Головуючий суду 1 інстанції - Кравченко Н.О.
Доповідач - Туренко С.І.
Справа № 2-805/13
Провадження № 22ц/782/2637/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 січня 2014 року м. Луганськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого - судді Туренка С.І.,
суддів - Масенка Д.Є., Орлова І.В.,
при секретарі - Аліханян Г.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі апеляційного суду Луганської області у м. Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 29 квітня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, за участю третіх осіб: Приватного нотаріуса Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Міського комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації», Реєстраційна служба Луганського міського управління юстиції, ОСОБА_2, про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлової будівлі незавершеної будівництвом, скасування реєстрації та визнання права власності, -
в с т а н о в и л а:
10 серпня 2011 року позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з вищевказаним позовом. 18 лютого 2013 року позивачі уточнили свої позовні вимоги, в обґрунтування яких послалися на те, що їм на підставі типового договору про надання у безкоштовне користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві особистої власності від 29 травня 1991 року, була надана земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 900 квадратних метрів. Вищезазначений договір був укладений на підставі рішення виконавчого комітету Ленінської районної у місті Луганську ради № 91/196 від 09.04.1991 року. 13.06.2006 року рішенням виконавчого комітету Ленінської районної у місті Луганську ради № 20/2 були внесені зміни до попереднього рішення від 10.09.1996 року № 245/2 «Про передачу в приватну власність земельної ділянки», згідно якого громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передано у спільну сумісну власність земельну ділянку шляхом приватизації площею 0,0890 га, яка використовується для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Також, позивачі вказали на те, що у період з 1991 року по 2008 рік вони здійснювали всі платежі на земельну ділянку, вели та ведуть на ній господарство.
Весною 2008 року за адресою розташування земельної ділянки з'явився ОСОБА_8, та заявив свої права на недобудований будинок і вказану земельну ділянку зазначивши, що є їх власником.
У зв'язку з цим позивачі звернулись за допомогою до адвоката та 15.08.2008 року отримали інформацію і документи із БТІ м. Луганська щодо переходу права власності на недобудований об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Позивачі встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу від 15.05.1995 року посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстр. № 577 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продали вказаний об'єкт ОСОБА_5
В своїх уточнених вимогах позивачі просили:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 15 травня 1995 року незакінченого будівництвом будинку з господарськими спорудами, укладений між позивачами та ОСОБА_5;
- визнати право власності на незакінчений будівництвом будинок з господарськими спорудами за позивачами у рівних частинах;
- скасувати реєстрацію права власності на незакінчений будівництвом будинок з господарськими спорудами за ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_5.
Рішенням Ленінського районного суду міста Луганська від 29 квітня 2013 року уточнені позовні вимоги було задоволено частково, а саме: визнано недійсним договір купівлі-продажу від 15 травня 1995 року незакінченого будівництвом будинку з господарськими спорудами, укладеного між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5; скасовано реєстрацію права власності на незакінчений будівництвом будинок з господарськими спорудами, за ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_5. В решті позовних вимог було відмовлено за необґрунтованістю.
Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив змінити рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 29 квітня 2013 року у частині задоволення позову та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду та обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до наступного.
Згідно з вимогами ст.303 ч.1 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
З огляду на положення наведеної норми права оскаржуване рішення підлягає перегляду в частині вимог щодо: визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15 травня 1995 року незакінченого будівництвом будинку з господарськими спорудами та скасування реєстрації права власності.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Судова колегія вважає, що у даному випадку судом першої інстанції вказані вимоги закону повністю дотримані не були.
Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Як вбачається з матеріалів справи, спір виник з приводу об'єкту нерухомого майна у вигляді незакінченого будівництвом будинку з господарськими спорудами готовністю 41%, який розташований за адресою: АДРЕСА_1
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі типового договору про надання у безкоштовне користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві особистої власності від 29.05.1991 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 була надана земельна ділянка загальною площею 900 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.
Даний договір був укладений на підставі рішення виконавчого комітету Ленінської районної у м. Луганську ради № 91/196 від 09.04.1991 року.
Рішенням Ленінської районної ради у місті Луганську п'ятого скликання від 13 червня 2006 року №20/2 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради від 10 вересня 1996 року № 245/2 «Про передачу у приватну власність земельної ділянки», було вирішено внести зміни до даного рішення та передано громадянам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у спільну сумісну власність земельну ділянку шляхом приватизації площею 0,0890 га, яка використовується для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно договору купівлі-продажу від 15 травня 1995 року, посвідченого приватним нотаріусом Луганського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продали, а громадянка ОСОБА_5 придбала незакінчений будівництвом будинок, готовністю 41 відсоток з господарськими та побутовими спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до висновку проведеної по справі почеркознавчої експертизи експертом НДЕКЦ ГУ МВС України в Луганській області № 392/2, від 12 грудня 2012 року підписи в договорі купівлі-продажу від 15 травня 1995 року розташовані в графі «Продавець» під №1 та №2 вчинені не ОСОБА_3 та не ОСОБА_4.
Також з матеріалів справи вбачається, що спірний об'єкт нерухомості неодноразово був предметом купівлі-продажу.
Так, згідно договору купівлі-продажу від 25 квітня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_10 під № 601, та зареєстрованого у реєстрі прав власності на нерухоме майно, згідно витягу від 25 лютого 2008 року № 17855368, ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_8 придбав житловий будинок незавершеного будівництва, готовність якого складає 41%, розташований за адресою: АДРЕСА_1 з сараєм під літерою Б.
