ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.01.2014 Справа № 901/3759/13
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гра Парк Плюс МЦ», м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим
до відповідача Чорноморської селищної ради, смт. Чорноморське, Чорноморсьий район, Автономна Республіка Крим
про визнання договору недійсним
Суддя Янюк О.С.
Представники:
від позивача - Запрута Ж.В. (довіреність від 29.10.2013 б/н);
від відповідача - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: 13.11.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гра Парк Плюс МЦ» (далі - позивач, ТОВ «Гра Парк Плюс МЦ» ) звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим (далі - суд) із позовною заявою до Товариства Чорноморської селищної ради (далі - відповідач), якій просить визнати договір про надання місця №61 виносної торгівлі та сфери послуг на території смт. Чорноморське від 01.06.2012, укладеного між відповідачем та позивачем недійсним. Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовує ст.203, 215-216, 236 Цивільного кодексу України, та вказує, що зазначений договір суперечить положенням Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244, оскільки є документом дозвільного характеру. Зазначає, що під час укладення спірного договору був порушений принцип волі укладання договору, так як останній не відповідає принципам розумності та справедливості, тому що припускає величезні платежі у бюджет, а саме, 40 000,00 грн в місцевий бюджет у рамках заходів з благоустрою та розвитку інфраструктури. Вважає, що за своїм змістом ці платежі та розрахунки можуть розцінюватись як благодійні пожертвування, тоді як фактично даний договір спрямований на примусове залучення за рахунок позивача коштів у бюджет відповідача всупереч принципу добровільності, який установлений ст.2 Закону України «Про добродійність і благодійні організації». Крім того, у відповідності до п.5 п «а» ст.28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вказаний договір не містить взаємних прав та обов'язків позивача та відповідача щодо пайової участі у розвитку інфраструктури, що в свою чергу свідчить про невідповідність цього договору про пайову участь.
Ухвалою суду від 14.11.2013 порушено провадження у справі та у порядку ст. 65 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язано сторін надати суду докази, необхідні для вирішення спору.
На підставі ст.77 ГПК України у судових засіданнях оголошувалась перерва. Черговий розгляд справи призначений на 13.01.2014.
У судове засідання відповідач явку свого повноважного представника не забезпечив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином та своєчасно (а.с.84), про причини неявки суд не повідомив, явка судом обов'язковою не визнавалась, а тому з урахуванням ст.22 ГПК України, суд визнав за можливе розглянути зазначену справу без участі представника останнього.
Під час судового засідання представник позивача підтримав вимоги позовної заяви та надав пояснення аналогічні, викладеним у позові.
У судових засіданнях 28.11.2013 та 16.12.2013 відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях (а.с.18-22, 82-83, 88-89). Зокрема, зазначив, що укладений між сторонами договір не є документом дозвільного характеру, оскільки Чорноморська міська рада надала позивачу право здійснення певних дій відносно здійснення господарської діяльності, що, в свою чергу, не може бути документом дозвільного характеру. Позивач самостійно, за власною ініціативою запропонував зробити внесок у розмірі 40 000,00 грн за торгове місце, про яке ідеться мова у спірному договорі. Крім того, дії Чорноморської міської ради із залучення засобів для організації благоустрою селища, утримання та ремонту інфраструктури селища, комунального майна селищної громади при проведенні конкурсів про надання місць виносної торгівлі та сфери послуг засновані на законі та не суперечать йому. Згідно бюджетної класифікації доходів та у відповідності до ст. 13 Бюджетного кодексу України зарахування вищевказаних грошових коштів здійснювалось на Загальний фонд бюджету смт. Чорноморське.
На підставі ст. 85 ГПК України у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши наявні матеріали справи, дослідивши надані докази, суд зазначає наступне.
Рішенням 20-ї сесії 6-го скликання Чорноморської селищної ради від 17.01.2012 №814 (а.с.59-60) затверджено Положення про порядок проведення конкурсів з розміщення місць виносної торгівлі та послуг на території смт. Чорноморське (далі - Положення, а.с.61-70). Рішенням 22-сесії 6-го скликання Чорноморської селищної ради від 02.03.2012 №876 (далі - Рішення, а.с.43) вказане положення викладено у новій редакції (а.с.50-58).
Пунктом 1 Положення встановлено, що останнє визначає порядок підготовки, організації та проведення конкурсів на надання місць виносної торгівлі та послуг на території смт. Чорноморське.
Розділом 2 Положення визначені умови участі у конкурсі. Так, п.2.2. Положення встановлено, що особи, які бажають прийняти участі у конкурсі, зокрема, приймають участь на договірних засадах із залученням коштів на розвиток інфраструктури, організацію благоустрою та санітарного очищення селища, утримання та ремонт комунального майна смт. Чорномосрьке.
