Головуючий суду 1 інстанції - Тімінський В. В.

Доповідач - Медведєв А. М.

Справа № 429/1016/13-ц

Провадження № 22ц/782/5068/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2014 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого - Медведєва А. М.,

суддів: Авалян Н. М., Туренка С. І.,

при секретарі - Івасенко І. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах недієздатної особи - ОСОБА_3 на рішення Слов'яносербського районного суду Луганської області від 01 листопада 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 в інтересах недієздатної особи - ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання кредитного договору недійсним, -

в с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Акцент-Банк» про визнання кредитного договору недійсним в інтересах недієздатної особи - ОСОБА_3, в якому просила суд відновити строк на оскарження кредитного договору № ABECRC15800004 від 07 травня 2008 року; визнати кредитний договір № ABECRC15800004 від 07 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ «Акцент-Банк», недійсним, посилаючись на те, що її син ОСОБА_3 рішенням Слов'яносербського районного суду Луганської області від 08 жовтня 2007 року був визнаний недієздатним, а вона була призначена його опікуном. 19 лютого 2013 року нею була отримана копія позовної заяви про стягнення з її сина ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором, з якої їй стало відомо, що 07 травня 2008 року її син ОСОБА_3 уклав з ЗАТ «Акцент-Банк» кредитний договір № ABECRC15800004, за яким він отримав кредит у розмірі 19 068 грн. 65 коп.

З урахуванням того, що вона, як опікун, згоди на укладання кредитного договору між її сином та відповідачем не давала, присутня при його укладанні не була, на підставі ч. 2 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України просила суд визнати кредитний договір № ABECRC15800004 від 07 травня 2008 року, укладений між її недієздатним сином ОСОБА_3 та ЗАТ «Акцент-Банк», недійсним, так як він є незаконним, оскільки був укладений з порушенням норм чинного законодавства, а також поновити строк звернення до суду з позовом, так як про укладення зазначеного договору вона дізналася лише 19 лютого 2013 року з копії позовної заяви.

Оскаржуваним рішенням Слов'яносербського районного суду Луганської області від 01 листопада 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 в інтересах недієздатної особи - ОСОБА_3 були задоволені. Суд визнав кредитний договір № ABECRC15800004 від 07 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Акцент-Банк» нікчемним; зобов'язав ОСОБА_2 повернути ПАТ «Акцент-Банк» отримані недієздатним ОСОБА_3 за кредитним договором № ABECRC15800004 від 07 травня 2008 року кредитні кошти в розмірі 19 068 грн. 65 коп. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 з рішенням суду не згодна, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на те, що в порушення ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд вийшов за межі заявлених нею позовних вимог, оскільки у своєму позові вона не ставила питання про визнання кредитного договору нікчемним, а просила суд визнати його недійсним. Сам відповідач не звертався до суду з зустрічним позовом про повернення коштів у розмірі 19 068 грн. 65 коп., які були отримані її недієздатним сином ОСОБА_3 за кредитним договором. Крім того, оскаржуване рішення було ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права, так як суд невірно застосував ст. ст. 216, 226 ЦК України і не застосував ст. ст. 203, 215 ЦК України, на які вона посилалась у своєму позові.

Заслухавши доповідача, осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Слов'яносербського районного суду Луганської області від 08 жовтня 2007 року ОСОБА_3 був визнаний недієздатним, а ОСОБА_2 була призначена його опікуном (а. с. 8).

07 травня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Акцент-Банк» був укладений кредитний договір № ABECRC15800004, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав строковий кредит у розмірі 19 068 грн. 65 коп. з кінцевим терміном повернення 07 травня 2011 року (а. с. 9).

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 226 ЦК України опікун може схвалити дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатною особою. У разі відсутності такого схвалення цей правочин та інші правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою, є нікчемними.

Згідно з ч. 2 ст. 226 ЦК України на вимогу опікуна правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь недієздатної фізичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 226 ЦК України опікун зобов'язаний повернути дієздатній стороні все одержане недієздатною фізичною особою за нікчемним правочином.

Частиною 5 ст. 216 ЦК України встановлено, що суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року у разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд виходив з того, що 07 травня 2008 року між ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір на суму 19 068 грн. 65 коп., за яким ПАТ «Акцент-Банк» зі своєї сторони виконало умови договору, так як надало ОСОБА_3 кредит на суму 19 068 грн. 65 коп., а останній його отримав.

