Головуючий суду 1 інстанції - Скворцова В. Г.
Доповідач - Медведєв А. М.
Справа № 429/1401/13-ц
Провадження № 22ц/782/5367/13
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2014 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого - Медведєва А. М.,
суддів: Авалян Н. М., Туренка С. І.,
при секретарі - Івасенко І. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Слов'яносербського районного суду Луганської області від 21 листопада 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення земельного сервітуту та зобов'язання вчинити певні дії, -
в с т а н о в и л а:
У червні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення земельного сервітуту та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив суд встановити постійний, безоплатний, особистий земельний сервітут на його користь на частину земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на праві власності та граничить з конструкцією зовнішньої сторони будинку АДРЕСА_2, що більш всього виступає, площею 17,02 м2: шириною 2 м та довжиною 8,51 м, для встановлення будівельних лісів з метою ремонту та обслуговування зовнішньої стіни, без зміни цільового призначення земельної ділянки та без обмеження права власності на неї; зобов'язати відповідача самостійно здійснити спіл дерева, яке знаходиться на її земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, та розташоване на відстані 2 м від тильної сторони його будинку АДРЕСА_2, а також стягнути з відповідача судові витрати.
Оскаржуваним рішенням Слов'яносербського районного суду Луганської області від 21 листопада 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено за необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 з рішенням суду не згоден, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення було ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідача, осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Згідно зі ст. 402 ЦК України, якою визначено порядок встановлення сервітуту, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту. Судове рішення є окремою формою сервітуту. При цьому, підставою для такого сервітуту є відсутність домовленості сторін. Вказане кореспондується зі ст. 100 ЗК України, відповідно до якої власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.
Відповідно до ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатація ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорація тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Згідно з п. п. 1, 2 ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.
Відповідно до п. 22-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16 квітня 2004 року, вирішуючи спори про встановлення сервітуту, суд має враховувати, що земельний сервітут встановлюється відносно певного об'єкта і не залежить від власників цих об'єктів, оскільки його дія зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої його встановлено, до іншої особи (ч. 1 ст. 401 ЦК України, ч. 1 ст. 101 ЗК України), а при встановленні особистого сервітуту права закріплюються за певною особою і він припиняється внаслідок її смерті (ч. 2 ст. 401 ЦК України, ч. 1 ст. 101 ЗК України).
Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Судом першої інстанції встановлено, що за договором купівлі-продажу житлового будинку від 19 серпня 2010 року ОСОБА_2 є власником житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та зареєстрований 19 жовтня 2010 року у КП «Бюро технічної інвентаризації» Слов'яносербської районної ради Луганської області (а. с. 7-8, 9).
Земельна ділянка площею 0,1336 га, на якій розташовані придбаний ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2, належить ОСОБА_4, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 571253 (а. с. 10). Позивач ОСОБА_2 не пройшов державну реєстрацію прав на придбану у ОСОБА_4 земельну ділянку.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що позивач не надав суду доказів неможливості проведення ремонту та обслуговування стіни споруди Б-б (літньої кухні) без встановлення безстрокового, безоплатного, особистого земельного сервітуту. Разом із тим, суд враховував, що можливість безперешкодного постійного користування подвір'ям ОСОБА_3 буде порушувати її право власності на земельну ділянку, а тому дійшов висновку, що позивач ОСОБА_2 не довів необхідність встановлення земельного сервітуту для задоволення його власних потреб.
Зазначений висновок суду відповідає матеріалам справи і вимогам закону і не спростовується доводами апеляційної скарги.
Крім цього, з позовної заяви самого ОСОБА_2 (а. с. 2-4) вбачається, що тильна сторона його будинку АДРЕСА_2 довжиною 8,51 м прилягає до земельної ділянки відповідачки та граничить з нею. Встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки площею 17,02 м2: шириною 2 м та довжиною 8,51 м, яка належить відповідачці ОСОБА_3, йому необхідно для встановлення будівельних лісів з метою ремонту та обслуговування зовнішньої стіни будинку.
В той же час у своєму позові ОСОБА_2 зазначає, що встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки площею 17,02 м2: шириною 2 м та довжиною 8,51 м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить на праві власності ОСОБА_3, йому необхідно коли прийде час для ремонту тильної сторони його будинку АДРЕСА_2 або виникне така необхідність у разі аварійної ситуації.
Таким чином, судова колегія вважає, що у судовому засіданні позивач ОСОБА_2 не надав доказів того, що тильна сторона його будинку АДРЕСА_2 довжиною 8,51 м на момент звернення до суду з позовом потребує ремонту, а тому у суду першої інстанції не було підстав для встановлення земельного сервітуту.
Не було у суду першої інстанції підстав для встановлення земельного сервітуту також і тому, що посилання позивача ОСОБА_2 у своєму позові на те, що тильна сторона його будинку АДРЕСА_2 довжиною 8,51 м прилягає до земельної ділянки відповідачки та граничить з нею (а. с. 2-4), не відповідають дійсності, оскільки спростовується планом земельної ділянки житлового будинку ОСОБА_2 (а. с. 5-зв), з якого вбачається, що як тильна сторона його будинку, довжиною 8,51м, так і усі інші сторони, не є суміжними з земельною ділянкою відповідачки ОСОБА_3, розташованої по АДРЕСА_1, що свідчить про те, що ніяких перешкод для ремонту і обслуговування його будинку не існувало і не існує.
В той же час, із зазначеного плану (а. с. 5-зв) та повідомлення Голови Веселогорівської селищної ради (а. с. 11) видно, що суміжною із земельною ділянкою відповідачки є не стіна будинку, довжиною 8,51 м, а стіна літньої кухні (флігелю) позивача (літера Б-б) довжиною 9,5 м, але про встановлення земельного сервітуту у зв'язку з ремонтом стіни літньої кухні (флігелю) ОСОБА_2 до суду з позовом не звертався.
Відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи те, що висновки суду є правильними по своїй суті, тому судова колегія не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, судова колегія, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Слов'яносербського районного суду Луганської області від 21 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги протягом 20-ти днів з дня її проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: