АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1610/1742/2012

Номер провадження 11/786/382/2013

Категорія ч.2 ст.15-п.1ч.2ст.115 КК

Головуючий у 1-й інстанції Рожкова Наталія Мирославівна

Доповідач ап. інст. Голубенко Н. В.

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2013 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді Голубенко Н.В.,

суддів Денисенко Л.М., Костенка В.Г.,

при секретарях Жура Н.Л., Гринь А.В.,

з участю прокурора Деряги Л.М.,

потерпілих: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

адвоката-захисника ОСОБА_4,

засудженого ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальну справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_6 та захисника - адвоката ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 8 лютого 2013 року, -

ВСТАНОВИЛА:

вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 8 лютого 2013 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець і мешканець АДРЕСА_1, громадянин України, освіта вища, не одружений, має малолітню дитину, не працюючий, не судимий,-

засуджений:

- за ч.1 ст. 115 КК України на 12 років позбавлення волі;

- за ч.2 ст. 15, п.1 ч.2 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі;

- за ч.2 ст. 125 КК України на 6 місяців арешту.

Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено 12 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з засудженого на користь:

- фінансового управління Кобеляцької РДА Полтавської області 3 196,84 грн. за стаціонарне лікування потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_2;

- потерпілої ОСОБА_3 - 6 920 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 150 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої злочином;

- потерпілої ОСОБА_2 - 3 000 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої злочином.

Питання про речові докази вирішено відповідно до ст. 81 КПК України 1960 року.

Згідно вироку суду, ОСОБА_5, 17 березня 2012 року близько 16 год. прийшов до колишньої фактичної дружини ОСОБА_7, яка проживала в АДРЕСА_2, з метою провідати малолітню дочку.

В коридорі будинку між ним та ОСОБА_7 виникла сварка, у зв'язку з чим прийшла сестра ОСОБА_7 - ОСОБА_2, яка проживає поряд.

В ході сварки з мотивів неприязних стосунків, які виникали між ними і раніше, у ОСОБА_5 виник злочинний умисел на позбавлення життя своєї колишньої дружини ОСОБА_7 та її сестри ОСОБА_2 Реалізуючи свій намір на протиправне позбавлення життя двох осіб, ОСОБА_5, знаходячись в коридорі будинку, дістав з кишені куртки два ножі, які заздалегідь приніс із собою, та взявши їх в обидві руки, наніс потерпілій ОСОБА_2 ножами не менше 14 ударів в життєво важливі органи - грудну клітину та живіт. В цей час ОСОБА_7, намагаючись захистити ОСОБА_2, активними діями стала перешкоджати ОСОБА_5 у вчиненні умисного вбивства її сестри.

ОСОБА_5 з метою позбавлення життя ОСОБА_7, наніс і їй не менше двадцяти ударів ножами в життєво важливі органи грудну клітину, шию, живіт. Коли ОСОБА_7 впала, до ванної кімнати зайшла потерпіла ОСОБА_2 та спробувала відтягти ОСОБА_5 від сестри, однак останній штовхнув її, від чого вона впала на підлогу. Коли ОСОБА_2 спробувала підвестись, ОСОБА_5, доводячи до кінця свій умисел на позбавлення життя, наніс їй ще один удар ножем в область грудної клітки.

На крик з вулиці забігла до будинку мати потерпілих - ОСОБА_3, яка спробувала зупинити дії ОСОБА_5 Побачивши її, останній з мотивів особистих неприязних стосунків, наніс удар кулаком правої руки в голову та три удари ножем в ділянку тулуба потерпілої. ОСОБА_3 вибігла на подвір'я і почала кликати на допомогу. В цей час ОСОБА_5 вийшов з будинку, забравши з собою знаряддя злочину та зник з місця події.

ОСОБА_7 від отриманих тілесних ушкоджень померла на місці події, її смерть настала в результаті множинних колото-різаних ран шиї, тулубу, верхніх і нижніх кінцівок, проникаючих в ліву та праву плевральну порожнини, черевну порожнину з ушкодженням внутрішніх органів, що призвело до масивної гострої крововтрати, яка і стала безпосередньою причиною смерті.