Під час розгляду спору про визнання зазначеного правочину недійсним як оспорюваного судом була встановлена наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним у зв'язку з тим, що цей правочин (кредитний договір) був укладений ПАТ «Акцент-Банк» з недієздатною фізичною особою - ОСОБА_3, а тому на підставі ст. 215 ЦК України дійшов висновку, що кредитний договір підлягає визнанню нікчемним, а отримані ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 19 068 грн. 65 коп. на підставі ч. 3 ст. 226 та ст. 216 ЦК України підлягають поверненню банку опікуном ОСОБА_3 - ОСОБА_2

Проте, висновок суду в частині визнання правочину (кредитного договору) нікчемним не в повній мірі відповідає вимогам закону з наступних підстав.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 07 травня 2008 року ПАТ «Акцент-Банк» уклало кредитний договір з недієздатною фізичною особою - ОСОБА_3 на суму 19 068 грн. 65 коп., який не є дрібним побутовим правочином, а тому цей кредитний договір на підставі ч. 2 ст. 203 ЦК України є абсолютно недійсним - нікчемним, а не відносно недійсним, тобто не є оспорюваним договором, оскільки він був недійсним вже з моменту його укладення, а тому не міг породжувати будь-яких цивільних прав та обов'язків для сторін. Оскільки нікчемність (незаконність) зазначеного договору вже встановлена законом, тому, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, визнання його нікчемним у судовому порядку ще раз не потребувалась. За таких обставин суд у своєму рішенні з урахуванням ч. 2 ст. 215 ЦК України та положень п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року міг лише порахувати або вважати зазначений правочин нікчемним, а не визнавати його таким.

З зазначених підстав позовна заява ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині визнання кредитного договору нікчемним - скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення наступного змісту: кредитний договір № ABECRC15800004 від 07 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ «Акцент-Банк», вважати нікчемним. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Так, з позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що як на підставу своїх позовних вимог вона посилалась на те, що рішенням Слов'яносербського районного суду Луганської області від 08 жовтня 2007 року її син ОСОБА_3 був визнаний недієздатним, а вона була призначена його опікуном. 07 травня 2008 року між її недієздатним сином ОСОБА_3 та ЗАТ «Акцент-Банк» був укладений кредитний договір № ABECRC15800004, відповідно до якого її недієздатний син ОСОБА_3 отримав строковий кредит у розмірі 19 068 грн. 65 коп., згоди на укладання якого вона, як опікун, не давала і присутня при його укладанні не була. Однак, такі доводи як відсутність її згоди, як опікуна, на укладення цього договору та її особиста відсутність при його укладенні не могли слугувати підставою для задоволення її позовних вимог у зв'язку з тим, що такий договір не є дрібним побутовим правочином і відповідно до ч. 1 ст. 226 ЦК України не міг бути укладений між банком і її недієздатним сином навіть у разі її присутності та надання нею згоди на укладення такого договору. При цьому судова колегія враховує, що ОСОБА_2 відповідно до ч. 2 ст. 226 ЦК України не зверталася до суду з позовом про визнання правочину № ABECRC15800004 від 07 травня 2008 року, укладеного між її недієздатним сином ОСОБА_3 та ЗАТ «Акцент-Банк», дійсним.

Крім цього, визнання правочину недійсним могло мати місце лише у разі, якщо такий правочин є відносно недійсним, тобто є оспорюваним правочином.

Враховуючи те, що син позивачки на момент укладення кредитного договору був визнаний судом недієздатним, тому укладений між ним та відповідачем кредитний договір не був і не міг бути оспорюваним правочином, оскільки вже з моменту його укладення був нікчемним, тобто абсолютно недійсним.

Посилання апелянта ОСОБА_2 на те, що у своєму позові вона не ставила питання про визнання кредитного договору нікчемним, а просила суд визнати його недійсним, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки такі поняття як недійсна і нікчемна угода є тотожними.

Доводи апелянта ОСОБА_2 в частині того, що суд вийшов за межі її позовних вимог, так як замість ст. ст. 203 та 215 ЦК України застосував норми ч. 3 ст. 226 та ст. 216 ЦК України, які не підлягали застосуванню, поклавши на неї обов'язок повернути банку отримані її недієздатним сином ОСОБА_3 кредитні кошти в розмірі 19 068 грн. 65 коп., також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки при ухваленні оскаржуваного рішення суд виходив із наданих сторонами доказів і вимог ст. ст. 226 та 216 ЦК України і, відповідно до ч. 5 ст. 216, ч. 3 ст. 226 ЦК України та п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, мав право і повинен був застосувати наслідки нікчемності правочину з власної ініціативи без подання банком відповідного позову, тобто покласти на опікуна ОСОБА_2 обов'язок повернути банку отримані її недієздатним сином грошові кошти по недійсному договору. При цьому суд враховував, що позивач ОСОБА_2 не спростувала факт отримання кредитних коштів у розмірі 19 068 грн. 65 коп. саме її сином ОСОБА_3 і не надала суду жодних доказів того, що ці кошти були отримані будь-якою іншою особою чи особами, а не її сином.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах недієздатної особи - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Слов'яносербського районного суду Луганської області від 01 листопада 2013 року змінити.

Скасувати рішення суду в частинах повного задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в інтересах недієздатної особи - ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання кредитного договору недійсним і визнання кредитного договору № ABECRC15800004 від 07 травня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ЗАТ «Акцент-Банк», нікчемним.

Ухвалити в цих частинах нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 в інтересах недієздатної особи - ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання кредитного договору недійсним задовольнити частково.

Кредитний договір № ABECRC15800004 від 07 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ «Акцент-Банк», вважати нікчемним.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом 20-ти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: