Апеляційний суд Рівненської області

___________________________________________________________

В И Р О К

Іменем України

15 січня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі:

Головуючого: Квятковського А.С.

Суддів: Піскунова В.М., Маринича В.К.

Секретаря судового засідання: Зінькової Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Апеляційного суду Рівненської області в м.Рівне кримінальне провадження №12013190010000674 по обвинуваченню

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Ізяслав Хмельницької області, проживаючого в АДРЕСА_1, з середньою спеціальною освітою, несудимого,

за ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК України, -

З участю прокурора: Горбань О.В.

Потерпілого: ОСОБА_2

Представника потерпілого: ОСОБА_3

Захисника-адвоката: ОСОБА_4

Обвинуваченого: ОСОБА_1

ВСТАНОВИЛА:

30 січня 2013 року, приблизно о 17 год. 30 хв., ОСОБА_1 перебуваючи біля зупинки громадського транспорту «Покровський собор» по вул.Київській, 2а, в м.Рівне, і будучи в стані алкогольного сп'яніння, грубо порушуючи громадський порядок, проявляючи явну неповагу до суспільства, із зневагою до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, що супроводжувалось особливою зухвалістю, у громадському місці, в присутності сторонніх осіб, використовуючи незначний привід безпричинно пристав до гр..ОСОБА_2 та наніс йому одне проникаюче ножове поранення, заздалегідь заготовленим ножем для нанесення тілесних ушкоджень, спричинивши потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Крім того, ОСОБА_1 під час вчинення хуліганських дій, умисно, протиправно наніс один удар ножем в область живота ОСОБА_2, спричинивши потерпілому тілесне ушкодження у вигляді: одного проникаючого ножового поранення черевної порожнини з локалізацією колото-різаної рани в ділянці правового підребер'я з пошкодженням правої долі печінки, ускладнене внутрішньочеревною кровотечею середнього ступеня важкості, яке згідно висновку судово-медичної експертизи № 180/Е-341 від 15 березня 2013 року відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного для життя.

Обвинувачений ОСОБА_1, свою вину у вчиненні злочину в суді першої та апеляційної інстанції визнав частково лише по епізоду нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння. Цивільні позови визнав частково в частині стягнення матеріальної шкоди, пов'язаної в витратами на лікування. При цьому показав, що 30 січня 2013 року, близько 15 год. він прийшов до свого майбутнього свата, ОСОБА_5, щоб домовитись про майбутні заручини його дочки з сином ОСОБА_5 При собі він мав поліетиленовий пакет, в якому знаходився ніж з ручкою з дерев'яного корпуса та пляшка горілки ємністю 0.25 л. Після того, як вони випили горілку, вирішили піти до нього в гості, щоб привітати його дружину з днем народження. Поблизу зупинки громадського транспорту навпроти собору «Покровський» ОСОБА_5 відійшов до банкомату, а він залишився його чекати за декілька метрів від нього. Поряд стояв незнайомий йому чоловік, який без будь-якої причини став непристойними словами ображати його доньку.

Оскільки донька народилась у той час, коли він перебував у зрілому віці і була єдиною дитиною в сім'ї, від приступу гніву, він дістав з пакета ніж і наніс невідомому чоловіку один удар в ділянку живота. У той час він перебував у збудженому стані і не усвідомлював, що робить. Коли зрозумів, що накоїв, поклав ніж у пакет і пішов додому. В момент нанесення удару поряд був ОСОБА_5, а інших людей він не бачив. Вдома розповів про все дружині і сказав, що пережив стрес. На другий день зібрався йти в міліцію і все розповісти, але в під'їзді зустрів працівників міліції, які направлялись до нього.

Свою вину щодо вчинення хуліганських дій не визнає, так як вважає що його дії не посягали на суспільні відносини, що забезпечують нормальні умови життя людей.

Винність ОСОБА_1 в умисному нанесенні тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя в момент заподіяння та злісному хуліганстві із застосуванням предмета заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються зібраними в ході досудового слідства доказами. Дії ОСОБА_1 за ч.1 ст.121 КК та ч.4 ст.296 КК України органом досудового слідства кваліфіковано вірно.

За показаннями потерпілого ОСОБА_2, згідно матеріалів справи, 30 січня 2013 року близько 18 год. неподалік банкомату ПАТ «УкрСиббанку», що по вул. Соборній в м. Рівне, у нього була призначена зустріч. Чекаючи особу, він звернув увагу на двох невідомих йому чоловіків, які на його думку були в стані алкогольного сп'яніння, оскільки похитувались. Вказані особи підійшли до банкомату, який був за його спиною. Розмови між ними він не чув, оскільки слухав музику через навушники. Через 2-3 хв. зі спини справа підійшов чоловік старшого віку та наніс йому один проникаючий удар в ділянку печінки і при цьому поранив праву руку, яку він тримав в кишені куртки. Відчуваючи сильний біль в правій руці та животі він підійшов до людей, які знаходились на зупинці, щоб попросити про допомогу. Після чого оперся на коліно, намагаючись зупинити кровотечу рукавицями, які дала йому невідома жінка. Момент удару він не бачив, оскільки була темна пора доби і біля банкомату людей не було. Люди стояли неподалік на зупинці тролейбусів. З ОСОБА_1 він не спілкувався і його не ображав. Ні його, ні доньки раніше не знав.

Ці показання є послідовними й об'єктивними і співпадають з показаннями, які дав потерпілий під час проведення слідчого експерименту 27 березня 2013 року (а.с.78-85), та іншими зібраними в установленому порядку з дотриманням процесуальних вимог доказами .

Так, за показаннями свідка ОСОБА_5, 30 січня 2013 року, близько 18 год., після того як вони з ОСОБА_1 розпили вдома пляшку горілки та обговорили питання майбутнього сватання дітей, разом пішли до банкомату зняти кошти, що знаходиться біля зупинки «Покровський собор». Коли він знімав гроші то почув крик, а повернувшись ОСОБА_1 поряд не побачив, бо була темна пора доби., хоч місце вчинення злочину знаходилось на відстані 20 метрів від людей і п'ять метрів від банкомату. Він чув спір, але не чув про що. В ході суперечки вживались нецензурні слова, але реакцію ОСОБА_1 на них він не бачив.

Свідок ОСОБА_6 показала, що 30 січня 2013 року близько 18 год., перебуваючи на зупинці громадського транспорту «Покровський собор» почула крики, коли повернулась, то побачила неподалік біля банкомату чоловіка з предметом в руці та помітила, що від нього відійшов тримаючись за бік інший чоловік. Підійшовши до невідомого чоловіка, помітила на його руках кров, після чого відразу викликала швидку. Інший чоловік пішов в бік автовокзалу, не реагуючи на зауваження.

За висновком судово-медичної експертизи № 180/Е-341 від 15 березня 2013 року,- у потерпілого ОСОБА_2 виявлено тілесні ушкодження - одне проникаюче ножове поранення черевної порожнини з локалізацією колото-різаної рани в ділянці правого підребер'я з пошкодженням правої долі печінки, ускладнене внутрішньочеревною кровотечею середнього ступеня тяжкості, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя та різана рана внутрішньої поверхні правого передпліччя, яка відноситься до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я. Характер і локалізація тілесного ушкодження відповідає часу та механізму його спричинення. (а.с. 88-89).

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи речових доказів № 59-мк (а.с. 90-94) вказаним вище клинком ножа могли бути заподіяні тілесні ушкодження потерпілому.

Під час проведення цієї експертизи було з'ясовано, що в медичних документах на прізвище ОСОБА_2 вказано на наявність у нього: проникаючого ножового (колото-різаного) поранення черевної порожнини з пошкодженням правої долі печінки з вхідною раною на передній черевній стінці в ділянці правого підребер'я по середньо-аксилярній лінії; - різаної рани внутрішньої поверхні правого передпліччя.

На тканині теніски ОСОБА_2 було виявлене одне колото-різане пошкодження, розташоване у середній третині переда справа.

Дані колото-різані пошкодження на тілі та предметах одягу потерпілого ОСОБА_2 співпадають по характеру та ділянках розташування, виникли внаслідок не менш двох травматичних дій колюче-ріжучим травмуючим знаряддям на зразок клинка ножа (кінжала) та могли бути заподіяні внаслідок травматичної дії клинком кінжала представленого на експертизу, а рівно і від дії іншого колюче-ріжучого травмуючого знаряддя з, подібними конструктивними характеристиками клинка.

Отже, аналіз сукупності доказів у справі дають підстави вважати, що показання обвинуваченого та потерпілого про механізм нанесення тілесного ушкодження відповідають фактичним обставинам справи.

Згідно висновку судової медико-імунологічної експертизи № 54 від 25 лютого 2013 року на ножі, вилученому у ОСОБА_1 виявлено кров людини походження якої від потерпілого не виключається ( а.с.97-99).

З протоколу огляду місця події вбачається, що місце злочину є прилегла територія біля зупинки міського транспорту по вул. Київській 2а в місті Рівному (а.с. 100-103). Під час його огляду було виявлено і вилучено два недопалки від цигарок, марлевий тампон просочений речовиною бурого кольору, два сліди взуття.

За висновком експертизи знаряддя злочину від 22 березня 2013 року № 186, ніж вилучений 31 січня 2013 року у ОСОБА_1 за місцем його проживання АДРЕСА_1, відноситься до категорії ножів для рибальства господарсько-побутового призначення, і не є холодною зброєю (а.с. 86-87).

