Справа № 2 - а - 784/2007 р.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2007 рокуТаращанський районний суд Київської області в складі:

головуючого: Бабоїд О.М. при секретарі: Овчаренко Н.В.

розглянувши у попередньому відкритому судовому засіданні в м. Тараща справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Таращанської РДА про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 надав до суду адміністративний позов до Управління праці та соціального захисту населення Таращанської РДА про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення, мотивуючи тим, що він є потерпілим від аварії на ЧАЕС категорії 1, інвалідом 2-ї групи, захворювання пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС. Посилаючись на те, що діючим законодавством інвалідам 2 групи передбачено виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, яку виплачують органи соціального захисту населення, розмір якої визначається на момент виплати, та зазначаючи, що органи соціального захисту населення відмовили йому у виплаті допомоги в належному розмірі за 2004 - 2006 роки, просив суд стягнути з відповідача недоотримані суми одноразової грошової допомоги за вказаний період.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, збільшивши їх, та просить суд стягнути на його користь недоплачені кошти на оздоровлення за 2004 - 2007 роки в розмірі 5275 гривень, взявши до розрахунку мінімальну заробітну плату станом на момент виплати в 2004 - 2007 роках, тобто 205 грн, 310 грн, 375 грн та 420 грн. Просить звільнити його від сплати судового збору, як потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі, обґрунтовуючи тим, що дійсно ЗУ „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС" передбачені виплати на оздоровлення. Проте, відповідно до ст.62 вищезазначеного Закону, передбачено порядок таких виплат, які визначаються Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими органами державної виконавчої та місцевої влади. Даний порядок в 2000 - 2004 роках був визначений постановою КМУ № 836 від 26.07.1996 року „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", де встановлено щорічну допомогу на оздоровлення інвалідам 2 групи в розмірі 26,70 грн, які були виплачені позивачу. Починаючи з 2005 року такий порядок визначено постановою КМУ № 562 від 12.07.2005 року „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", де встановлено щорічну допомогу на оздоровлення інвалідам 2 групи в розмірі 120 гривень, які також були виплачені позивачу.

Вважає, що в задоволенні позову в частині стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2004 - 2005 роки слід відмовити і тому, що позивач на момент подачі даного позову до суду, пропустив однорічний строк звернення до адміністративного суду, який встановлено ст.99 КАСУ.

Відповідно до п. 37 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік", з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом, дію абз. 2 ч. 4, ч. 7 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", було зупинено на 2006 рік. Таким чином, підстави для виплати позивачу щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2006 рік, як інваліду 2 групи в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, відсутні.Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік": зокрема, пункту 30 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію в частині надання безпроцентних та пільгових позик - пунктів 21 і 29 частини першої статті 20, пунктів 1 і 7 частини першої статті 21, пунктів 5 і 12 частини першої статті 22, пункту 1 частини першої статті 23, пункту 5 частини першої статті 36; в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - пунктів 6 та 8 частини першої статті 30, пункту 1 частини першої статті 36, абзаців другого, третього та четвертого частини першої статті 37, абзаців другого, третього, четвертого частини першої та частини другої статті 39, статей 40, 41, 44, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Проте, відповідно до ч. 3 даного рішення, положення статей 29, 36, абзацу третього частини другої статті 56, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39,41,43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

2

З огляду на те, що щорічна допомога на оздоровлення за 2007 рік в розмірі 120,00 грн була виплачена позивачу 28.04.2007 року, до ухвалення конституційним судом вищевказаного рішення, вважає, що підстави для виплати позивачу грошової допомоги за 2007 рік в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 121 КАС України, суд за письмовою згодою сторін розглядає справу під час попереднього судового засідання, оскільки вирішені всі питання, необхідні для її розгляду.

^аслухаишл таоясаєипя стерта, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 є потерпілим від аварії на ЧАЕС категорії 1, інвалідом 2-ї групи, захворювання пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС, що підтверджено копією посвідчення.

Згідно з ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", передбачено виплату одноразової щорічної допомоги інвалідам 2 групи в розмірі п'ять мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір заробітної плати визначається на момент виплати. Виплату грошової допомоги проводять органи соціального забезпечення громадян за місцем їх проживання.