Згідно договору купівлі-продажу № 2063 від 28 грудня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Луганського нотаріального округу ОСОБА_11, ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_2 придбав недобудований житловий будинок технічною готовністю 41%, розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,0890 га належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2008 року посвідченого приватним нотаріусом Луганського нотаріального округу ОСОБА_11, що підтверджується записом на державному акті на земельну ділянку серії ЯЕ№503121 від 06 жовтня 2009 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, дійшов висновку, що оспорюваний правочин вчинено без волевиявлення позивачів, а тому підлягає визнанню недійсним.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про недійсність вищевказаного правочину вчиненого 15 травня 1995 року, оскільки він повністю відповідає встановленим обставинам.
Отже, враховуючи, що позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним визнані судом обґрунтованими, суд першої інстанції повинен був обговорити питання щодо дотримання позивачами строку позовної давності.
З 01 січня 2004 року (з моменту набрання чинності ЦК України) позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі (ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України), а в період дії ЦК України в редакції 1963 року позовна давність застосовувалась за клопотанням про поновлення строку.
За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 1 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені Цивільним кодексом Української РСР 1963 року.
Враховуючи, що правовідносини сторін (щодо укладеного договору купівлі-продажу від 15.05.1995 року) виникли та припинились до набрання чинності ЦК України в редакції з 01 січня 2004 року, підлягають застосуванню правила позовної давності, встановлені ЦК України в редакції 1963 року, якими передбачено наступне.
Відповідно до ст.ст.71,75,80 ЦК України в редакції 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. Сплив строку позовної давності до подання позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Виходячи з загальних засад цивільного законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо.
Відповідно до ст. 76 ЦК України в редакції 1963 року, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Суд зауважує на помилковості та безпідставності висновків позивачів, які ґрунтуються на тому, що перебіг строку позовної давності починається з 15.08.2008 року - дня отримання інформації із БТІ м. Луганська щодо переходу права власності на недобудований об'єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, оскільки ст. 76 ЦК України в редакції 1963 року, містить загальне правило, відповідно до якого перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов у матеріальному розумінні з урахуванням об'єктивних та суб'єктивних передумов. Наведена правова норма пов'язує початок перебігу строку позовної давності лише з обізнанністю тієї особи, якій належить порушене право «презумпції», що позивачеві відомий момент, в який він повинен узнати про порушене право.
З фактичних матеріалів справи встановлено, що під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач ОСОБА_4, в судовому засіданні 23.02.2012 року особисто підтвердив, що в 2005 році він зустрічався з ОСОБА_8, який пред'явив йому оригінал договору купівлі-продажу за яким останній придбав у ОСОБА_5, спірний недобудований житловий будинок. Вказані обставини також підтвердила позивачка ОСОБА_3, зауважуючи лише, що дана зустріч відбулася весною 2006 року.
В апеляційному суді позивач ОСОБА_4 також підтвердив, що вони дійсно зустрічалися з ОСОБА_8 в 2005 році, який показував договір купівлі-продажу і оскільки в договорі не було імені позивачів, то ніяких дій вони не вживали.
Таким чином, у позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право на пред'явлення вимоги виникло з моменту коли вони дізналися про порушення свого права ще в 2005 році, а саме про факт відчуження ОСОБА_8 недобудованого житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який належав позивачам.
Позивачі звернулися до суду з даним позовом 10 серпня 2011 року, тобто більш ніж через три роки після того як дізналися про порушене право. Протягом строку позовної давності позивачі за захистом порушеного права з відповідним позовом не звернулися, клопотання про поновлення пропущеного строку в уточненій позовній заяві не заявили, доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку не надали. Підстав вважати, що позивачі не знали про порушення їхніх прав зі сторони відповідачів до 15.08.2008 року, немає.
Крім того, факт обізнаності про вибуття спірної будівлі з володіння позивачів підтверджується поясненнями останніх в адміністративному позові ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до Міського КП «БТІ» поданого до суду у березні 2008 року.
У зв'язку з вищевикладеним колегія суддів дійшла висновку, що під час вирішення справи суд першої інстанції допустив помилку в застосуванні норм матеріального права, тому заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що при вирішенні справи суд першої інстанції помилково не застосував строк позовної давності.
Таким чином, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлової будівлі незавершеної будівництвом слід відмовити в зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про скасування реєстрації права власності на незакінчений будівництвом будинок з господарськими спорудами за ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_5 не підлягають задоволенню, оскільки дані вимоги є похідними від заявленої вимоги в задоволенні якої відмовлено з вищезазначених підстав. Тобто питання скасування реєстрації права власності може бути вирішено у разі визнання спірного правочину недійсним, що у цьому випадку не мало місця.
Крім того, судова колегія зазначає, що скасування реєстрації права власності на незакінчений будівництвом будинок з господарськими спорудами за ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, оскільки вимоги до вказаної особи позивачами не заявлялися, ОСОБА_2 по справі є третьою особою, питання про залучення його в якості співвідповідача судом не вирішувалося.
За таких обставин рішення суду необхідно змінити та скасувати в частині задоволення позовних вимог з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з зазначених вище підстав.
Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими з огляду на вказані підстави для зміни судового рішення.
Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України у зв'язку з відмовою в задоволенні позову понесені позивачем витрати по сплаті судового збору та на інформаційно-технічне забезпечення позову не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 209, 303,307,309, 313, 314,316 ЦПК України судова колегія ,-
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 29 квітня 2013 року змінити, - залишивши без змін в частині відмови в задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю.
В іншій частині рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлової будівлі незавершеної будівництвом та скасування реєстрації права власності.
Рішення набирає законної сили з моменту його оголошення, однак його може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: