АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа №: 22-ц/191/80/14Головуючий суду першої інстанції:Короткова Л.М.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Моісеєнко Т. І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого суддіМоісеєнко Т.І.,

суддівРоманової Л.В., Редько Г.В.,

при секретаріБогданович О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа: ОСОБА_8 про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_7, на рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 листопада 2013 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, 3- особа ОСОБА_8, про визнання недійсним попереднього договору від 18 травня 2012 року та стягнення з ОСОБА_7 суми, оплаченої на виконання попереднього договору в розмірі 60 800 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 травня 2012 року між позивачем та ОСОБА_7, від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_8, був укладений попередній договір, згідно якого сторони зобов'язалися в майбутньому укласти договір купівлі - продажу 1\2 частки будинку АДРЕСА_1 з приналежною їй земельною ділянкою. В п. 5.1 вказаного договору зазначено, що покупець передав, а продавець отримав суму гарантійного платежу в розмірі 56 000 грн. Крім того, в рахунок вартості будинку, ОСОБА_8 13 вересня 2012 року отримав 4800 грв. для оформлення документів, необхідних для здійснення купівлі-продажу частки будинку. Загалом позивач сплатив за попереднім договором 60 800 грн. Строк укладення договору купівлі-продажу був визначений п.6.1 договору , а саме 20 серпня 2012 року.

У встановлений строк договір купівлі-продажу не був оформлений, надалі ОСОБА_8 взяв на себе зобов'язання до 23 березня 2013 року надати повний пакет документів для оформлення договору купівлі- продажу будинку, однак ці зобов'язання також не виконав.

Позивач, вважая порушеними свої права, просив захистити їх в судовому порядку та стягнути з відповідача сплачені за попереднім договором кошти, оскільки договір купівлі-продажу будинку не укладений.

Рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 листопада 2013 року позов ОСОБА_6 задоволений частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 60800 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_9 який діє в інтересах ОСОБА_7, приніс апеляційну скаргу, в якій йдеться про скасування рішення суду першої інстанції і прийняття нового рішення по справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про те, що попередній договір є нікчемним, оскільки був укладений в простій письмовій, а не нотаріальній формі, помилково задовольнив вимоги про стягнення коштів, сплачених на виконання вказаного договору, у розмірі 60 800 грн.

Апелянт також зазначає, що ОСОБА_7 видавала довіреність ОСОБА_8 для укладення договору купівлі - продажу і отримання коштів за проданий будинок, однак не наділяла його повноваженнями на укладення попереднього договору купівлі - продажу та отримання коштів за ще не проданий будинок, тобто ОСОБА_8 діяв з перевищенням наданих йому повноважень, що виключає відповідальність ОСОБА_7 перед позивачем..

Заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Розглядая справу суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_8, діючи в інтересах ОСОБА_7 за довіреністю від 16 серпня 2010 року, в простій письмовій формі уклав з ОСОБА_6 попередній договір купівлі - продажу 1\2 частки будинку АДРЕСА_1 з належною йому земельною ділянкою, що протирічить положенням ст.ст. 635, 657 ЦК України щодо нотаріальної форми договору, в зв.язку з чим вказаний договір є нікчемним на підставі ч.1 ст. 220 ЦК України.

На підставі наведеного суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання попереднього договору від 18 травня 2012 року недійсним.

Суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що сплачені позивачем відповідачу грошові кошти у розмірі 60 800 грн. є авансовими платежами, які , при неукладенні договору купівлі-продажу будинку, отримані без достатньої правової підстави і підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 18 травня 2012 року ОСОБА_8, який діяв від імені ОСОБА_7 на підставі довіреності від 16.08.2010 р., уклав з ОСОБА_6 в простій письмовій формі попередній договір купівлі -продажу 1\2 частки будинку АДРЕСА_1 з належною йому земельною ділянкою. (а.с.65-70).

Згідно ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Таким чином, під час укладення 18.05.2012 року попереднього договору купівлі продажу частки будинку та земельної ділянки була порушена форма його укладення.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Аналогічні положення висловлені в п. 4 постанови № 9 від 06.11.2009 р. Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», в якому зазначено , що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224, тощо) та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах , встановлених законом (ч. 2 ст. 22, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

З огляду на вищенаведені норми закону колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що укладений між сторонами 18.05.2012 року попередній договір купівлі - продажу частки будинку та земельної ділянки є нікчемним, оскільки він не засвідчений нотаріально.

Доводи апелянта про те, що суд неправомірно застосував наслідки про стягнення з відковідача коштів, сплачених за нікчемним правочином, не можуть бути прийняти до уваги.

