а тому відповідно до вимог закону вказане майно підлягає поділу між сторонами на підставі ст.ст. 60, 69, 70 СК України.

Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 09 липня 2013 року вимоги позову задоволені частково: спірне майно, а саме 1/2 частка спірної квартири визнана спільною сумісною власністю подружжя та за сторонами визнано право спільної часткової власності на неї по 1/4 частці. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подала апеляційну скаргу в якій просить його скасувати, як таке що ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначає, що спірна квартира придбана за особисті кошти, одержані нею як компенсація за частку у спадковому майні, а тому спірне майно не можна визнати спільним майном подружжя.

В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, повідомлені належним чином про час та місце слухання справи, що відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення вимог позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З такими висновками погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Частиною 1 статті 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Аналогічні положення містилися в ст. 22 КЗпШС України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно до ч. 1 ст. 57 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно приписів ст. 24 КЗпШС України, чинного на час придбання спірної квартири, роздільним майном подружжя є майно одержане під час шлюбу в дар або в порядку спадкування.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 17.06.1995 року по 27.08.2010 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб і відомостей про розірвання шлюбу (а.с.7).

З матеріалів справи вбачається, що 27.03.2002 року між ОСОБА_8, яка діяла від імені ОСОБА_9, з одного боку та ОСОБА_4, який діяв від імені ОСОБА_7 та відповідача ОСОБА_5, з іншого боку був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, відповідно до умов якого останні набули право власності по 1/2 частці спірної квартири у продавця за грошові кошті у розмірі 66500,00 гривень.

Право власності на вказану квартиру 29.03.2002 року зареєстроване у ДКП БТІ ДРОНМ м. Севастополя за ОСОБА_7 та ОСОБА_5 по 1/2 частці за кожною за реєстровим № 3158.

З огляду на викладене колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що спірне майно являється спільною сумісною власністю подружжя.

Доводи апеляційної скарги про придбання відповідачем спірної частки квартири за особисті кошти колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз'яснено в пунктах 23, 24 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спорів між подружжям про майно серед іншого належить з'ясовувати джерело і час його придбання.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 березня 2002 року відповідачем ОСОБА_10 від її рідної тітки ОСОБА_11 була отримана сума грошових коштів, яка еквівалентна 9000 доларам США, як компенсація ОСОБА_4 за частку у спадковому майні після смерті батьків ОСОБА_11 та ОСОБА_4 (останній являється батьком відповідача) (а.с. 154).

Колегія суддів вважає, що оскільки відповідач ОСОБА_5 не являлася спадкоємцем після батьків ОСОБА_11 та ОСОБА_4, а тому отримані неї від ОСОБА_11 кошти не можна визнати особистою власністю відповідача, так як це кошти, які належали ОСОБА_4 про що і йдеться у тексті наданої відповідачем розписки.

З огляду на викладене слід визнати, що відповідачем не доведено факту придбання спірної частки у квартирі АДРЕСА_1 за особисті кошти.

Таким чином колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ст.ст.313, 314 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 09 липня 2013 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: М.В.Моцний

Судді: О.В.Козуб

Т.П.Колбіна