УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2014 року Справа № 876/15203/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Шинкар Т.І.,

суддів - Пліш М.А., Коваль Р.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Перемишлянському районі Львівської області на постанову Перемишлянського районного суду Львівської області від 17 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Перемишлянському районі Львівської області про визнання дій незаконними та стягнення недоплаченої суми соціальної допомоги в сумі 3843,30 грн.,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 08.05.2009р. звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому просить визнати дії відповідача про відмову у виплаті соціальної допомоги за 2006-2008 роки відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» незаконними та стягнути з відповідача на його користь недоплачені суми соціальної допомоги в сумі 3843,30 грн.

Постановою Перемишлянського районного суду Львівської області від 17 жовтня 2013 року позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 22.05.2008р. по 31.12.2008р. із врахуванням ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт просить постанову Перемишлянського районного суду Львівської області від 17 жовтня 2013 року скасувати і прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції недостатньо досліджені докази та обставини справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що незважаючи на рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у видаткову частину не були внесені, тому кошти на виплату даних підвищень до пенсії в 2008 році відсутні; також не прийнято жодного нормативного акта на виконання вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не визначено на законодавчому рівні за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір.

У відповідності до вимог п.2 ч.1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус дитини війни, проте підвищення до пенсії як дитині війни йому виплачувалось не у відповідності з вимогами ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Згідно п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2006 рік дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Однак Законом України від 19 січня 2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» п.17 ст.77 виключено та ст.110 (викладена цим Законом у новій редакції) встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абз.7 ст.5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а згідно зі статтею 6 цього Закону - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Закон набрав чинності 2 квітня 2006 року.

Проте Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог ст.110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймалися.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині виплати підвищення до пенсії за 2006 рік з огляду на відсутність правового механізму щодо їх виплат.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. №6-рп/2007 положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та рішенням від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» якими зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно на 2007 та 2008 роки, визнано неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цих Рішень.

Згідно п.п.5,6 резолютивної частини вищенаведених рішень, такі мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

На підставі аналізу норм чинного законодавства, нарахування та виплата підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 «Про соціальний захист дітей війни», повинна проводитись в 2007 році з 9 липня та в 2008 році з 22 травня.

Проте, у відповідності до вимог ч.2 ст.99 КАС України, в редакції чинній на час звернення з позовом до суду, для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 08.05.2009р., тобто через два з половиною роки з моменту набрання чинності Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Слід зауважити, що юридична необізнаність позивача не може бути визнана поважною причиною для поновлення строку звернення до суду, оскільки Закони, інші нормативно-правові акти є доступними для ознайомлення всіма громадянами, можливість обізнаності людини про те чи інше положення закону залежить виключно від бажання особи.

Відповідно до вимог ч.1 ст.100 КАС України (в редакції до 07.07.2010 року), пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Оскільки, згідно ч.1 ст.99 КАС України (в редакції до 07.07.2010 року), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАС України або іншими законами, а тому колегія суддів вважає обґрунтованим посилання відповідача на пропущення позивачем річного строку звернення до адміністративного суду, що є підставою відмови в задоволенні позовних вимог щодо виплати підвищення до пенсії за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року включно.

Окрім того, колегія суддів вважає за потрібне наголосити, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, котра базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.

Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Суди не повинні приймати до уваги обставини, коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше. І тому до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині зобов'язання нарахувати і виплатити підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року із врахуванням ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

Щодо заперечень відповідача про неправильне застосування судом першої інстанції положень ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.28 наведеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Згідно вимог ч.3 ст.28 Закону, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої статті 28 Закону, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом та, на переконання суду, не є перешкодою для застосування мінімального розміру пенсії за віком до нарахування доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, окрім передбаченого ч.1 цієї статті визначення поняття мінімального розміру пенсії за віком.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, до яких належать органи державної податкової служби та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Перемишлянському районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Перемишлянського районного суду Львівської області від 17 жовтня 2013 року у справі №2а/449/368/13 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі. На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Шинкар Т.І.

Судді Пліш М.А.

Коваль Р.Й.