З матеріалів справи вбачається та не оскаржувалось сторонами, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, який від імені ОСОБА_7 на підставі довіреності від 16.08.2010 року, була досягнена домовленість щодо укладення 20.08.2012 року договору купівлі-продажу 1\2 частки будинку АДРЕСА_1 з належною йому земельною ділянкою, викладена в простий письмовій формі і зазначена, як попередній договір. Зазначені обставини є певною стадією укладення договору купівлі - продажу нерухомого майна, гарантією виконання якого є отримання авансу за будинок, який в свою чергу, є складовою частиною загальної суми за продане нерухоме майно.

З пункту 5.1 попереднього договору вбачається, що ОСОБА_8 отримав від позивача суму гарантійного платежу в розмірі 56 000 грн., яка в момент розрахунку за основним договором буде зарахована в платіж від покупця. (а.с. 67)

З розписки ОСОБА_8 вбачається, що він отримав від ОСОБА_6 для оформлення документів 4800 грн., в рахунок вартості будинку. (а.с. 70)

Тобто, фактично ОСОБА_6 було сплачено на виконання домовленості щодо укладення договору купівлі-продажу житлового будинку 60 800 грн.

Згідно ч. 1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом, що передбачено ст. 570 ЦК України.

В п. 5.3 попереднього договору купівлі- продажу зазначено, що у разі невиконання договору Продавцем, він зобов'язується повернути Покупцю протягом 3 днів з дати встановленої п. 6.1 цього договору суму гарантійного платежу.

Судом безсуперечно встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку не був укладений у встановлений договором строк з вини продавця, оскільки останнім не були виготовлені належні документи для укладення вказаного договору, що вбачається з розписки довіреної особи ОСОБА_8 від 12.03.2013 року ( а.с.7)

За такими обставинами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 60800 грв., сплачених за попередньою домовленістю щодо купівлі -продажу нерухомого майна, оскільки вказані кошти отримані та зберігаються нею без достатньою правової підстави. Повернення вказаних коштів передбачено ст. 1212 ЦК України, і узгоджується з положеннями ст.570 ЦК України, на які обгрунтовано посилався суд першої інстанції.

Доводи апелянта про те, що у ОСОБА_8 були відсутні повноваження на укладення попереднього договору купівлі - продажу будинку та отримання авансових платежів за будинок та земельну ділянку, а також про те, що гроші ОСОБА_8 ОСОБА_7 не передавав, тому ні яких зобов'язань у ОСОБА_7 перед позивачем щодо повернення грошових коштів не виникло, не є обгрунтованими і не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 склалися правовідносини з договору доручення, на виконання якого відповідачем на ім'я ОСОБА_8 16 серпня 2010 року була видана довіреність, що передбачено ч.1 ст. 1007 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними, що передбачено ст.1003 ЦК України.

Як вбачається із змісту довіреності від 16.08.2010 року, ОСОБА_7 надала ОСОБА_8 повноваження бути її представником в усіх державних установах, у тому числі продати належну їй частку житлового будинку АДРЕСА_1 з прилеглими до нього відповідними господарсько - побутовими будівлями та спорудами, та продати належну їй земельну ділянку за вказаною адресою, для чого ОСОБА_8 було надано право розписуватися за неї, підписувати договір купівлі - продажу житлового будинку та земельної ділянки, отримувати належні їй за продане нерухоме майно грошові кошти. Строк дії довіреності був визначений до 16 серпня 2013 року. (а.с. 61)

За такими обставинами, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно керувався нормами ст.239 ЦК України, якими передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Пунктом 3 ч.1 ст.1006 ЦК України передбачено, що повірений зобов.язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв.язку з виконанням доручення.

З умов попередньго договору від 18.05.2012 року вбачається , що ОСОБА_8 були отримані від ОСОБА_6 авансові платежі за домовленістю про купівлю-продаж 1\2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки за вказаною адресою, в розмірі 60800 грв.

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_8 не передавав ОСОБА_7 грошових коштів, не мають будь-якого значення для вирішення вказаного спору, оскільки під час отримання грошових коштів за продаж будинку ОСОБА_8 діяв від імені власника нерухомого майна ОСОБА_7, в зв.язку з чим остання правомірно визнана судом першої інстанції належним відповідачем за позовом ОСОБА_6 про повернення коштів.

Інші доводи апеляційної скарги не містять безсуперечних доказів, які спростовують висновки суду першої інстанції.

Підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314 та статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_7, - відхилити.

Рішення Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 13 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

Т.І.Моісеєнко Л.В. Романова Г.В.Редько