Внаслідок злочинних дій ОСОБА_5 потерпілій ОСОБА_2 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження як небезпечні для життя в момент їх заподіяння, а потерпілій ОСОБА_3 заподіяні тілесні ушкодження, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. В результаті вчасно наданої медичної допомоги потерпіла ОСОБА_2 залишилась жива, тобто умисел ОСОБА_5 на позбавлення її життя не був доведений до кінця з причин, які не залежали від його волі.

Прокурор в апеляції просить скасувати вирок у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та призначенням міри покарання, яка не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

Вказує на безпідставну перекваліфікацію дій ОСОБА_5 щодо потерпілої ОСОБА_3 з ч.3 ст. 15, п.13 ч.2 ст. 115 КК України на ч.2 ст. 125 КК України, оскільки суд першої інстанції допустив суперечливі висновки, які не ґрунтуються на показаннях потерпілих та матеріалах справи. Судом безпідставно не взято до уваги показання потерпілої ОСОБА_3 про те, що коли вона намагалася відібрати у ОСОБА_5 ніж, він наніс їй три удари ножем в ділянку тулуба. Однак їй вдалося вибігти на подвір'я, щоб покликати на допомогу.

При цьому прокурором вказано, що дії ОСОБА_5 органом досудового слідства кваліфіковані вірно, оскільки дії засудженого були об'єднані єдиним умислом спрямованим на позбавлення життя усіх потерпілих, про що свідчать спосіб вчинення злочинів, локалізація поранень у потерпілих, а також попередні погрози вбивством ОСОБА_5 по відношенню до потерпілих.

Також зазначено, що визнані судом обставини, які пом'якшують покарання ОСОБА_5 є даними, які характеризують його особу, а тому не можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання.

Зважаючи на це, просить скасувати вирок, постановити новий, яким ОСОБА_5 за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст. 115; ч.2 ст. 15, п.1 ч.2 ст. 115; ч.3 ст. 15, п.13 ч.2 ст. 115 КК України призначити покарання у виді довічного позбавлення волі.

В апеляції потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_3 просять скасувати вирок у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій засудженого щодо потерпілої ОСОБА_3, що призвело до призначення йому м'якого покарання, яке не відповідає ступеню суспільної небезпечності і тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого і постановити новий вирок, яким ОСОБА_5 засудити за сукупністю злочинів, передбачених ч.1 ст. 115; ч.2 ст.15, п.1 ч.2 ст.115; ч.3 ст. 15.п.13 ч.2 ст.115 КК України до довічного позбавлення волі.

В обґрунтування доводів апеляції вказують, що дії ОСОБА_5 по відношенню до ОСОБА_3 підлягають кваліфікації за ч.3 ст. 15, п.13 ч.2 ст. 115 КК України.

На думку апелянтів про спрямованість умислу ОСОБА_5 на позбавлення життя трьох осіб поряд з іншими доказами по справі свідчить те, що він прийшов до будинку ОСОБА_7 з двома ножами, які відповідали критеріям холодної зброї.

Потерпілі зазначають, що ОСОБА_5 вчинив особливо тяжкі злочини, згідно психолого-психіатричної експертизи в момент вчинення злочинів в стані фізіологічного афекту не перебував. Під час слідства та судового розгляду намагався перекласти відповідальність на потерпілу ОСОБА_7, не розкаявся у вчиненому.

Захисник-адвокат ОСОБА_4 в інтересах засудженого просить вирок змінити у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, викладених у судовому рішенні, неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання суспільній небезпечності вчинених дій, та особі засудженого, пом'якшити призначене покарання за ч.1 ст. 115 КК України.

Вважає, що судом неправильно застосовано кримінальний закон при призначенні покарання ОСОБА_5 (ст. 66 КК України ) та неправильно кваліфіковано його дії щодо ОСОБА_2 Стверджує, що засуджений не мав конкретизованого умислу на вбивство кількох осіб. Потерпілу ОСОБА_3 він не переслідував, а локалізація спричинених їй тілесних ушкоджень свідчить про відсутність намірів на вбивство.

На думку захисника, дії ОСОБА_5 по відношенню до потерпілої ОСОБА_2 необхідно кваліфікувати за ч.1 ст. 121 КК України, оскільки умисел на заподіяння їй тяжких тілесних ушкоджень виник у нього раптово, під час перебування останнього у особливому стані психоемоційного збудження.

Захист зазначає, що в діях ОСОБА_5 не встановлено жодної обставини, яка б обтяжувала покарання та не враховано такі обставини, які пом'якшують покарання, а саме, з'явлення із зізнанням, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин.

