АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [1]

16 січня 2014 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого - Немировської О.В.

суддів - Ящук Т.І., Чобіток А.О.

при секретарі - Лужецькій І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «ВУСО» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 19.09.2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

позивач у листопаді 2012 р. звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідачів солідарно матеріальну шкоду в порядку регресу в сумі 35 119 грн. 15 коп., посилаючись на те, що ДТП сталась з вини ОСОБА_2

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 19.09.2013 р. позов було задоволено частково - стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача 35 119 грн. та судовий збір.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за такими підставами.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилався на те, що 13.04.2011 р. на трасі «Київ-Чернігів» сталась ДТП за участю автомобілів: марки «Peugeot», держномер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_3, під керуванням ОСОБА_4 та марки «ЗАЗ», держномер НОМЕР_2, який належить ОСОБА_1, під керуванням ОСОБА_2 Згідно постанови Броварського міськрайонного суду Київської обл. від 22.08.2011 р. ДТП сталась з вини ОСОБА_2, який допустив порушення п.п.2.3., 12.1, 12.3 ПДД.

За Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності від 26.02.2011 р., який був укладений між позивачем та ОСОБА_1 за типом №1, позивач виплатив ОСОБА_3 страхове відшкодування в сумі 35 119 грн. 15 коп. Оскільки ні ОСОБА_5, ні ОСОБА_2 не повідомили страховика про ДТП, позивач просив стягнути з них вказану суму солідарно.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 19.09.2013 р. позов було задоволено частково - стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача 35 119 грн. та судовий збір.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 здійснював експлуатацію забезпеченого транспортного засобу на підставі нотаріально посвідченої довіреності від власника засобу - ОСОБА_1 Оскільки ОСОБА_1 особисто участі у ДТП не брав, та не є особою, винною у вчиненні ДТП, суд відмовив в покладенні обов'язку на власника та стягнув всю суму відшкодування з ОСОБА_2

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст. 993, 1187, 1191 ЦК України, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про цивільно-правову відповідальність власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, у випадку, зокрема, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону (пункт ґ).

Згідно вказаного Закону (в редакції станом на 2011 р.) учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані:

- терміново повідомити про дорожньо-транспортну пригоду відповідні органи Міністерства внутрішніх справ України (п. 33.1.1);

- вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати зазначені дії, вони мають підтвердити це документально (п. 33.1.2).

Як видно з матеріалів справи та було правильно встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ОСОБА_1, як власником транспортного засобу, 26.02.2011 р. було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відносно забезпеченого транспортного засобу - автомобіля марки «ЗАЗ», держномер НОМЕР_2. Вказаний договір був укладений за типом 1 - як страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка його експлуатує на законних правах.

ОСОБА_2 керував вказаним автомобілем на підставі довіреності, виданої власником. Посилання апелянта на той факт, що він на час ДТП перебував у трудових відносинах з ОСОБА_1 є необґрунтованим, оскільки доказів щодо цього ним надано не було.

Як пояснив представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні, ОСОБА_1 стало відомо про ДТП, яка сталась, лише у 2012 р. після того, як позивач звернувся до суду з даним позовом, і тому він не мав можливості повідомити страховика про подію.

Апелянт в апеляційній скарзі не наводить поважних причин, підтверджених документально, які можуть бути підставою для звільнення його від виконання обов'язку щодо повідомлення страховика про ДТП, а також щодо підстав щодо солідарного стягнення з обох відповідачів.

Посилання апелянта на допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права, що полягає у розгляді справи у його відсутність, є безпідставним, оскільки судом першої інстанції направлялись повідомлення за його постійним місцем проживання, однак від отримання судових повісток він ухилявся.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 19.09.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів в касаційному порядку.

Головуючий

Судді

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1283/2014

Головуючий у суді першої інстанції: Васильченко О.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.