Всупереч твердженню, викладеному в апеляційній скарзі захисника-адвоката обвинуваченого ОСОБА_1, матеріали кримінального провадження містять достатньо належних та допустимих доказів, які свідчать про його винність у вчинених злочинах.

За вироком Рівненського міського суду від 30 жовтня 2013 року ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що 30.01.2013 року, приблизно о 17 год. 30 хв., знаходячись біля зупинки громадського транспорту «Покровський собор» по вул.Київській, 2а, в м.Рівне спричинив ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді: одного проникаючого ножового поранення черевної порожнини з локалізацією колото-різаної рани в ділянці правового підребер'я з пошкодженням правої долі печінки, ускладнене внутрішньочеревною кровотечею середнього ступеня важкості, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 180/Е-341 від 15 березня 2013 року відносяться до тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного для життя.

За вказаним вироком ОСОБА_1 засуджений за ч.1 ст.121 КК України на п'ять років позбавлення волі. На підставі ст.75, 76 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком два роки та з покладенням на нього обов'язків: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої системи; повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи та навчання; періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи. За ч.4 ст.296 КК України визнаний невинуватим та виправданий у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30000 (тридцять тисяч) грн.. моральної шкоди та 2372,78 (дві тисячі триста сімдесят дві) грн.. 78 коп. майнової шкоди, завданої злочином. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Рівненської обласної державної адміністрації - Рівненської обласної клінічної лікарні 2449,44 (дві тисячі чотириста сорок дев'ять) грн.. 44 коп.

В апеляційній скарзі прокурор вважає, що суд незаконно виправдав ОСОБА_1 за ч.4 ст.296 КК України у зв'язку з невідповідністю висновків суду викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження. В обґрунтування зазначає, що наведені у вироку докази не були ретельно перевірені та належно оцінені в сукупності, а висновок суду є необґрунтованим. Зазначає, що потерпілий ОСОБА_2 ніколи не бачив та не міг знати обвинуваченого, а тому ідентифікувати особу, яка виражалась нецензурними словами не представляється можливим, оскільки на зупинці поблизу банкомату знаходились люди. Вважає, що такий висновок суду зроблений без належної оцінки доказів. Вказує, що виправдовуючи ОСОБА_1 суд врахував покази свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, проте не звернув уваги на те, що вказані свідки є родичами обвинуваченого. Крім того доводить, що висновок суду щодо відсутності умислу на грубе порушення громадського порядку є безпідставним, так як обвинувачений використовуючи незначний привід застосував до потерпілого фізичне насильство спеціально пристосованим предметом .

Просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання за ч.1 ст.121 КК України п'ять років позбавлення волі, за ч.4 ст.296 КК України три роки позбавлення волі та на підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити покарання у виді п'яти років позбавлення волі.

Потерпілий ОСОБА_2 в апеляційній скарзі вважає вирок незаконним, так як він не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання визначених у ст.65 КК України. Вказує, що при призначенні покарання судом не в повній мірі враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких та не в повній мірі оцінив характер підвищеної суспільної небезпеки злочину. Вважає, що враховуючи обставини та тяжкість вчиненого злочину, обвинуваченому ОСОБА_1 необхідно призначити покарання пов'язане з реальним позбавленням волі.

Просить вирок змінити та виключити з резолютивної частини вироку ст.75 КК України.

В поданій апеляційній скарзі захисник-адвокат обвинуваченого ОСОБА_4 вважає, що вирок суду в частині кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч.1 ст.121 КК України та стягнення моральної шкоди підлягає зміні. В обґрунтування цього зазначає, що потерпілий у брутальній формі обзивав його дочку. Будучи людиною похилого віку і почувши образи на адресу його доньки він втратив контроль над своїми діями, тобто був у стані сильного душевного хвилювання. Оскільки обвинувачений вчинив злочин в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок тяжкої образи з боку потерпілого ОСОБА_2 вважає, що його дії слід перекваліфікувати на ст.123 КК України.

Просить вирок змінити та перекваліфікувати дії ОСОБА_1 на ст.123 КК України та зменшити суму моральної шкоди.

Ухвалений вирок Рівненського міського суду від 30 жовтня 2013 року відносно ОСОБА_1 підлягає скасуванню на підставі ч.1 п.2,3,4 та ч.2 ст.409, ст.411, ст.412, ст.414, ст.420 КПК України через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам справи у частині виправдання його за ч.4 ст.296 КК України, істотне порушення вимог кримінально процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону України про кримінальну відповідальність у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Згідно ст.370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Частина 3 ст. 374 КПК України вимагає у мотивувальній частині вироку зазначати - « у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення, яке пред'являлось особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначених мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення».

Цих вимог процесуального закону суд першої інстанції не дотримався. У вироку відсутнє формулювання обвинувачення ОСОБА_1 за ч.4 ст.296 КК України у вчиненні злісного хуліганства із застосуванням ножа, як предмета заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, а також переконливі мотиви прийняття рішення щодо виправдання обвинуваченого за вказаною статтею. Посилання суду у вироку на показання ОСОБА_1 про образу зі сторони потерпілого його доньки, а також те, що він не усвідомлював того, що робить - безпідставні і не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження. Зокрема, суд у вироку визнав достовірними показання потерпілого про обставини вчинення злочину і обґрунтував їх сукупністю інших доказів. Поряд з цим, в іншому випадку суд не дав оцінки об'єктивним показанням потерпілого про те, що ОСОБА_1 безпричинно підійшов до нього і наніс удар ножем в живіт. Не врахована судом і та обставина, що потерпілий ОСОБА_2 раніше ніколи не був знайомий ні з обвинуваченим, ні з його донькою.

Доводи ОСОБА_1 про те, що він не вчиняв хуліганства, а удар ножем в живіт наніс потерпілому в приступі гніву, колегія суддів вважає не обгрунтованими і такими, що спростовуються матеріалами справи. Так, сам обвинувачений у своїх неодноразових показаннях та в суді стверджував, що на вул.Соборній в м.Рівне біля зупинки він побачив раніше незнайомого йому чоловіка.

Про безпричинне нанесення удару ножем в громадському місці підтвердив потерпілий ОСОБА_2 Твердження засудженого про те, що потерпілий висловлювався нецензурно в адресу його доньки спростовується крім того показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6

За таких обставин орган досудового розслідування вірно кваліфікував дії ОСОБА_1 і за ч.4 ст.296 КК України, як хуліганство вчинене із застосуванням предмета заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

Що ж до покарання, то при його обранні суд першої інстанції не дотримався вимог ст.50, 65 КК України, згідно яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також те, що при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення та яке б запобігало вчиненню нею інших злочинів.

За змістом ст.75 КК лише комплексне урахування ступеня тяжкості злочину, сукупність обставин, які характеризують особу, які пом'якшують покарання є підставою для застосування інституту звільнення від покарання з випробуванням.

Тобто, доводи апеляційних скарг про те, що суд першої інстанції безпідставно звільнив ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням є обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ч. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», рішення суду про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Як вбачається з вироку суд, звільняючи ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, належним чином не обґрунтував своє рішення та не навів підстав для призначення йому покарання не пов'язаного з позбавленням волі. Крім того, судом належним чином не враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину та те, що злочин вчинено у стані алкогольного сп'яніння.

Наведені у вироку суду першої інстанції такі обставини як вчинення злочину вперше, стан здоров'я ОСОБА_1, його вік, позитивна характеристика є лише пом'якшуючими його винність і не свідчать про можливість виправлення ОСОБА_1 без реального відбування покарання. Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання суду на щире каяття та сприяння розкриттю злочину як обставину, що пом'якшує покарання. Як видно зі справи, ОСОБА_1 вчинив тяжкий злочин, у вчиненому не розкаявся, оскільки заперечив свою винність у вчиненні хуліганства, його поведінка після вчинення злочину свідчить про те, що він не повністю усвідомив протиправність своїх дій та їх негативні наслідки, не відшкодував заподіяну майнову і моральну шкоду потерпілому.

За таких обставин при призначенні покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного, вищенаведені обставини, які пом'якшують покарання і вважає за необхідне визначити його у виді позбавлення волі із застосуванням ст.69 КК України, тобто визначивши його нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.1 ст.121 КК України.

Відповідно до ст. 69 КК України, призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом можливе за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Таке покарання у даній справі є необхідним та достатнім для його виправлення та перевиховання, і справедливим.

Обставин, що обтяжують покарання підсудного колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного і керуючись ст.ст.407, 409, 411, 412, 420 КПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора та потерпілого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Вирок Рівненського міського суду від 30 жовтня 2013 року відносно ОСОБА_1 - скасувати.

Визнати ОСОБА_1 винним за ч.4 ст.296 КК України та ч.1 ст.121 КК України.

Призначити ОСОБА_1 покарання за ч.4 ст. 296 КК України три роки позбавлення волі,

- за ч.1 ст.121 КК України із застосуванням ст..69 КК України покарання - три роки і три місяці позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання ОСОБА_1 призначити три роки і три місяці позбавлення волі.

В решті вирок залишити без зміни.

Запобіжний захід ОСОБА_1 з домашнього арешту змінити на взяття під варту із залу суду. Строк відбуття покарання рахувати з моменту затримання.

Вирок може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ упродовж трьох місяців з дня проголошення вироку, а засудженим в той же строк з дня вручення копії вироку.

Головуючий: А.С.Квятковський

Судді: В.М. Піскунов

В.К.Маринич