Судом не взято до уваги поведінку потерпілих, які ображали засудженого, не дозволяли йому побачень з донькою, дані про особу ОСОБА_5, який був емоційно неврівноважений та знаходився в умовах впливу аморальних дій, в тому числі, з боку потерпілих.

Спираючись на висновки судово-психолого-психіатричних експертиз захисник стверджує, що ОСОБА_5 перебував у стані фрустрації, який вплинув на його здатність повною мірою довільно керувати своїми діями. На його думку, дана обставина свідчить про наявність у засудженого на момент вчинення злочинів стану сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілих і відповідно до п.7 ч.1 ст. 66 КК України є обставиною, яка пом'якшує покарання.

У зв'язку з цим захисник - адвокат просить перекваліфікувати дії ОСОБА_5 з ч.2 ст.15 - п.1 ч.2 ст. 115 КК України на ч.1 ст. 121, та за сукупністю злочинів остаточно визначити ОСОБА_5 більш м'яке покарання, ніж призначено місцевим судом.

Інші учасники процесу вирок не оскаржили.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Деряги Л.М. про скасування вироку та постановлення нового з підстав, зазначених в апеляції, обрання засудженому ОСОБА_5 покарання за: ч. 1 ст.115 КК України - 15 років позбавлення волі, ч.2 ст.15 - п.1 ч.2 ст. 115 КК України 10 років позбавлення волі, ч.3 ст.15-п.13ч.2ст.115 КК України 10 років позбавлення волі. За сукупністю злочинів призначити основне покарання у вигляді 15 років позбавлення волі, її міркування про часткове задоволення апеляцій потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, та відсутність підстав для задоволення апеляції захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5, потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підтримання принесеної ними апеляції та апеляції прокурора, заперечення проти задоволення апеляції захисника в інтересах засудженого, пояснення ОСОБА_5 та його захисника про підтримання в повному обсязі своєї апеляції, їх заперечення проти задоволення апеляцій прокурора та потерпілих, провівши часткове судове слідство, допитавши потерпілих, свідка, експертів, дослідивши та перевіривши матеріали справи, відмовні матеріали, обговоривши доводи всіх апеляцій, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_6 підлягають до часткового задоволення, і не вбачає підстав для задоволення апеляції захисника - адвоката в інтересах засудженого ОСОБА_5, виходячи з наступного.

Місцевим судом правильно встановлені обставини вчинення ОСОБА_5 умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_7 та закінченого замаху на вбивство двох осіб, оскільки він виконав всі дії, які вважав необхідними для доведення до кінця умисного протиправного заподіяння смерті двом особам, але злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від його волі, а саме, своєчасного надання кваліфікованої медичної допомоги потерпілій ОСОБА_2

Свої висновки суд першої інстанції обґрунтував показаннями потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, висновками судово-медичних, імунологічних, психолого-психіатричних експертиз, протоколами відтворення обстановки та обставин події злочину, огляду місця події та іншими доказами в їх сукупності.

У вироку правильно вказано, що між ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_7, ОСОБА_2 з іншої сторони на грунті частих сварок вже давно склався неприязний характер взаємостосунків, у зв'язку з чим висловлювались погрози фізичною розправою.

В судовому рішенні обґрунтовано зазначено, що дії ОСОБА_5 щодо загинувшої ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_2 носили цілеспрямований характер, направлений на умисне позбавлення життя потерпілих. Юридична кваліфікація дій засудженого за ч. 1 ст. 115 КК України ніким під сумнів не ставиться та апеляції з приводу такої кваліфікації учасниками процесу не подавалися.