Згідно довідки № 6249 від 14.12.2007 року, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Таращанської райдержадміністрації, відповідач виплатив позивачу щорічну допомогу на оздоровлення: 08.10.2004 року за 2004 рік в розмірі 26,70 грн; 10.03.2005 року в розмірі 26,70 грн, а 12.09.2005 року в розмірі 93,30 грн, всього (26,70 грн + 93,30 грн) = 120 грн за 2005 рік; 21.09.2006 року за 2006 рік в розмірі 120 грн; 28.04.2007 року за 2007 рік в розмірі 120 грн. Виплата зазначеної грошової допомоги проведена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період до 2005 року та постанови KM України від 12.07.2005 року № 562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - за період з 2005 року. Позивач просить стягнути недоплачену суму одноразової грошової допомоги виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати в 2004 - 2007 роках, тобто 205 грн, 310 грн, 375 грн та 420 грн, в розмірі 5275 грн.

Відповідач в запереченнях послався на ст.62 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та вказав на необхідність керуватися порядком визначеним KM України, виходячи з реальних можливостей Державного бюджету України згідно з бюджетними призначеннями з врахуванням ст. 98 Конституції України.

Суд вважає, що необхідно застосовувати вимоги ст. 19 ч.2 Конституції України, а саме - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 113 Конституції України передбачено, що KM України у своїй діяльності керується Конституцією і Законами України. Розмір допомоги на оздоровлення, визначений постановами KM України від 26.07.1996 року № 836 та від 12.07.2005 року № 562, на думку суду суперечить вимогам ст. 48 Закону та іншим нормативним актам.Відповідно до ст.83 Закону України „Про державний бюджет на 2005 р." з 01.01.2005 року розмір мінімальної заробітної плати встановлено - 262 грн на місяць, з 01.04.2005 р. - 290 грн, з 01.07.2005 р. - 310 грн, з 01.09.2005 р. - 332 грн. Відповідно до ст.82 Закону України „Про державний бюджет на 2006 р." з 01.01.2006 року розмір мінімальної заробітної плати встановлено -350 грн, з 01.07.2006 p.- 375 грн, з 01.12.2006 р. - 400 грн.Відповідно до ст. 76 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» з 1 січня 2007 року встановлено розмір мінімальної заробітної плати 400 гривень на місяць, з 1 квітня 2007 року - 420 гривень, з 1 липня 2007 року - 440 гривень та з 1 жовтня 2007 року - 460 гривень. Суд звертає увагу на те, що всі вказані норми Законів не мали жодних обмежень щодо застосування ст. 48 Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", яким передбачено право позивача на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Також суд вважає, що оскільки Законами України про Державний бюджет розмір вказаної одноразової допомоги не визначався, то посилання представника відповідача на зазначену норму не є обґрунтованим. Даний висновок також підтверджується ст.71 Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою передбачено, що дія цього закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього закону. Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне застосовувати саме норму Закону, а не постанови KM України. Згідно з ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду встановлений річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Враховуючи, що виплата позивачу грошової допомоги на оздоровлення в 2004 - 2005 роках була здійснена до набрання чинності КАС України - в період дії норм Цивільного Кодексу України, ст. 257 якого встановлено трьохрічний строк позовної давності, суд за заявою представника відповідача вважає за можливе застосувати даний строк при вирішенні справи. Оскільки виплата щорічної допомоги на оздоровлення за 2004 рік була здійснена 08.10.2004 року, про порушення свого права позивач дізнався відповідно після здійснення такої виплати, а саме в жовтні 2004 року, тобто трьохрічний строк позовної давності сплинув 08.10.2007 року. З позовом до суду позивач звернувся лише 18.12.2007 року, тому суд вважає безпідставною вимогу позивача

3

провести виплату грошової допомоги за 2004 рік. Щодо проведення виплат в 2005 році, строк позовної давності повинен обчислюватися з 12.09.2005 року, з моменту, коли позивачу було виплачено щорічну допомогу за 2005 рік в розмірі 93,30 грн. Вказаний трьохрічний строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки він спливає 12.09.2008 року, тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Таким чином, на користь позивача суд вважає за необхідне стягнути недоотриману грошову допомогу, за 2005 рік, в розмірі 1540 грн, а саме: (332 х 5 =1660 грн - виплачені 120 грн = 1540 грн), взявши до розрахунку мінімальну заробітну плату станом на момент виплати в 2005 році (12.09.2005 року) в розмірі 332 грн.

Вирішуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин п. 37 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік", яким дію абз. 2 ч. 4, ч. 7 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», було зупинено на 2006 рік, суд приходить до наступного.

Згідно з положеннями ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов»язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно -правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно - правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (ст. 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження та забезпечення є головним обов»язком держави (ст. 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (ст. 22). Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов»язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов»язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст і обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених ст. 64 Конституції України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк). Крім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом «Про Державний бюджет України», є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов»язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та не може будь - яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. Отже, зупинення Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дії ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", обмежило обсяг прав даної категорії громадян і фактично скасувало конституційну гарантію забезпечення належних умов їх існування. З огляду на вищевикладене, при вирішенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача недоплаченої суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2006 рік суд вважає за необхідне керуватися положенням Конституції України, а не Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» За таких обставин та з урахуванням вимог ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік підлягають задоволенню, оскільки відповідач повинен був виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2006 рік, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати в 2006 році (21.09.2006 року) - 375 грн в розмірі 1755 грн: (375 х 5 = 1875 - виплачені 120 грн = 1755 грн). Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, на думку суду також підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав. Так, рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік": зокрема, пункту ЗО статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - пунктів 6 та 8 частини першої статті 30, пункту 1 частини першої статті 36, абзаців другого, третього та четвертого частини першої статті 37, абзаців другого, третього, четвертого частини першої та частини другої статті 39, статей 40, 41, 44, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього,

4

четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Посилання відповідача на ч. 3 даного рішення, згідно якої визнані неконституційними положення статей 29, 36, абзацу третього частини другої статті 56, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, як на підставу відмови в задоволенні позову, суд вважає безпідставними, оскільки цивільне законодавство не має зворотної сили, а тому з часу проголошення рішення Конституційного суду відповідач повинен був виплатити позивачу недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення згідно вимог ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак не вчинив цього, чим порушено конституційні права позивача в сфері отримання встановленого законодавством, належного розміру допомоги на оздоровлення.

Таким чином, на користь позивача суд вважає за необхідне стягнути недоотриману грошову допомогу, за 2007 рік, в розмірі 1980 грн, взявши до розрахунку мінімальну заробітну плату на момент виплати в 2007 році (28.04.2007 року) в розмірі 420 грн, а саме: (420 х 5 = 2100 грн - виплачені 120 грн = 1980 грн).

Всього недоотримана сума грошової допомоги за 2005 - 2007 роки складає 5275 грн: (1540 + 1755 грн + 1980 грн = 5275 грн).

Отже, суд вважає за можливе визнати відмову відповідача щодо перерахунку вказаної грошової допомоги за 2005 - 2007 роки неправомірною та стягнути на користь позивача недоотриману грошову допомогу за 2005 - 2007 роки в сумі 5275 грн.

Також, суд вважає що позивач підлягає звільненню від сплати судового збору як потерпілий внаслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії.

Судові витрати суд покладає на відповідача.

Указані обставини встановлено з пояснень сторін, матеріалів справи, досліджених в судовому засіданні. Керуючись ст.ст. 6,9,17,89,99,100,121,158-163,185,186 КАС України, ст.ст. 48,62,71 Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст.83 Закону України „Про Державний бюджет України на 2005р.", суд-

ПОСТАНОВИВ: Позов задовольнити частково.

Визнати відмову Управління праці та соціального захисту населення Таращанської райдержадміністрації щодо перерахунку одноразової грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за 2005 - 2007 роки, неправомірною.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 недоплачену одноразову грошову допомогу на оздоровлення за 2005 - 2007 роки в розмірі 5275 (п»ять тисяч двісті сімдесят п»ять) гривень. Від сплати судового збору позивача звільнити.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації на користь держави судовий збір в розмірі 52,75 грн.

В стягненні одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2004 рік відмовити. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Таращанський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.