Судове рішення 22-а-9786/08 від 25.03.2009

Судове рішення #3480397

Суддя 1-ї інстанції Павленко Л

Суддя 1-ї інстанції Павленко Л.М. справа № 22-а-9786/08

Суддя - доповідач Горбенко К.П.

У К Р А Ї Н А

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2008 року м. Донецьк

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Горбенко К.П.,

суддів: Міронової Г.М., Яманко В.Г.,

при секретарі: Кірсановій М.В.,

за участю: позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Пащенко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради на постанову Київського районного суду м. Донецька від 23 травня 2008 року по справі № 2-а-94/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоотриманих грошових виплат на оздоровлення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Київського районного суду м. Донецька від 23 травня 2008 року позов ОСОБА_1 про стягнення недоотриманих грошових виплат на оздоровлення - задоволено. Визнані неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради; стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради на користь ОСОБА_1 недоотриману компенсацію на оздоровлення за 2001-2005, 2007 роки в розмірі 6144 гривень.

З постановою суду Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради не погодилося, подало апеляційну скаргу, вважаючи, що рішення суду прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, просили рішення суду скасувати і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Позивач у судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін. Представник відповідача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, встановила наступне.

Позивач ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, має 2 групу інвалідності (з 02.10.2006 року), у зв'язку з чим отримує щорічну грошову допомогу на оздоровлення.

Суд першої інстанції вірно визначився, що відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №3054-III), передбачена щорічна допомога на оздоровлення інвалідам першої і другої груп - п'ять мінімальних заробітних плат, інвалідам третьої групи - чотири мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Управління праці і соціального захисту населення виплачувало позивачу щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 21 грн. 50 коп., яка була встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. В подальшому виплати збільшились до 90 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Постановою №836, на яку посилається відповідач, всупереч Закону №3054-III , (який встановив розмір щорічної допомоги як величину кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі, зокрема - 21 грн. 50 коп. (за грошовою реформою 1996 року). Між тим, з моменту прийняття постанови №836 встановлені нею розміри щорічної допомога на оздоровлення залишалися незмінними, у той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався новий державний бюджет.

Окрім цього, як вбачається зі справи Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року № 63134/00 «Кечко проти України»: «Якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки ці положення є чинними. Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань».

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст.48 Закону України №3054-III та Закони України Про державний бюджет на 2002 ( оскільки допомога на оздоровлення за 2002 рік виплачувалася 30.04.2004 року), 2003, 2004, 2005, 2007 роки, тобто суд правильно задовольнив позов і зобов'язав зробити перерахунок щорічної грошової допомоги з урахуванням отриманих позивачем коштів.

Проте, суд першої інстанції допустив помилку щодо зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради провести перерахунок щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2001 рік. Ці вимоги задоволенню не підлягають, оскільки виплату щорічної допомоги на оздоровлення хоча і здійснюють органи соціального захисту населення, але починаючи тільки з 29 жовтня 2003 року, відповідно до п. 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2002 року № 256 (із змінами та доповненнями). Таким чином, в цій частині позивач пред'явив позовні вимоги до неналежного відповідача у справі. Тому в частині стягнення з відповідача щорічної допомоги на оздоровлення за 2001 рік, колегія суддів вважає за необхідне відмовити позивачу.

Таким чином, суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Постанова у повному обсязі виготовлена 15 вересня 2008 року.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради - задовольнити частково.

Постанову Київського районного суду м. Донецька від 23 травня 2008 року - скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоотриманих грошових виплат на оздоровлення - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 недоотриманої допомоги на оздоровлення за 2002, 2003, 2004, 2005, 2007 роки.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради на користь ОСОБА_1 недоотриману допомогу на оздоровлення за 2002, 2003, 2004, 2005, 2007 роки у розмірі 5693 гривень 50 копійок за рахунок коштів Державного бюджету України.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення; може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий: Горбенко К.П.

Судді: Міронова Г.М.

Яманко В.Г.