УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2014 року Справа № 876/15145/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шинкар Т.І.,

суддів - Пліш М.А., Коваль Р.Й.,

з участю секретаря судового засідання - Шуптар Т.О.,

за участю сторін - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ :

02 серпня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначення пенсії за вислугу років та зобов'язати відповідача призначити їй пенсію за вислугу років з 29.04.2013р. відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 жовтня 2013 року позов задоволено. Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області та зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 29.04.2013 року відповідно до пункту «е»ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова судом першої інстанції прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що у відповідності з пунком «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» правом на призначення пенсії за вислугу років, користуються працівники охорони здоров'я при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Вказує на те, що позивач в період з 23.05.1990р. по 22.09.1993р. працювала на посаді лікаря-терапевта в санаторії-профілакторії «Промінь» профспілкового комітету Машинобудівного заводу «Тиса», і що робота в таких закладах, згідно вищезазначеного переліку, не зазначена як робота в закладі охорони здоров'я, що не дає права позивачці на призначення даного виду пенсії. Окрім того, позивачка до управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області подала документи не в повному обсязі: були надані довідки з ПАТ «Машинобудівний завод «Тиса» від 24.01.2013 року №1/42 та від 27.02.2013 року №1/108, які містили однакові відомості стосовно характеру роботи позивачки, однак різні підстави для їх видачі.

Позивачка в судовому засіданні підтримала подані заперечення на апеляційну скаргу та вважала рішення суду першої інстанції законним.

Відповідач в апеляційній скарзі просив розглядати справу без участі повноважного представника.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Як вбачається з записів трудової книжки, ОСОБА_1 в період з 20.09.1985р. по 31.12.1987р. працювала на посаді медичної сестри терапевтичного відділення Ужгородської міської клінічної лікарні; в період з 03.08.1988р. по 01.03.1990р. - на посаді лікаря інтерна Ужгородської ЦКЛ; з 23.05.1990р. по 22.09.1993р. на посаді лікаря-терапевта; з 01.11.1994р. по 20.04.1998р. - працювала в бактеріологічній лабораторії Закарпатського обласного госпрозрахункового медично-виробничого об'єднання «Меддезинфекція» на посаді лаборанта бактеріологічної лабораторії; з 04.11.1998р. по 04.01.1999р. - на посаді лікаря дезінфекціоніста обласного відділу дезінфекції і стерилізації; з 04.01.1999р. по 01.11.2004р. на посаді завідуючої обласним відділом дезінфекції і стерилізації, лікарем дезінфекціоністом в Ужгородській дезінфекційній станції; з 01.11.2004р. по 29.12.2012р. - на посаді завідуючої дезінфекційним відділом, лікарем-дезінфекціоністом в Закарпатській облсанепідемстанції.

29.04.2013 року позивач звернулась до управління Пенсійного фонду м. Ужгород Закарпатської області з проханням призначити їй пенсію за вислугу років. Однак відповідач відмовив у призначенні пенсії, оскільки, на його думку, підстав зарахування до спеціального стажу роботи за період з 23.05.1990р. по 22.09.1993р. на посаді лікаря терапевта у відомчому санаторії-профілакторії «Промінь» машинобудівного заводу «Тиса» немає, так як відповідно до листа Управління охорони здоров'я від 26.06.2013р. №1499/02-24, в якому зазначається, що згідно ст.16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичині, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я, санаторій-профілакторій «Промінь» машинобудівного заводу «Тиса» не відносився до закладів охорони здоров'я, що знаходився у їхньому підпорядкуванні.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відмова відповідача у призначені позивачу пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є протиправною, оскільки, згідно чинних нормативно-правових актів, робота на посаді лікаря-терапевта в санаторії-профілакторії дає право для виходу на пенсію за вислугу років, а трудова книжка, яка підтверджує трудовий стаж, є основним документом, тому потреба в поданні уточнюючих довідок, виникає лише в разі її відсутності. В зв'язку з цим спеціальний стаж роботи ОСОБА_1 в органах охорони здоров'я становить понад 25 років.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступних підстав.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).

Пунктом 1 Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У таких випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінпраці та Мінфіном (пункт 20 Порядку).

Отже записи в трудовій книжці підтверджують трудовий стаж, що виключає необхідність подачі інших документів.

Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та згідно до Переліку закладів і установ охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України віл 04 листопада 1993 року №909, право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років в закладах і установах охорони здоров'я незалежно від форм власності або відомчої належності цих закладів і установ.

Згідно п.2 розділу XV «Прикінцеві Положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до запровадження пенсійного забезпечення через професійні і корпоративні фонди, пенсії призначаються за нормами цього Закону за наявності трудового стажу, передбаченого ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», отже пенсії за вислугу років, зокрема, працівникам охорони здоров'я, призначаються незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Одночасно, Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28 жовтня 2002 року №385 з наступними змінами, затверджено Переліків закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою, згідно якого до переліку закладів охорони здоров'я включено лікувально-профілактичні заклади, до яких в свою чергу віднесено санаторно-курортні заклади, серед яких зазначено і санаторій-профілакторій (п.1.4 Переліку).

Окрім того, відповідно до додатку № 3 Наказу Мінздраву СРСР від 22.07.1982 року №715 «О дополнительных мерах по улучшению нормирования труда в здравоохранении» (чинного на час виникнення трудових правовідносин), затверджена номенклатура закладів охорони здоров'я.

Пунктом 7 зазначеного Додатку санаторій-профілакторій віднесений до закладів охорони здоров'я.

Додатком 4 до Наказу затверджено номенклатуру лікарських посад в органах охорони здоров'я, зокрема, до таких відноситься посада лікаря-терапевта (розділ III).

З запису « 3» трудової книжки, з довідки ПАТ «Машинобудівний завод Тиса» від 24.01.2013р. №1/42 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії та Довідки від 27.02.2013 року №1/108, вбачається, що ОСОБА_1 дійсно працювала в санаторії - профілакторії «Промінь» профспілкового комітету Машинобудівного заводу «Тиса» на посаді лікаря-терапевта з 25.05.1990р., з 22.09.1993р. звільнена з посади лікаря - терапевта (запис « 4» трудової книжки).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що період роботи на посаді лікаря-терапевта з 25.05.1990р. по 22.09.1993р. у санаторії-профілакторії «Промінь» профспілкового комітету Машинобудівного заводу «Тиса» має бути включений у спеціальний стаж роботи в органах охорони здоров'я.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про наявність у позивача спеціального стажу роботи понад 25 років у закладах і установах охорони здоров'я (враховуючи спірний період з 25.05.1990р. по 22.09.1993р. та періодів роботи на посадах, зазначених у трудові книжці позивача, які відповідачем не оспорюються), який надає право на пенсію за вислугою років у відповідності до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, до яких належать органи державної податкової служби та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212,254 КАС України суд,-

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 жовтня 2013 року у справі №712/13783/12 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання Ухвали у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Шинкар Т.І.

Судді Пліш М.А.

Коваль Р.Й.

Повний текс Ухвали виготовлено 14.01.2014р.