Суд першої інстанції на підставі сукупності здобутих доказів дійшов правильного висновку, що злочини щодо названих осіб вчинені одним і тим же способом, із застосуванням одних і тих же знарядь - двох ножів, характер, локалізація, кількість, механізм спричинення тілесних ушкоджень потерпілим є подібними, зокрема, удари наносилися в анатомічні ділянки голови, грудної клітини, тулуба, що свідчить про нанесення їх у життєво важливі органи людини. Наведене свідчить про те, що дії винного охоплювалися єдиним умислом і були вчинені одночасно. Так, він спочатку наніс ножеві удари ОСОБА_2, в подальшому тими ж ножами наносив удари ОСОБА_7

В результаті своїх злочинних дій ОСОБА_5 відповідно до висновку судово-медичної експертизи заподіяв ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді: двох проникаючих ножових поранень грудної порожнини з ушкодженням верхньої третини правої легені та підвіски лівого перикарда, одне проникаюче ножове поранення передньої поверхні черевної порожнини зліва з ушкодженням брижі товстого кишковика, множинні ножові поранення грудної клітки в підключичній області справа і зліва, під правою і лівою молочною залозою, на лівій боковій поверхні грудної клітки по передній підпаховій лінії, на рівні проекції 4-го ребра зліва непроникаючі поранення - в потиличній області зліва, на передній поверхні нижньої третини правого плеча, на внутрішній поверхні верхньої третини правого плеча, в паховій області зліва - 2 рани, в паховій області справа, які виникли від дії колюче ріжучого предмета і відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя в момент їх заподіяння.

ОСОБА_2 нанесено 14 ударів колюче ріжучим предметом, три з яких є проникаючими - два поранення грудної порожнини і одне поранення черевної порожнини. Глибини ран становить 15 та 20 см (а.с.19,т.2).

Аналізуючи фактичні обставини справи колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_5 спричинив ОСОБА_2 14 ножевих ударів в життєва важливі органи, що свідчить про вчинення ним закінченого замаху на злочин, в якому відсутня лише одна ознака об'єктивної сторони- суспільно-небезпечний наслідок, хоча ним уже здійснено діяння, достатнє для спричинення наслідку. При цьому об'єктивна сторона злочину повністю виконана.

Зважаючи на це, доводи апеляції захисту про відсутність у засудженого конкретизованого умислу на вбивство кількох осіб та виникнення у нього раптово умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_2, під час перебування його у особливому стані психоемоційного збудження, колегія суддів вважає неспроможними. Тому не вбачає підстав для перекваліфікації його дій щодо потерпілої ОСОБА_2 на ч.1 ст. 121 КК України.

Прийшовши до висновку, що дії винного охоплювалися єдиним умислом і були вчинені одночасно суд, у той же час допустив суперечність, оскільки всі наведені обставини повною мірою торкаються діяння, вчиненого щодо потерпілої ОСОБА_3, що призвело до неправильної перекваліфікації дій ОСОБА_5 з ч.3 ст.15-п.13 ч.2ст.115 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України та призначення м'якого покарання.

Визначальним є і те, що 17 березня 2012 року, тобто, в день вчинення злочину, ОСОБА_5 прийшов на побачення з дитиною, взявши з собою два ножі. Його доводи про те, що ножі взяв з метою захисту, позаяк раніше на нього було здійснено напад невідомими особами не заслуговують на увагу. Тим більше, в цей день події відбувалися в денний час, будь-яких погроз напередодні про застосування насильства йому ніхто не виказував, матеріалами кримінальної справи не встановлено достовірних даних про факт такого нападу.

Як встановлено матеріалами справи первісною причиною сварки між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, яка передувала злочину, було відібрання останнім після спілкування з дочкою ключа від флігеля, де проживала потерпіла, та боротьба між ними за ключ, якого ОСОБА_5 не віддавав (а.с.86,152 т.1, а.с.167,170,т.4). Подальші дії ОСОБА_5 зумовлені вимогою віддати йому малолітню дитину. Саме окреслені дії і спровокували конфлікт, що не заперечується ОСОБА_5 в його первинних показаннях при допиті як обвинуваченого 21 березня 2012 року. Так, він стверджує, що вирішив забрати ключі, щоб самому можна було прийти і взяти дитину. Через це і почалася бійка. Після чого він кинув ключі і сказав потерпілим, щоб віддали дитину (а.с.18, т.3).

Ці обставини підтверджуються сталими та послідовними показаннями як під час досудового, так і судового слідства потерпілої ОСОБА_2 та свідка-очевидця події злочину неповнолітнього ОСОБА_9, який допитаний в присутності педагога, при цьому яких-небудь підстав для обмови ОСОБА_5 не встановлено (а.с.169-170,т.3).

