05.12.2013
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа №22ц/797/2874/2013 Головуючий в першій
Категорія 41 інстанції Завгородня Л.М.
Доповідач в апеляційній
інстанції Андрейченко А.А.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду міста Севастополя у складі:
головуючого судді - Андрейченко А.А.,
суддів - Єфімової В.О., Моцного М.В.,
за участю
секретаря - Пасічник Г.В.,
представника позивача - Кузьмович Є.І.,
представника відповідача - ОСОБА_4,
представника третьої особи - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу представника Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство №9" Севастопольської міської Ради - Кузьмовича Євгена Івановича на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 15 жовтня 2013 року по цивільній справі за позовом Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство №9" Севастопольської міської Ради до ОСОБА_6, яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи - Севастопольська міська державна адміністрація, служба у справах дітей Гагарінської районної державної адміністрації м.Севастополя, ОСОБА_9, про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, виселення,
ВСТАНОВИЛА:
у липні 2012 року Комунальне підприємство „РЕП №9" Севастопольської міської Ради (далі КП „РЕП №9" СМР) звернулося до суду з позовом та, збільшивши позовні вимоги, просило визнати ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, та їх виселення без надання іншого житлового приміщення.
Вимоги позову мотивовані тим, що житловий будинок по АДРЕСА_1 знаходиться на балансі КП „РЕП №9" СМР. Відповідачі незаконно проживають в квартирі НОМЕР_1 зазначеного будинку, ордер на вселення відсутній.
Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 15 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення - про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Зокрема апелянт зазначає, що висновок суду про те, що КП „РЕП №9" СМР є неналежним позивачем у справі не заснований на вимогах закону, оскільки в силу ст. 61 ЖК України житлово-експлуатаційна організація, а при її відсутності - підприємство, установа, організація, як наймодавець, можуть бути стороною у спорах, що виникають з договорів найму житлового приміщення, зокрема, вони вправі пред'являти позови про визнання наймачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, розірвання договору найму жилого приміщення і виселення.
Крім того, зазначає, що суд безпідставно застосував до спірних правовідносин правила ст. 391 ЦК України, які регулюють права власника житла, оскільки спірні правовідносини регулюються ч.3 ст.116 цього Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Однак оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не є власником спірної квартири, не має повноважень на подачу позову в інтересах власника, останній має право відповідно до ст. 391 ЦК України вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.
З матеріалів справи вбачається, що жилий будинок НОМЕР_1, в тому числі й розташована в ньому спірна квартира АДРЕСА_1 є комунальною власністю і знаходиться на балансі КП «РЕП №9» СМР.
Для вселення у спірну квартиру був оформлений ордер на ім'я ОСОБА_9, але фактично виданий не був (а.с. 97, 137-138).
В зазначеній квартирі проживають відповідачі. Згідно з довідкою Комунального підприємства «Жилсервис-15» ОСОБА_6 і ОСОБА_7 зареєстровані, але не проживають, у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 99, 139).
Відповідно до ст. 24 ЖК України для експлуатації державного і громадського житлового фонду створюються житлово-експлуатаційні організації, діяльність яких здійснюється на основі господарського розрахунку. Житлово-експлуатаційні організації забезпечують схоронність житлового фонду і належне його використання, високий рівень обслуговування громадян, а також контролюють додержання громадянами правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і при домової території.
Відповідно до ст. 58 ЖК України ордер є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Відповідно до ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
В силу ст. 61 ЖК України житлово-експлуатаційні організації можуть бути стороною в спорах, що виникають з договорів найму жилого приміщення. Вони вправі, зокрема, пред'являти позови про визнання наймача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, розірвання договору найму жилого приміщення і виселення у зв'язку з систематичним порушенням правил співжиття, псуванням і руйнуванням жилих приміщень. Однак у справах з питань, віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації, або з питань управління житловим фондом, віднесених його власником або уповноваженим ним органом до свого відання згідно зі ст. 18 ЖК України (наприклад, про визнання ордера недійсним, надання, бронювання або обмін жилого приміщення, визнання права на жиле приміщення, крім випадків, коли в ньому проживають інші члени сім'ї наймача), належною стороною повинен бути відповідний орган чи власник житлового фонду (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 10 березня 1989 року №2, від 25 грудня 1992 року №13, від 25 травня 1998 року №15).
Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Виходячи з системному аналізу зазначених норм матеріального права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у порушення вимог ст. 214 ЦПК України, не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, що підлягає застосуванню до цих правовідносин, та дійшов до помилкового висновку щодо неналежного позивача і застосування до цих правовідносин ст. 391 ЦК.
Доводи представника відповідача про вселення відповідачів як членів сім'ї ОСОБА_9, не підтверджені якими-небудь належними та допустимими доказами, та спростовуються матеріалами справи, відповідно до яких ОСОБА_9 фактично не отримував оформлений на його ім'я ордер для вселення у спірну квартиру і в квартирі ніколи не проживав.
За таких обставин позовні вимоги про виселення без надання іншого жилого приміщення підлягають задоволенню.
Між тим, не підлягають задоволенню вимоги позову про визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, оскільки останні такого права не набули.
На підставі викладеного, відповідно до п.п. 3,4 ст. 309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню судові витрати позивача з оплати судового збору за подання позовної заяви і апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 303-317 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
апеляційну скаргу представника Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство №9" Севастопольської міської Ради - Кузьмовича Євгена Івановича задовольнити.
Рішення Гагарінського районного суду міста Севастополя від 15 жовтня 2013 року скасувати.
Ухвалити нове рішення. Позов Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство №9" Севастопольської міської Ради до - задовольнити частково.
Виселити ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1. В задоволенні вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство №9" Севастопольської міської Ради судові витрати в сумі 164, 65 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.
Головуючий /підпис/ А.А.Андрейченко
Судді /підпис/ М.В.Моцний
/підпис/ В.О.Єфімова
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного
суду м.Севастополя А.А. Андрейченко