На конкурси виставляється місця згідно затверджених комплексних схем розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та рекомендованих сум внесків для організації благоустрою селища, утримання та ремонту інфраструктури селища та комунального майна селищної громади (п.7 Положення).
Так, 27.03.2012 ТОВ «Гра Парк Плюс МЦ» звернулось до Чорноморській селищній ради із заявою про участь у конкурсі, із змісту якої вбачається, що позивач просить виділити місце на конкурсній основі для розміщення електромобілей у дислокації №11, з умовами конкурсу згоден та пропонує 40 000,00 грн - внесок у благоустрій і розвиток інфраструктури смт. Чорноморське (далі - Заява, а.с. 23-24).
Зазначені дії позивача вказують на те, що останній з власної волі взяв участь у конкурсі на умовах, визначених у Положенні.
Згідно з протоколом засідання конкурсної комісії з надання місць виносної торгівлі та послуг на території смт. Чорноморське у 2012 році від 30.03.2012 №3 (далі - Протокол, а.с.35) на конкурсі виставлене, зокрема, одне місце з надання послуг прокату електромобілей (місце №61), рекомендований внесок для організації благоустрою селища, утриманню та ремонту інфраструктури селища та комунального майна селищної громади за одне місце складає 15 000 грн. Надійшло дві пропозиції. Комісією розкриті конверти та розглянути заяви згідно запропонованих сум. У результаті виявлені переможці: ТОВ «Гра Парк Плюс МЦ» із запропонованою сумою у розмірі 40 000,00 грн.
Пунктом 16 Положення встановлено, що всім переможцям у конкурсі на право отримання дозволу на місце торгівлі та надання послуг на території смт. Чорноморське необхідно, зокрема, укласти з селищною радою договір на право користування місцем виносної торгівлі та отримати дозвіл.
За результатами конкурсу, на виконання п.16.4. Положення 01.06.2012 між Чорноморської селищною радою та ТОВ «Гра Парк Плюс МЦ» (Власник) укладено договір про надання місць виносної торгівлі та сфери послуг на території смт. Чорноморське (далі - Договір, а.с.9) та 22.06.2012 позивачем отриманий паспорт прив'язки із викопіровкою з комплексної схеми розміщення тимчасових споруд №11 для здійснення підприємницької діяльності смт. Чорноморське, пляжна зона і парк «Комсомольський» (а.с.46-48).
Відповідно до п.1.1. Договору Чорноморська селищна рада у відповідності із затвердженою та узгодженою комплексною схемою розміщення тимчасових споруд для заняття підприємницькою діяльністю дозволяє розміщення місця виносної торгівлі та сфери послуг на території смт. Чорноморське для розміщення прокату електромобілей за адресою: пляжна зона та парк «Комсомольський», смт. Чорноморське, місце №61.
Зазначеним Договором сторони визначили основні умови надання та використання місця виносної торгівлі, а тому твердження позивача, що спірний Договір є дозвільним документом та порушує вимоги чинного законодавства є помилковим.
Водночас, сторони дійшли згоди у відповідності до ч. 1 ст. 638 ГК України з усіх істотних умов Договору, а саме: щодо предмету договору, прав та обов'язків сторін, відповідальності сторін та порядку розірвання договору, строку дії Договору та інших умов.
Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до п.7 ч.1 ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку відносяться організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Так, у п.2.2.2. Договору встановлено, що Власник приймає участь у благоустрої та розвитку інфраструктури селища у відповідності до ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» з внесенням частки у сумі 40 000,00 грн за період курортного сезону в місцевий бюджет смт. Чорноморське.
Оскільки повноваження відповідача щодо залучення на договірних засадах коштів на благоустрій та розвиток інфраструктури селища передбачене вищевказаним приписом, то твердження позивача, що зазначені внески є благодійними пожертвуваннями є помилковим.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, судом встановлюється наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна правова позиція викладена у п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі - Постанова).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).
Проаналізувавши викладене та твердження позивача, що під час укладення Договору був порушений принцип волі укладення договору, суд вважає його помилковим та спростованим наявними у справі матеріалами, які вказують саме на добровільне звернення позивача до Чорноморської селищної ради для отримання місця виносної торгівлі та послуг на умовах, визначених останнім.
Інших обставин, з якими закон пов'язує визнання спірного правочину недійсними, позивачем суду не наведено.
У відповідності до положень ч.1 ст.33, ч.2 ст.34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Підсумовуючи вищевикладене, суд не вбачає фактичних обставин для визнання Договору недійсним з підстав, зазначених позивачем у позові. У зв'язку із чим позовні вимоги суд вважає безпідставним, недоведеними та таким, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.49 ГПК України при відмові у позові судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволені позову відмовити у повному обсязі.
Повне рішення складене 20.01.2014.
Суддя О.С. Янюк