Отже, наведене свідчить, що дії ОСОБА_5 як щодо відібрання ключа, так і вимога про віддання йому дитини є неправомірними, оскільки до ключа від флігеля він не має ніякого відношення. Стосовно дитини, то йому встановлено лише час на спілкування з нею рішенням комісії з питань захисту прав дитини при Кобеляцькій райдержадміністрації. Незважаючи на це, ОСОБА_5 приходив до дитини в будь-який час, в тому числі, пізній, коли вона спала і наполягав на побаченні. Відмова матері в наданні дитини за таких обставин є обґрунтованою.

А тому доводи апеляції про створення ОСОБА_7 перешкод в наданні побачень з дитиною є неспроможними.

Покликання захисту на перебування засудженого в умовах аморальних дій, в тому числі, з боку потерпілих не відповідають дійсності, оскільки він не проживав з ними.

Доказів протизаконного насильства та тяжкої образи з боку потерпілих в матеріалах справи не міститься. З витребуваних та досліджених колегією суддів відмовних матеріалів убачається, що попри неодноразові профілактичні заходи, які проводились працівниками міліції з ОСОБА_5, він чинив насильство в сім'ї за що притягувався до адміністративної відповідальності.

З огляду на наведене, твердження в апеляції захисту про неналежну поведінку потерпілих, які ображали засудженого, не дозволяли йому побачень з дочкою, перебування його в умовах впливу аморальних дій, в тому числі, з боку потерпілих, не дають підстав для висновку про наявність у засудженого на момент вчинення злочинів стану сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілих. Адже в день злочину конфлікт був спровокований саме ним.

Посилання захисту про перебування ОСОБА_5 в стані сильного душевного хвилювання зроблені на припущеннях, та не ґрунтуються на матеріалах справи.

Виходячи з диспозиції ст. 116 КК України виникнення стану сильного душевного хвилювання законодавець пов'язує з його раптовістю, викликаною протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого.

При цьому юридичний критерій стану сильного душевного хвилювання фактично має місце за наявності медичного критерію - афекту, котрий визначається як стан сильного психічного збудження.

Стверджуючи про наявність такої обставини як вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, яка пом'якшує покарання засудженого, захист посилається на висновки судової психолого-психіатричної, психологічної та стаціонарної комплексної судової психолого- психіатричної експертиз, з яких випливає, що в момент вчинення злочину ОСОБА_5 перебував у стані вираженого емоційного збудження (фрустрації). Поміж тим, фрустрація - це даремне очікування, обман.

З такими доводами колегія суддів не може погодитися. У відповідності зі ст. 67 КПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду не мають наперед встановленої сили.

Зазначена пом'якшуюча обставина є там, де винний вчиняє злочин у стані так званого фізіологічного афекту. Проте експертами жодної з наведених експертиз не встановлено, що в момент вчинення злочинів ОСОБА_5 перебував у стані фізіологічного афекту. Зазначені висновки базуються на безпосередніх дослідженнях самого ОСОБА_5, матеріалах справи, вони є мотивованими, науково обґрунтованими і не викликають сумніву в їх об'єктивності.

Посилання на перебування ОСОБА_5 в стані фрустрації, захист ототожнює зі станом фізіологічного афекту, тоді як лише останній медичний критерій є підставою для висновку про наявність чи відсутність стану сильного душевного хвилювання.

Наявність стану фізіологічного афекту у ОСОБА_5 висновками психолого-психіатричної та комплексної стаціонарної судової психолого-психіатричної експертиз спростовано.

Ті обставини, на які покликається захист в обґрунтування доводів про перебування ОСОБА_5 у стані сильного душевного хвилювання, враховані психологами-психіатрами при дачі свого висновку протилежного змісту як фахівцями.

В своїх доводах захист не наводить доказів того чим саме був раптово викликаний стан сильного душевного хвилювання, тоді як дана ознака є невід'ємною складовою об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 116 КК України.

Більше того, ОСОБА_5, захисник ОСОБА_4 , а також допитана в апеляційному суді експерт-психолог ОСОБА_15 стверджують, що потерпілі систематично ображали ОСОБА_5 і цим провокували конфлікт з ним.

Проте, як уже зазначалося, в день події злочину конфлікт спровокував сам ОСОБА_5

А стан сильного душевного хвилювання під час вчинення злочину характеризується раптовістю виникнення внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи. Звідси випливає, що раптовість була відсутня.

Поміж тим, апеляційним судом перевірено доводи апеляції захисту щодо невиконання ОСОБА_16 рішення комісії з питань захисту прав дитини при Кобеляцькій райдержадміністрації про призначення часу спілкування з малолітньою донькою ОСОБА_17 Проте такі посилання засудженого не знайшли свого підтвердження.

Згідно повідомлення згаданої установи 13 квітня 2011 року на підставі заяви ОСОБА_5 про призначення спілкування з малолітньою дочкою встановлено час спілкування з дитиною: в суботу з 15 до 17 год. та в неділю з 12 до 14год. Отже, за період часу майже один рік будь-яких заяв щодо порушення матір'ю встановленого порядку побачень з дочкою ОСОБА_17 від ОСОБА_5 не надходило.

В апеляційному суді встановлено, що 17 березня 2012 року близько 16.00 год. до будинку АДРЕСА_2 зайшла ОСОБА_3 - мати потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_2, яка спробувала зупинити злочинні дії ОСОБА_5 та захистити дочок. У цьому зв'язку в останнього з мотивів особистої неприязні до ОСОБА_3, яка виникла між ними на грунті систематичних сварок, що передували цій події, виник злочинний умисел на умисне позбавлення життя і ОСОБА_3

Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_5 наніс потерпілій ОСОБА_3 удар кулаком правої руки в голову та три удари ножем в ділянку тулуба потерпілої. В результаті чого згідно висновку судово-медичної експертизи ОСОБА_3 заподіяно легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Вирвавшись від ОСОБА_5, потерпіла ОСОБА_3 вибігла з будинку на вулицю та почала кликати на допомогу. Лише завдяки цьому їй вдалося врятуватися. Зважаючи на протидію потерпілих та втечу ОСОБА_3 з місця злочину, ОСОБА_5 не зміг довести свій умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі. Після чого ОСОБА_5 забрав з собою знаряддя злочину - два ножі та з місця події зник, вчинивши незакінчений замах на умисне вбивство потерпілої ОСОБА_3

Наведене дає підстави для висновку, що поява потерпілої ОСОБА_3 у флігелі та наступна поведінка ОСОБА_5 стосовно неї з використанням тих же знарядь злочину викликали у нього, як і щодо ОСОБА_18 та ОСОБА_2, рішучість вчинити умисне вбивство.

З протоколу допиту ОСОБА_5 як обвинуваченого убачається, що він був злий і хотів свою злість десь діти (а.с.22,т.3).

Під час судового слідства в місцевому суді ОСОБА_5 дав показання про те, що в нього було миттєве бажання вбити, яке не припинилося (а.с. 167,т.3) в чому і полягає зміст його умислу.

Згідно первинних показань потерпілої ОСОБА_3, даних нею 18 березня 2012 року, та показань в ході часткового судового слідства, почувши крик вона зайшла до флігеля і побачила, що ОСОБА_5 наносить удари ножем ОСОБА_7 На її запитання він відповів, що всіх їх заріже. Коли вона почала відбирати у засудженого ніж, він наніс їй удар кулаком по голові, цілився ножем у голову, свідченням чого є надрізане ліве вухо. Після чого наносив удари ножами ОСОБА_2, яка захищала сестру ОСОБА_7 Потім знову накинувся на ОСОБА_3

Засуджений заплутався з ножами в шторах, як наслідок одна із них обірвана, що стверджується протоколом огляду місця події від 17 березня 2013 року та фототаблицею до нього (а.с.17-21,38,т.1). (а.с.66-68,т.1). З флігелю ОСОБА_19 виштовхала ОСОБА_2

Аналогічні первинні показання під час досудового слідства дала і потерпіла ОСОБА_2 (а.с.86-88,т.1).

Під час часткового судового слідства потерпіла ОСОБА_2 підтвердила, що після нанесення ОСОБА_5 ударів ножами матері вона (ОСОБА_2) прохала його припинити злочинні дії, говорила, що викличе міліцію. Між тим, засудженому було достеменно відомо, що райвідділ міліції знаходиться на відстані 500 м від місця події.

ОСОБА_5 в цей час заплутався в шторах. Скориставшись цим, ОСОБА_2 виштовхала ОСОБА_3 з приміщення. Саме завдяки такій протидії з боку потерпілих та втечу з місця події злочину потерпілої ОСОБА_3, він не зміг довести свій умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі.

У цьому зв'язку згідно показань ОСОБА_5 він покинув місце злочину бо дуже злякався того, що наробив та втік за лікарню (а.с.166-167,т.4). Ці показання він підтвердив і під час часткового судового слідства.

Згідно досліджених колегією суддів показань свідка ОСОБА_13 першою з двору вийшла ОСОБА_3, а потім ОСОБА_5 пішов через сусідній двір (а.с.176,т.4).

Під час перевірки показань ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в порядку ст. 194 КПК України вони дали такі ж пояснення (а.с.110-117,т.1 з фототаблицями до нього, а.с. 118-135,т.1 з фототаблицями).

Відповідно до висновків судово-медичних експертиз показання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 дані ними під час відтворення обстановки та обставин події відповідають об'єктивним даним судово-медичних експертиз ОСОБА_3 та ОСОБА_20 (а.с.28,49 т.2).

Показання потерпілих про обставини вчиненого злочину стосовно ОСОБА_3 є конкретними, детальними, узгоджуються з іншими наявними у справі доказами. Тому колегія суддів вважає їх об'єктивними. Незначні похибки в їх показаннях зумовлені психоемоційним станом, який їм довелося пережити.

Матеріалами справи встановлено, що в момент вчинення злочинів потерпіла ОСОБА_3 була одягнута в пальто, кофту. Саме наявність на ній верхнього одягу мінімізувала глибину ран.

Як убачається з висновку судово-медичної експертизи речових доказів, предметом дослідження якої були одяг ОСОБА_3 та два ножі. На пальто та кофті на задній поверхні лівого рукава, по задній і передній поверхні пальто, кофти виявлено три наскрізних пошкодження, які є колото-різаними. Дані колото-різані пошкодження утворилися від дії плоского колюче ріжучого предмету, яким є клинок ножа, як №1, так і №2, що має обушок і гостре лезо. Найбільша ширина слідоутворюючої частини клинка біля 23мм, 22мм, 12мм(а.с.252-254, т.2). Отже, наведене дає підстави для висновку, що ОСОБА_5 наносив удари потерпілій ОСОБА_3 з достатньою силою.

Згідно висновку судово-імунологічної експертизи на даному пальто виявлені три лінійні пошкодження в ділянці спинки, на кишені лівої поли, на лицьовій стороні лівого рукава, які проходять крізь всі шари тканини. Сліди крові на пальто походять від потерпілої ОСОБА_3.(а.с.109-113,т.2).

Як убачається з висновку судово-медичної експертизи в ОСОБА_3 виявлено колото-різані рани в лівій надвушній області, на зовнішній поверхні верхньої третини лівого плеча, в поперековій ділянці зліва, в паховій області зліва, внаслідок чого заподіяно тупу травму живота. Тілесні ушкодження виникли від дії колюче - ріжучого предмета і відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. ОСОБА_3 нанесено 4 удари колюче-ріжучим предметом (а.с.12-13,т.2).

З наведеного видно, що три ножеві удари зосереджені в лівій частині тулуба потерпілої, а один в ділянці голови, тобто в життєво важливі органи тіла. Таким чином, ці дїї відносяться до таких, що безпосередньо спрямовані на позбавлення життя.

Відповідно до висновку стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи ОСОБА_5 на час вчинення злочину в стані фізіологічного афекту чи іншому афективному стані не перебував. Анамнестичні відомості повідомляє достатньо послідовно, виявляє збереженість пам'яті на минулі і поточні події. Виявляє емоційно нестійкий розлад особистості. Цей висновок підтверджується тим, що він деталі вчиненого розказав і показав при допиті як підозрюваний, обвинувачений на досудовому слідстві та як підсудний в судовому засіданні. Зважаючи на це, доводи ОСОБА_5 про те, що він нічого не пам'ятає про обставини вчинення злочину не відповідають зібраним матеріалам справи.

Аналізуючи дану подію в цілому колегія суддів констатує, що всі дії ОСОБА_5 носили цілеспрямований характер. В цій ситуації потерпілі ОСОБА_7, ОСОБА_21 та ОСОБА_3 намагалися йому протидіяти, оскільки він з двома ножами накинувся на потерпілих.

Факт застосування до потерпілих двох ножів підтверджується не лише показаннями потерпілих, висновками судово - медичних експертиз, а й показаннями самого ОСОБА_5 В результаті чого ОСОБА_7 було нанесено 20 ножевих ударів, ОСОБА_2 -14 ударів ножами, ОСОБА_3 - 4 ножеві удари, а всього ОСОБА_5 наніс потерпілим - 38 тільки ножевих ударів.

За таких обставин дії ОСОБА_5 підлягають кваліфікації за ч.3 ст.15 та п 13 ч.2 ст.115 КК України, як незакінчений замах на вбивство особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, тобто, не вчинення особою, яка раніше вчинила умисне вбивство усіх дій, які вона вважала необхідними для доведення умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, а саме у зв'язку з втечею потерпілої ОСОБА_3 з флігелю.

Оскільки, ОСОБА_5 вчинив незакінчений замах на вбивство ОСОБА_3, то відсутній суспільно-небезпечний наслідок, а відтак має місце незавершене, повністю невиконане саме діяння, яке може його спричинити. У даному разі суспільно-небезпечний наслідок узагалі не міг настати, бо винний не закінчив саме діяння, яке є необхідним для спричинення наслідку.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч.1 ст. 378 КПК України апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок у випадках необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення, за умови, що засудженому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні такого злочину чи у вчиненні злочину в такому обсязі і від цього обвинувачення він захищався в суді першої інстанції та необхідності застосування більш суворого покарання.

З огляду на наведене, вирок суду підлягає до скасування в частині кваліфікації дій ОСОБА_5 щодо потерпілої ОСОБА_3 та призначення покарання з постановленням апеляційним судом нового вироку.

У зв'язку з застосуванням кримінального закону, який передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, колегія суддів при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до класифікації злочинів відносяться до особливо тяжких, ступінь здійснення ОСОБА_5 злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця, конкретні обставини справи, дані про особу засудженого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, є батьком малолітньої дитини, якою опікуються потерпілі, позицію потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які наполягали на суворому покаранні, відсутність обставин, які обтяжують покарання та вважає за необхідне обрати покарання йому в межах санкцій, передбачених ч.1 ст. 115 та ч.2 ст. 115 КК України. Таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з матеріалів справи кримінальна справа порушена 17 березня 2013 року і цьому не передувало повідомлення самого ОСОБА_5 про вчинений злочин.

Відсутня належна критична оцінка засудженим своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність.

Не встановлено зв'язку між збігом тяжких обставин і вчиненим злочином.

Зважаючи на викладене посилання захисту на наявність наведених пом'якшуючих обставин не ґрунтується на матеріалах справи.

Стосовно доводів апеляційної скарги прокурора та потерпілих про застосування до засудженого довічного позбавлення волі, то за змістом ст. 64 КК України воно застосовується лише в тих випадках, якщо суд не визнає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Про таку неможливість може свідчити вкрай високий ступінь небезпеки фактично вчиненого діяння, наявність сукупності обтяжуючих покарання обставин, стійкість установки особи на ведення злочинного способу життя надалі, тощо.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 275 КПК України розгляд справи судом провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред'явленого їм обвинувачення. Посилання потерпілих в апеляції на те, що два ножі, які використовував під час вчинення злочинів ОСОБА_5 відповідали критеріям холодної зброї виходить за межі судового розгляду.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що матеріалами справи не встановлено сукупності зазначених обставин, а тому ці доводи апелянтів не ґрунтуються на законі.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 378, 379, 323, 324 КПК України, розділом ХІ п.15 Перехідних положень КПК України, колегія суддів апеляційного суду ,-

З А С У Д И Л А:

Апеляції:

- прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частково задовольнити;

- захисника - адвоката ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 8лютого 2013 року щодо ОСОБА_5 скасувати в частині кваліфікації його дій щодо потерпілої ОСОБА_3 та призначеного покарання.

Постановити новий вирок.

Визнати ОСОБА_5 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.15. п.13 ч.2 ст.115 КК України і призначити покарання за:

-ч.1 ст. 115 КК України - 12 років позбавлення волі;

-ч.2 ст. 15 п.1 ч.2 ст.115 КК України - 11 років позбавлення волі;

- ч.3 ст.15. п.13 ч.2 ст.115 КК України у вигляді 10 років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань призначити остаточне покарання у виді 14 років позбавлення волі.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ України протягом одного місяця з дня його проголошення, а засудженим в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

С у д д і :

Голубенко Н. В. Денисенко Л.М. Костенко В.Г.